Лагідно про складне: виставка кримських художниць в Imagine Point

Мистецтво є комунікацією, робота художниці чи художника — висловлюванням. Розвиток соціальних мереж дає голос мільярдам людей, спонукає до все більшої легкості та відвертості індивідуального висловлення. Здається, настає золотий час для художньої прямоти. Але, як завжди в періоди глобальних культурних метаморфоз в історії людства, зміни зустрічають протистояння сталих механізмів минулого, що воліють зберегти власну владу, привілеї, способи контролю. Апропріюючи інновації цифрового часу, ці сили спрямовують проти емансипативного розвитку людства й перевірений арсенал насильства з минулих століть — військову агресію та державний терор.

Проте, війна, анексії, окупація як дискурс мистецького мовлення більше не можуть його уніфікувати в маніхейських практиках ідеологій ХХ століття. Проєкт «Ти як? Виставка і дискусія» в Українському домі у Києві в червні 2023 року продемонстрував приголомшливе розмаїття художнього проговорення досвіду російського вторгнення в Україну. Кураторський погляд у «Ти як?» позбавлений ієрархічності. Роботи метрів та початківців об’єднані за схожістю емоційних посилів. Одна з кураторок виставки, Галина Глеба, у своєму тексті зазначає, що побачене можна сприйняти по-різному. «Тим, для кого мистецтво все ще має сенс досконалого чи, прости господи, прекрасного, виставка може здатися какофонією. А якщо ти готовий до багатоголосого мистецтва без п’єдесталів — ти тут знайдеш своє», — зауважив публіцист Дмитро Олійник.

Своєчасне в фіксації загального стану суспільства багатоголосся проєкту «Ти як?» не може стати методом художньої репрезентації. Анестезія шоку після повномасштабного вторгнення вичерпалась, постала необхідність адаптації до війни, як довготривалої реальності. Залишаючись загрозою кожному, війна занурює людей в різні обставини, жорстко актуалізує відповідальність не тільки за себе самих. Отже, на часі уважність до послання індивідуального.

«На які теми можна говорити, коли рідні і близькі на окупованій території? Один рік, два роки… десять років. Що робити, якщо твоя професія пов’язана із самовираженням, чесністю висловів, саме так я сприймаю мистецтво. Але про що можна говорити вголос?», — запитує Леонора Янко. Разом із колегою Лерою Літвіновою, також кримською татаркою, Янко опинилась перед цим викликом ще у 2014.

Леонора Янко у мистецькій практиці використовує прийом контрасту. В її серії «НЛО. Надто Лагідний Об’єкт» в скульптурі та живописі постають кумедні кольорові істоти, які живуть на планеті доброзичливості, радісної дитинної відкритості. Можливо, як в оповіданні кримськотатарського письменника та державно-політичного діяча Номана Челебіджіхана, ластівки співають молитви в цьому світі. Він пропонує тимчасовий прихисток від звуків повітряних тривог та невідступної тривоги за тих, хто на фронті, в окупації, втратив домівку.

Виконують «НЛО» і особливу дипломатичну місію. Виразні та грайливі, вони приваблюють широкого глядача за кордоном, дозволяючи художниці нагадувати про Крим, про українців різних національностей, їхнє право на щастя, свободу й майбутнє. «Не все яскраве є однозначним. Мені хотілося буквально цим скористатися, привернути увагу формою до того, що ми є, ми залишаємося собою, класними людьми, гідними уваги та діалогу,» — ділиться художниця.

Найуспішніший амбасадор із «НЛО» — триметрова гігантська надувна «Вагітна голуба Собака, яка просто виє на Місяць». Вона така безпосередня та мила, що спонукає до обіймів. В жовтні-листопаді 2023 року Леонора Янко подорожувала з нею Німеччиною, виставляючи в неочікуваних місцях у громадському просторі та в берлінській мистецькій локації A.C.U.D. Художниця збирається збільшити родину об’єктів та проїхатися з ними іншими країнами.

Лера Літвінова звертається до теми ідентичності у взаємодії з оточуючим світом. Її робота «Розчинення» — стереоскопічний автопортрет, створений із застосуванням лентикулярних лінзових растрів. Такий друк використовувався для виробництва популярних в 1970-80-ті «переливних» листівок і кишенькових календарів. Він дозволяє отримувати зображення, яке сприймається як об'ємне та змінюється при перегляді під різним кутом зору.

«Розчинення» — це гра у пошуки прояву та зникнення особистості. Стоячи навпроти цієї роботи, складно і майже неможливо побачити зображення. У взаємодії людина доволі часто надає співрозмовнику окрас або вад згідно із власним баченням суспільства та всесвіту. Але ж погляд різних спостерігачів на один і той самий суб'єкт не змінює сутність самого суб'єкта спостерігання. Аналізуючи себе, на думку художниці, ми також стаємо спостерігачами, залишаючись при цьому об'єктом спостереження.

Її абстрактні пейзажі також про суб’єктність, яка потребує пошуку, а іноді реконструкції. В серії «Шлях додому» авторка фіксує позбавлені подробиць українські краєвиди, що нагадують їй рідний Крим. Суголосність пейзажів допомагає перезібрати складові власної ідентичності. Проте тривалість шляху, подолання відстані, яка розділила з батьківщиною та рідними там, розтяглися війною на невизначений час.

Окреме місце в роботах Лери Літвінової посідає Чорне море. Зображене, знову ж таки, без візуальної конкретики. Це роздуми про власну батьківщину та водночас про колиску життя, якою є світовий океан. Про розуміння себе у безмежності світу. «Тема вічності інтригує, адже вічність — постійна категорія, в той час як людина існує у реальності швидкоплинного часу, та проте, саме людина досліджує детермінованість та безлімітність часу та простору, осягає вічність як поняття», — говорить художниця.

«Хто я є, хто я зараз? Надважливі питання сьогодні. Не концентруючись на собі, ми концентруємось на новинах, бо вони голосні. Але ж війна травмує кожного персонально і порятунок, ресурс для стійкості в тому, щоб себе балансувати», — коментує виставку власниця Imagine Point Катерина Добровольська. Практикуюча психологиня, вона працює у просторі галереї з групами підтримки для переміщених осіб.

Це не єдине доповнення в функціонуванні Imagine Point, викликане війною. Простір розташований у підземному приміщенні багатоквартирного будинку в Голосіївському районі Києва, який часто потерпає від російських повітряних атак. 24-25 лютого 2022 року там мала відкритися виставка в новому залі. Замість цього галерея перетворилася на укриття для сусідніх мешканців. В перші дні повномасштабного вторгнення до ста людей жили посеред експозиції. Діти і дорослі спали на килимах. «Всі були дуже обережними з інсталяціями, дякували за можливість переключити увагу на мистецтво. Кілька сусідів і зараз під час повітряних тривог приходять до галереї», — говорить галеристка.

«Все здавалось чорним, порожнім, ніхто нічого не говорив, лиш одна ластівка в саду виразно читала молитву. Я подумав про себе: “Бідна ластівко! Читай! Схоже, що незабаром і тобі не дадуть читати молитву, зав’яжуть твій маленький дзьобик”», — писав Номан Челебіджіхан у 1913 році, згадуючи закриття російською владою кримських шкіл із викладанням кримськотатарською. В часи, коли ідентичність, мова, сама можливість вільно говорити є загроженими, мистецькі висловлення отримують особливу вагу. Мистецтво розвивається через свободу, без неї воно перетворюється на декорацію. А ще — промовляє воно до людини, отже різними інтонаціями. Лагідна має свій винятковий вплив.

«Стан постійної напруги» триватиме в галереї Imagine Point (Київ, Голосіївський проспект, 86/1) до 20 січня 2024 року.
 

Share: