Жанна Кадирова. Ретроспектива «Щоденний хліб» у Ганновері
Мистецтвознавиця та дослідниця медіа Катерина Тихоненко відвідала першу ретроспективу Жанни Кадирової у Kunstverein Hannover та підводить підсумки експозиції, що охоплює десятиліття практики української художниці.
Панорамні світлини з видом на Лівий берег Києва. Плями азотного розчину на фотографіях – вибухи над житловими багатоповерхівками у серії «Досліди» Жанни Кадирової, що вперше була показана в Києві у 2014 році. Коли війна тільки починалася, лінія фронту розташовувалася надто далеко від Русанівських Садів, аби можна було повірити у вибухи над столицею – тоді Київ був безпечним містом, куди внутрішньо мігрували українці зі Сходу. З початком повномасштабного вторгнення Росії, однак, фізична загроза з неба стала реальністю для мирної країни.
У лютому 2023 у Німеччині, в Kunstverein Hannover, відкрилася перша ретроспективна виставка Жанни Кадирової «Щоденний хліб», що охопила практику художниці останніх років. Більш ніж двадцять років Кадирова фокусується на суспільно-політичних темах і спостереженні за зміною міського середовища, які переплавляє у лаконічну художню мову локально-просторової (site-specific) інсталяції та скульптури. Майже усі роботи Жанна втілює у партнерстві з художником Денисом Рубаном і часто доєднується до самоорганізованих ініціатив (ДЕ НЕ ДЕ), співпрацює із музикантами та діджеями, розширюючи кордони мистецтва і даючи йому простір існувати вільно.
Починаючи з кінця лютого 2022-го року багато українських художниць та художників подорожують країнами із виставками та беруть участь у резиденціях, щоб розказати світові про ситуацію в Україні. Війна стала медіумом, який парадоксальним чином об’єднав культурних агентів і небайдужу публіку довкола себе. Крім постійної волонтерської роботи поза художнім полем, Кадирова використовує мистецтво як просвітницький інструмент і закликає відвідувачів своїх виставок донатити на підтримку української армії. Тільки на 59-й Венеційській бієнале у галереї Continua, яка офіційно репрезентує Жанну Кадирову, новий інсталяційний проєкт «Паляниця» (2022) зібрав понад 230 тисяч євро. Так мистецтво стало інструментом боротьби за власну свободу, а Жанні Кадировій вдалося перетворити цю стратегію на складову свого мистецького висловлювання.
«Щоденний хліб» в Kunstverein Hannover займає один поверх музею, а виставка просторово організована таким чином, що кожна зала відведена під окремий проєкт. Експозицію відкриває серія робіт «Маркет» (2017), що стала частиною кураторської виставки Ральфа Ругофа на 57-ій Венеційській бієнале у Арсенале і ще у доковідний період запам’яталася своєю яскравою перформативністю. Зроблені з бетону і кольорових кахлів овочі, фрукти, м’ясна нарізка, сезонні закрутки та квіти, що імітують справжні продукти, Кадирова рекламувала і продавала відвідувачам вартістю один євро за грам, які в результаті були використані на допомогу армії. «Маркет» репрезентує типовий для українського міста прилавок вихідного дня. На цьому моменті можна задуматися про матеріальність того медіуму, який переважає у роботах Кадирової – це бетон і утилітарна кахля – одні з найбільш поширених і дешевих елементів радянських будівель. Для своїх робіт Жанна часто використовує старі знайдені кахлі, які використовує повторно.
Ще одним відомим довготривалим проєктом, де Кадирова використовує кахлю як основний матеріал, є її серія «Second Hand» (з 2014). Ідея створити одяг з керамічної плитки відсилає до історії Дарницького шовкового комбінату, колишнього промислового центру, місце якого (до війни) зайняв торговий центр Даринок з ресторанами та магазинами. Проєкт розповідає про ситуацію джентрифікації у місті та зміну функції подібних індустріальних будівель, що власне характерно для секондхенду. Речі, які колись були частиною архітектури колишньої текстильної фабрики, розвішані на окремому риштуванні в просторі музею.
Серія скульптур «Безневинна війна» (2010-2014) складається з простих геометричних фігур, зроблених зі знайденого в Україні порепаного металу. Для Кадирової ці скульптури з апропрійованих об'єктів, покритих білою фарбою, вказують на консервацію фізичного насильства. Попри безпредметність зали і усеможливу інтерпретацію, здається, як іще говорити про численні руйнування інфраструктури та понівечені об'єкти внаслідок війни, як не безпредметним криком?
Моє глядацьке око чи не найбільше принадила робота Кадирової «Паляниця» та багатошарова історія довкола створення проєкту, сплетена з людської комунікації і довіри. Кадирова та Рубан провели два тижні в підвалі свого будинку на Русанівці, ховаючись від ракетних ударів і диверсійно-розвідувальних груп окупантів, які в той час заполонили передмістя Києва. З часом вони вирішили евакуюватися на захід України. Мешканці закарпатського села Березово прихистили їх у мальовничому будинку біля річки, де на той момент не було комунікацій і електропостачання (їх організували митці). Там і виникла «Паляниця» — проєкт зі скульптурних робіт з річкового каменю у формі хлібин.
У 2022-му слово «паляниця» стало паролем на виявлення російських диверсантів і джерелом мемів у соцмережах. Проєкт став благодійним і прикув до себе увагу на бієнале у Венеції, де зібрав чималу суму для допомоги українській армії. Проте першими «паляниці» були представлені місцевим мешканцям. На відеодокументації роботи над серією (автори: Іван Сауткін, Олена Зашко, Анна Єресько) можна помітити контраст між виставкою у селі та багатолюдним відкриттям проєкту на бієнале. Коли місцевий відвідувач одноденної виставки в Березово хоче поточити об скибки каменю свій ніж, художниця роздратовано відповідає: «Обережно, це ж мистецтво!» (але поточити, зрештою, дозволяє – ніж не залишає на камені сліду).
Ще однією частиною проєкту є серія вишитих картин «Тривога». Художниця придбала їх на онлайн аукціонах, а надпис «Повітряна тривога!» делегувала вишити поверх зображень мешканці Березового. Працюючи у локальному контексті, Жанна доводить, що вміє як легко залучати до своїх проєктів, так і відпочивати з місцевими. Пам’ять про людей Березового вона зафіксувала у серії ескізних портретів, які малювала під час тет-а-тет розмов про сни перед великим вторгненням.
Остання зала музею заповнена кімнатними рослинами, які Кадирова забрала з собою під час передачі устаткування для військових у зону бойових дій, яке придбала за зібрані гроші з проєкту «Паляниця». На стінах також розвішені фотографії понівечених інтер’єрів з місць, куди вдалося потрапити художниці під час подорожі – Харківщина, бібліотека в Херсоні та школа в селі Богданівка на Київщині. Саме з останнього місця для виставки були спеціально привезені вазони. Цивільні та громадські простори, такі як лікарня, бібліотека, театр чи школа незалежно від близькості до фронту регулярно опиняються під загрозою бути знищеними. У цьому проєкті Жанна досягає передачі атмосфери того лиха та стану спустошеності, від яких складно позбавитися свідкам воєнних катастроф.
Роботи Жанни Кадирової не намагаються відповісти на безліч складних питань водночас, а діють на візуальному рівні. Її проєкти після створення живуть своїм життям — набувають нових інтерпретацій і стикаються з опором з боку європейського глядача-пацифіста. Якщо об’єкт викликає у відвідувачів емоцію хоча б на мить – це вже сигнал, що мистецтво є вагомим рушієм змін. Кадирова продовжує передавати свою силу іншим, щоденно працюючи та докладаючи зусиль — чи то глядачеві через власне мистецтво, чи то військовим. Простір, у якому опинилися тисячі українських митців сьогодні — це поле, з якого проростає зерно нового майбутнього. Щоденний хліб.
Ретроспектива Жанни Кадирової триває у Kunstverein Hannover до 23 квітня.
To read more articles about contemporary art please support Artslooker on Patreon
