Виставка «Скалічений міф» Нікіти Кадана в галереї The Naked Room

З 27-го січня галерея The Naked Room запрошує глядачів на виставку робіт з нового проєкту Нікіти Кадана «Скалічений міф». Проєкт був створений за підтримки «Шульцфесту», кураторка проєкту — Джесіка Зихович.

Уривок з концепції:

«У «Скаліченому міфі» художник бере за основу документальні фотографії Львівського погрому 1941 року та звертається до свого тривалого методу відтворення запозичених сюжетів вугіллям на великих аркушах паперу. Гіперболізовані та розтушовані, зображення, на перший погляд лише поглиблюють прірву між фактами минулого та спробами тлумачити їх 80 років потому. Але перенесені з фотографій на рисунки центральні образи лишаються разюче промовистими, впізнаваними та реальними: оголені жінки на вулицях міста, уклінні чоловічі фігури, нереалістичне освітлення, атмосфера фантазму та жаху.
Свого часу Кадан звернув увагу на подібність фотографій погрому до класичних графічних робіт зі сценами фетишистських ігор з «Книга ідолопоклоніння» Бруно Шульца, які стали основою для продовження серії. В межах одного художнього циклу цитати з Шульца та репліки історичних кадрів стали уподібненими аж до повного нерозрізнення. Створені двома декадами до Голокосту, ілюстрації Шульца нині зчитуються як неймовірно точне передчуття історичної катастрофи та його власної долі. Натомість перенесені з документальних світлин видовища дійсного насильства набувають в діалозі з Шульцом ірреальної, відстороненої якості.
Важливим поштовхом до такого поєднання стала також тривала розмова Нікіти Кадана з Джесікою Зихович, та її текст про «мазохістську оптику», яка певним чином поєднує працю Кадана зі спадщиною Шульца.
Художник коментує: «Фотографії погрому стають наче інверсією «Ідолопоклонної книги» або злою її пародією. Замість добровільної еротичної гри, заснованої на домовленості сторін, яка в будь-який момент може бути розірвана, присутня „гра без можливості вийти». Погромники діють як карнавальний натовп, а жертви не можуть покинути цей карнавал. Замість розігрування на сцені актів болю та приниження з метою позбавити їх репресивної, примусової, недобровільної складової — відбувається сценічна організація реального насилля. Зовнішня схожість постає як певний галюцинаторний ефект, породжений зустріччю протилежностей.
Експозиція у київській камерній галереї занурює глядачів у ситуацію класутрофобічно щільного контакту із зображенням, робить майже невідворотним момент напруженого вдивляння у морок. Але також запрошує не боятися власного пильного погляду та невизначеності тлумачення, споріднитися з цим мороком.
Контраст між формальними принадами робіт та паралізуючим змістом відсилає до ширшого питання ролі зображення в написанні історії. Якими є механізми функціонування зображення, чи можна на них впливати, змінити? І чи має (мусить?) сучасний художник стати медіатором цього процесу? Нікіта Кадан сьогодні є одним з небагатьох, хто наважився це зробити.»

Галерея відкрита щоденно з 11:00 до 20:00.
Вхід вільний в захисних масках.Share: