The Naked Room: Євгенія Бєлорусець «Живий куточок» — 21/07-08/08Voloshyn Gallery: «Сьогодні потрібно вирішити» — 28/07-11/08PinchukArtCentre: «Камінь б'є камінь» — «Згадати той день коли» — «Vukojebina» — 27/02-15/08

Що таке TIAB? Кілька роздумів команди бієнале митців-іммігрантів

8 січня, 2021
Федеріко Куатлакуатль, "Tiemperos Del Antropoceno", 2020. Фото: Давід Моралес

Цього року у Сполучених Штатах було проведено першу бієнале митців-іммігрантів. Бієнале митців-іммігрантів (TIAB) — це масштабна подія, що складається з кількох виставок і насиченої програми перформансів. Проблема обмеження прав іммігрантів в Америці очевидна і здалеку, відколи політика Дональда Трампа та особливо — його заяви — спромоглися чинити напади майже на кожну культуру та релігію, крім його власної.
TIAB — це проєкт, що заснували митці, який курувала Катя Ґроховскі, а управляла ним команда волонтерок, що складалася виключно з жінок. TIAB було запущено в березні 2020-го двома перфомансами в Бруклінському музеї, однак через COVID-19 більшість інституцій-партнерів (Музей Queens, Мистецький альянс, Мистецький простір Бронксу), які також мали брати участь у біенале, восени не змогли провести виставки. 
Команда бієнале вирішила не зупиняти процес у 2020-му та продовжила роботу, отже, внаслідок цього, все перейшло в онлайн, за винятком “Тут, разом!” (“Here, Together!”) — головної виставки, що відкрилася у вересні в Єлизаветинському фонді мистецтв (Elizabeth Foundation for the Arts).
Загалом TIAB презентувало проєкти понад 60 митців і мисткинь у 4 виставках і численних перформансах, зокрема двох “живих” подій на Ґрінвудському цвинтарі в Брукліні. Віртуальні виставки були наступні:

«Батьківщина» (анг. “Homeland”) (кураторка — Катя Ґроховскі)
«Неминучий приїзд» (анг. “The Imminent Arrival”) (кураторка — Катя Ґроховскі)
«Рідна мова» (анг. “Mother-Tongue”) з великою програмою перфомансів, які переважно проводилися в Zoom (співкураторки — Мері Аннунціата, Еллісон Каннелла, Анна Мікаела Екстранд, Катя Ґроховскі) 

Для українського читача запуск TIAB може становити інтерес не лише через свою мистецьку значущість, але також через те, що у засновниці та кураторки бієнале є певний зв’язок з Україною. Катя Ґроховскі народилася в Одесі, в Україні радянських часів, на початку 1990-х переїхала до Австралії, а пізніше — і до США. У цьому матеріалі ArtsLooker задав команді TIAB (Анні Мікаелі Екстранд, Кетрін Адамс і Каті Ґроховскі) кілька запитань про їхні цілі, виклики та деякі інсайти сучасного мистецького світу Америки (та всього світу!).


Анна Мікаела Екстранд, радниця кураторки та співкураторка “Рідної мови” (“Mother Tongue”).

Переважно які обговорення точилися під час TIAB?
AME:
Ми показали понад 60 митців і мисткинь, що працюють з темами міграції, імміграції, асиміляції, дискримінації та обговорення культурної приналежності, але також працюють і за межами цих тем. Ми відвідували студії кожного митця-учасника — до COVID особисто, після — через Zoom. З більшістю митців постійно виникала одна й та сама тема: їхні візи. Бієнале митців-іммігрантів — це платформа для митців-іммігрантів, які задля участі у виставках часто опиняються в непевній ситуації через візові обмеження. 


Кетрін Адамс, виставкова менеджерка

Перед якими основними викликами зараз постають іммігранти в США?
KA:
Перший з них — найочевидніший: останні чотири роки заохотили антиіммігрантські настрої у Сполучених Штатах. На додачу до звичайних практичних перепон на шляху до безпеки, це ідеологічне питання також значно ускладнилось. Друге — те, що ідеї розмаїття в США часто не враховують цінність (і різноманіття) міжнародних підходів, і в цьому плані можуть бути досить обмеженими. Звісно, Сполучені Штати пережили історію, сповнену расових травм і насильства, але міжнародні надбання США та ізоляціоністські тенденції звідти, схоже, стримують розгляд позицій, не зациклених на Сполучених Штатах. В результаті іммігрантам доведеться вивіряти своє соціальне становище більш американізованим шляхом, щоб здобути користь від дискусій про рівність, що підкреслюють расу, колір шкіри чи фізичні маркери, не звертаючись до питань імміграції напряму. Було б гарно, якби іммігранти були прямо залучені в розмовах про соціальну справедливість. Це ніяким чином не має применшити значення рівності в інших проявах, але такі дискусії були б багатозначніші, якби зверталися до потреб людей з різних країн і культур.


Катя Ґроховскі, директорка-засновниця та головна кураторка TIAB

Що надихнуло вашу команду започаткувати такий проєкт? 
KҐ: Я — подвійна іммігрантка, з України до Австралії та з Австралії до Сполучених Штатів, і я завжди почувалася чужинкою, куди б не поїхала. Ідея створення платформи, яка б підтримувала митців-іммігрантів, довгий час визрівала у мене в думках. Особливо актуальною вона стала під час правління адміністрації Трампа, коли спільноти іммігрантів стали мішенню для крайньої дискримінації та переслідувань. Також я уже працювала менторкою у Нью-Йоркському фонді мистецтв у програмі менторства для митців-іммігрантів, де бачила багато проблем, з якими стикаються митці-іммігранти, що мешкають у США. 2020-го здавалося необхідним і важливим заснувати TIAB, і не лише для того, щоб підтримати митців, але й щоб висвітлити конкретні значущі проблеми, з якими вони працюють.

Чому ви обрали тему імміграції? Які основні виклики зараз постають перед іммігрантами в США?
Саме бієнале була заснована, щоб підтримати та виставити роботи митців-іммігрантів, які досліджують різноманіття тем, в тому числі концепції дому, ідентичності, мови, відчуження та приналежності. Тема першої виставки під назвою “Тут, разом!” (“Here, Together!”) — це єдність в часи, коли Сполучені Штати, як країна, надзвичайно розділені та двополюсні. Іммігранти в США наражаються на дискримінацію та й взагалі неосвіченість, що значно впливає на якість їхнього життя.

Чи плануєте ви продовжити роботу над бієнале? (Чи плануєте створювати бієнале що два роки?) Чи був у вас час порозмислити над проєктом TIAB? Які зміни ви привнесете в наступний TIAB? 
Я справді сподіваюся продовжити працювати над бієнале, влаштувавши принаймні ще одну, 2022-го. TIAB — це проєкт, яким управляють митці в режимі “зроби сам”, він не має постійного фінансування чи інституційної підтримки, тож його майбутнє досить непевне. Наша мета – організовувати бієнале що два роки у найближчому майбутньому, але це досить важке для втілення зобов’язання. Втім, як і будь-який інший проєкт, цей також в якусь мить може досягти свого природного завершення та відійти в історію. Поки що я ще не мала можливості критично оцінити, що відбулося з бієнале 2020-го року, але я вже концептуалізую наступне. Велика зміна, яку я планую вчинити, — це відійти від ролі головної кураторки TIAB. Буде запрошено інших кураторів і кураторок, щоб вони запропонували нові ідеї для проєкту.
Шей Арік, "Under One’s Hat" (installation view), 2018. Виставка: «Неминучий приїзд» (“The Imminent Arrival”).
Сінтія Сантос Бріонес, робота з серії "Abuelas", 2016. Виставка: “Homeland”
Катрін Сорокіна, "I didn’t leave Russia. Russia left me", 2020. Виставка: "Mother Tongue"

Зважаючи, що ти народилася в Україні, чи не могла б ти детальніше розповісти про свої відносини з країною? Чи є у тебе зв’язки з культурою/традиціями України? Чи досі тут мешкає твоя родина? Чи є в Нью-Йорку спільнота митців з українськими коренями?
Я народилася в Радянській Україні та поїхала 1992-го року, отже мої зв’язки з Україною, як незалежною державою, мінімальні. Моя ідентичність формувалася, коли я росла у Радянському Союзі, з батьком, російським поляком, та матір’ю-єврейкою. Більшість моєї родини мігрувала до Австралії в 90-ті, тож я не належу конкретно до жодної національності. Моя мистецька спільнота дуже змішана, та вміщує в себе багато культур, етнічних приналежностей. Вона представляє горно Нью-Йорка та моє власне відчуття заплутаної ідентичності.

Чому ти вирішила стати мисткинею та кураторкою?
Стати мисткинею ніколи не було вибором як таким чи рішенням, це — моє покликання. Я просто не можу цим не займатися, чи займатися чимось іншим. Моя кураторська практика вийшла з моєї мистецької роботи та природного бажання організовувати та створювати спільноти, дістатися за межі стін власної студії.

Хто найбільше вплинув на твою практику?
Найбільше на мене повпливали мисткині. Мене завжди надихала наполегливість багатьох жінок заради провадження та зміцнення власної роботи незважаючи на надзвичайні перепони та загалом — світ мистецтва, в якому домінують чоловіки. Такі мисткині, як Луїз Буржуа, Ева Гессе, Філліда Барлоу, Фейт Рінґґолд, Сара Лукас і багато інших.

Яка для тебе основна діяльність: мистецька чи кураторська? Чи, може, щось інше? 
Малювання підтримує все, що я роблю; це те, що робила з дитинства, а також сила, без якої я не можу жити. У своїй кураторській роботі ключовою діяльністю є візити до майстерень інших митців. Завдяки цьому підживлюється моя зацікавленість в кураторстві.
Вечірка-відкриття "TIAB: Тут, разом!" ("TIAB: Here, Together") і віртуальні покази. Згори зліва: Катя Ґроховскі, Анна Мікаела Екстранд, Мері Аннунціата, Еллісон Каннелла та ін.

Яка тема зараз для тебе найцікавіша чи найбільш захоплююча?
Теми моєї роботи є поточними, вони опановуються мною роками, наприклад, міграція, дім і витіснення, що є також автобіографічним. Мене також цікавить родинна історія та жіночий родовід і надбання, зображення тіла, ґендер і свобода вибору жити нешаблонним життям, як мисткиня.

Не могла б ти порадити нашим читачам, що почитати чи який фільм подивитися? Що варто послухати?
Я дуже рекомендую будь-що авторства цих діячок: Роксен Ґей, Ребекка Солніт, Свєтлана Бойм, белл гукс, Вірджинія Вулф. У плані музики — я переважно працюю у тиші, але задля натхнення та духовного й душевного піднесення я віддаю перевагу класичній музиці та — для повного контрасту — треш-євро-попу, коли мені потрібна енергія для виконання складних завдань.

«Неминучий приїзд» (“The Imminent Arrival”), «Батьківщина» (“Homeland”) та «Рідна мова» (“Mother-Tongue”) зараз виставлені для огляду на віртуальній виставковій сторінці TIAB.

Переклад з англійської: Юрій Мазур
 Share: