Фічери

SUBSTANCE 100 — список культурих діячів, які змінюють світ

6 січня, 2021
Клер Фонтен, «Capitalism Kills Love», Museo de Arte Contemporáneo de Castilla y León, 2011

Collecteurs — перший у світі цифровий музей приватних колекцій — представляють новий SUBSTANCE 100, щорічний список, що описує широкий спектр художників, активістів, колективів, рухів та організацій, що вносять суттєві зміни у світ.

Мета SUBSTANCE 100 — прикладом надихнути інших до соціальних, екологічних та соціально-політичних змін. SUBSTANCE 100 не відбирається за класовим принципом та не має рейтингу, радше він орієнтований на силу змін, а не на саму силу. Зрештою, SUBSTANCE 100 сподівається перенаправити функцію мистецтва у 21 столітті, вважаючи, що світ мистецтва здатний, а може й відповідальний, за активізм як сьогодні, так і для майбутніх поколінь.

Редакція ArtsLooker пропонує ознайомитись з 5 учасниками списку, з повним переліком можна ознайомитись за посиланням.

Клер Фонтен — #Колектив, #Фемінізм, #Антикапіталізм

Клер Фонтен — колектив художників, заснований у 2004 р. Фульвією Карневале та Джеймс Торнхілл. Запозичивши своє ім’я з популярного бренду шкільних зошитів, Клер Фонтен оголосила себе “readymade artist” (запозиченою художницею) і почала розвивати версію “net-conceptual art” (мережевого концептуального мистецтва), яке часто виглядає як роботи інших людей. Працюючи в техніках відео, скульптури, живопису чи тексту, її практика постійно підіймає питання політичного безсилля та кризи чи сингулярності, які, схоже, визначають сучасне мистецтво сьогодні.

Ганс Хааке — #Художник, #Інституційна критика

Ганс Хааке — провідний представник інституційної критики, зокрема, у напрямку фінансування та пожертв, що надаються музеям та галереям. Інтерес Хааке до операційних систем реального часу спонукав його до критики сучасних соціальних та політичних систем. У більшості своїх робіт Хааке зосереджує увагу на світі мистецтва та системі обміну між музеями та корпораціями та корпоративними лідерами.

Протягом своєї кар'єри Хааке відверто говорив про демістифікацію відносин між музеями та бізнесом та їхніх індивідуальних практик. Він пише, «те, що у нас тут є — це реальний обмін капіталом: фінансовий капітал з боку спонсорів та символічний капітал з боку спонсорованого». Хааке підкреслив ідею, що корпоративне спонсорство мистецтва підвищує суспільну репутацію спонсорських корпорацій, яка для них матеріально корисна. Крім того, Хааке вважає, що обидві сторони знають про цей обмін, і, бувши художником, Хааке має намір пояснити ці стосунки глядачам. Його нещодавня оглядова виставка в Новому музеї сучасного мистецтва Нью-Йорку є свідченням довголіття та стійкості його практики та її здатності залишатися на межі критичності — як політично відвертої, так і соціально свідомої.

Ганс Хааке, «MetroMobiltan», 1985. Фото: © Centre Pompidou, MNAM-CCI/Georges Meguerditchian/Dist. RMN-GP

Джеремі Деллер — #Художник, #Критика культури

Джеремі Деллер — концептуальний художник, який створює роботи про поп культуру та політику за допомогою документальних фільмів та участі громадськості. Деллер відомий завдяки своїй роботі «Битва при Орґрейві» (2001) — реконструкція сутички між шахтарями та поліцією 1984 року, яка була організована за участі ветеранів-видобувачів вугілля та членів історичних товариств. У 2019 році, для своєї відеороботи «Путін щасливий», він взяв інтерв'ю у прихильників Брекзіту перед будівлею британського парламенту. Відео, з власними політичними коментарями Деллера, служить ілюстрацією зростання правих популістських думок та ксенофобії у Великобританії.

Джеремі Деллер, «Don’t Worry Be Angry», 2017

Тревор Паглен — #Художник, #Спостереження, #Збройні сили

Практика Тревора Паглена зосереджена на державному спостереженні та зборі даних. Маючи знання в галузі фотографії та докторську дисертацію з географії, Паглен досліджує таємну політичну географію по картах — різні військові бази, АНБ чи Пентагона. Паглен подорожує до кордону зони законного перебування цивільних, зупиняючись до того, коли його перебування можна було б вважати незаконним проникненням на військову територію, аби сфотографувати ці монументи таємниці та контролю. Для того, щоб сфотографувати їх, Паглен використовує спеціальний астро-телескопічний об'єктив — використовуючи такі ж методи спостереження, які використовують самі ж організації. Його фотографії розкривають невловимість цих установ та натякають на їх внутрішню діяльність, як вони приховують чи розкривають інформацію для громадськості.

На фотографії зображена секретна "станція прослуховування", яка знаходиться глибоко в лісах Західної Вірджинії. Станція розташована в центрі «Тихої зони Національного радіо» — регіону площею приблизно 34 000 квадратних кілометрів у Західній Вірджинії та частині штату Мериленд. У тихій зоні радіопередачі суворо обмежені: всебічно спрямовані та високопотужні передачі (такі як бездротовий інтернет чи FM-радіостанції) заборонені. Станція прослуховування, яка є частиною глобальної системи розвідування Ешелон, була сконструйована частково для того, щоб скористатися явищем, яке називається "moonbounce" (радіозв'язок EME). Moonbounce передбачає перехоплення сигналів зв'язку та телеметрії з усього світу, коли вони виходять у космос, потрапляють на Місяць та відбиваються назад до Землі.

Тревор Паглен, «They Watch the Moon», 2010. Власність Metro Pictures

Тереза Марголіс — #Художниця, #Криміналістична експертиза, #Травма

Вже понад 25 років Тереза Марголіс ставить під сумнів питання конфлікту, корупції та вигнання. Спираючись на досвід роботи судового патологоанатома, її твори представляють глядачам події, які були забуті та стерті з суспільної свідомості, або які з самого початку не висвітлювались повністю. У виставках Марголіс перевіряє політичну та соціальну відповідальність та обов’язок, часто використовуючи мову концептуалізму та мінімалізму.

Крісло, виявлене з-під руїн готелю Rex, оббито тканиною, яка увібрала в себе рідини пролиті внаслідок жорстокої сутички, в цій місцевості району Сьюдад-Хуарес. Нутрощі крісла також були знайдені в цьому районі.

Тереза Марголіс, «Sillón tapizado frente a línea fronteriza», 2019. Власність James Cohan Gallery
Share: