1. Кожна хороша історія європейського, а отже і світового, мистецтва на своїх початках має згадку про змагання двох грецьких живописців V–IV століть до нашої ери – Зевксиса і Парассія. Зевксис зобразив виноград — при чому настільки подібно до справжнього плоду, що до зображення злетілися птахи. Парассій намалював тонку завісу, так ніби вона прикриває стіну, хоч на ній не було ніякого зображення, крім самої завіси. Парассій переміг, увівши в оману не якихось птахів, а людей, бо ті намагалися зняти завісу, аби побачити, що ж зобразив Парассій. Найімовірніше, тому, хто вигадав чи увів цю історію в обіг, ішлося про роль мистецтва: чи має воно відображати предмети реалістично? Якщо так, то яка ж функція цієї бутафорії? Якщо ні, то зображення може існувати лише приховуючи предмет — байдуже, це тонка завіса Парассія чи «Чорний квадрат» Малевича. Принципове неприйняття того, що зображене якимось чином корелює з реальним, обʼєднує їх двох.

      2. Із завісами у живописі ми найчастіше зіштовхуємося в церквах, при чому нашого географічного регіону. Останніми місяцями я бачив такі у Горянській ротонді, розписаній у 14 столітті нібито представниками школи джотттесок, які є учнями однієї з найважливіших постатей в історії європейського мистецтва Джотто. Крім Горянської ротонди, такі завіси я бачив у харківському Свято-Благовіщенському соборі УПЦ (МП), побудованому наприкінці XIX—на початку XX століть. Те, що обʼєднує згадані храми, — написані завіси розташовані в них у нижній частині інтерʼєру, тоді як вище над ними розташовано звичний собі релігійний живопис із сюжетами, які піддаються чіткій ідентифікації. Мета цього релігійного живопису — подолання площини стіни, створення уявного простору. Ніщо не має нагадувати про те, що перед нами розмальовка, нанесена на грубий матеріал, із якого побудовано стіну. Зрештою, завжди залишається щось непоміченим, а щось — умисне прихованим за цими завісами.

      3. Історія мистецтва, особливо в періоди погано задокументовані, лишає зображення, яким ми вигадуємо пояснення. Великі художники залишають таємниці, яким немає розгадки донині, попри сотні написаних статей і монографій. З банального — ким є і для кого писав Джоконду Леонардо да Вінчі. З менш банального — що означає грозовий пейзаж Джорджоне? Що, власне, зобразив художник? Або: чому в одному із двох офіційних портретів кардинала Філіппо Арчинто авторства Тиціана Веччеліо зʼявляється прозора завіса, що прикриває половину постаті портретованого.
    Арчинто був могутнім католицьким священнослужителем з Мілана та брав участь у Тридентському соборі,  ревно борючись проти єресі та Реформації. Тиціан пише рішучу і розумну особу із книгою в руці. Художник зобразив Арчинто, коли той займав дипломатичну роль папського нунція у Венеції. Пізніше він був архієпископом Мілана, але місцева церковна влада, яка побоювалася його схильності до реформ, зробила все, аби тримати його поодаль від міста, тому колись-кардинал помер у вигнанні. 
    Завіса, що прикриває Арчинто, особисто мені нагадує про мотив «vanitas» (суєти) — жанр, що мав указувати глядачеві про смертність і нікчемність мирських благ і задоволень. Можливо, це куліси смерті, що наступають на життя живого. Можливо, куліси засвідчують останній період життя Арчинто, його життя у вигнанні. Тоді вони приховують приховування.

      4. Завіси також є майже в кожному з наших будинків. Якою є їхня функція? Вони прикривають вікна, із яких ми дивимося назовні. Проте сусіди чи перехожі зовні теж можуть заглядати у наші будинки через вікна, — можливо, тому ми використовуємо завіси. Крім цього, щовечора моя бабуся закривала вікна шторами повністю — аби сонце не завадило зранку спати довше. Завіси регулюють наш спосіб взаємодії зі світом та межі нашої приватності.

      5,1. Художниця Каріна Синиця працює з темою пейзажу та — вужче — ландшафту. У 2024 році вона також звернулася до мотиву завіси, побачивши цей образ в одному із польських храмів.
    У розписі на стіні готельного номера «Інтурист-Закарпаття» художниця використовує як орієнтир канони християнської церковної фрески та малярські діорами з науково-природничого музею, починаючи з історії Пермського моря та закінчуючи рефлексією на Апокаліпсис, що відображає життєвий цикл цивілізації від народження до знищення, акцентуючи на щоденних переживаннях війни та травмованій психології. Вузький наративний стінопис розпочинається і завершується намальованою завісою, схожою на цупку театральну завісу. Загальний постапокаліптичний пейзаж постає головним дієвцем на сцені, тоді як фрагменти людських тіл, трилобіти та амоніти — його скороминущими фрагментами.
    Стінопис розірваний заштореним вікном. На фіранках Каріна вишила чудовисько, звіра з моря: «А звірина, що я її бачив, подібна до рися була, а ноги її як ведмежі, а паща її немов лев'яча паща. І змій дав їй свою силу, і престола свого, і владу велику. А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною! І вклонилися змієві, що дав владу звірині».

    5.2. В той таки час, на резиденції Петра Ряски в Ужгороді, Синиця створює серію живописних робіт із завісами під назвою «Закрите скине свою завісу». За «тонкою завісою», а саме так і називається одна з робіт серії, опиняються шматки людських тіл, пейзаж із вирвами, пейзаж без вирв. В одній із робіт за шторкою зображено майже пусту кімнату, яку вирізняє тільки ліжком біля стіни. Ця кімната левітує у невагомості на тлі темного нічного пейзажу, у якому можна відчути тривога, але нічого не можна розгледіти.
    Сама художниця в описі до серії зазначає, що завіси, шматки тканини та складки є «соціокультурним фемінним символом, відсилають до процесу опіки. Сам момент зашторювання чи закривання — захист від небезпеки. Зображені шматки тканини закривають поля бою або постраждалі території, залишені мешканцями кімнати в окупації, які на цей час більшості неможливо побачити наживо. Вони як завіса, що відокремлює людське умиротворене існування від безмежного жаху, що твориться і переслідує десь поряд».

      5. 3. Завісу, таким чином, можна розглянути ширше, уже як метафору. Можливо, цю функцію відокремлення «умиротвореного» і «жахливого», про яку згадала Каріна, можна було б назвати ілюзією, інфантильністю чи ескапізмом, проте в умовах війни, яку супроводжує злива образів, часто документальних, руїн, трощі й смертей, така ілюзія необхідна. Так само як необхідна тонка мережа культури й мистецтва, які не можуть убезпечити від російської ракети, «але щось таки можуть». Образне, символічне, гномічне, міметичне, виявляється, допомагає пережити такі сильні потрясіннями, яким є геноцидальна війна.
    Завісою в такому сенсі є одна зі знакових «воєнних» робіт — «Швидкий, легкий переїзд памʼяті». У перші місяці повномасштабного вторгнення, коли перспектива вимушеної (е)міграції була надзвичайно відчутною, художниця на тонкому невагомому крафт-папері відтворила свою кімнату в гуртожитку — так «стіни» і простір можна було б легко переміщувати. Можна сказати, що у цій роботі стіни стають завісою через зміну своєї функції: це тепер не простір для життя, а простір для переживання того, зустріч із чим.

      6. У Харкові, де Синиця навчалася, триває виставка «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям». Ідучи до музею, натрапляєш на сліди руйнувань, обгорілі будівлі з вибитими вікнами, сліди-вибоїни від влучань уламків. Проте на першому поверсі музею всуціль, на повен зріст розписані стіни й фіранки — Григорій Сковорода блукає садами божественних пісень. За вікном чути вибухи, музейна співробітниця скролить на телефоні новини й говорить: «Обстрілюють». Але саме тут тонкі напівпрозорі фіранки посвідчують те, за що, можливо, першочергово триває війна — ніжність, сад, власний безпечний простір.

***

Каріна Синиця народилась в 1999 році у м. Сєвєродонецьк (Луганська обл.), живе і працює у Києві. З 2015 по 2019 рік вчилася на факультеті образотворчого мистецтва Харківського художнього училища за спеціальністю викладач живопису. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА) за спеціальністю «монументальний та станковий живопис» у 2023 році. Працює з медіумом живопису, а також з колажем та анімацією. У своїх творах змальовує ландшафти, архітектурні споруди й конструкції,  в яких акцентує на порожнечі, занепалості цих просторів та людських емоціях серед них.

Дослідження та опрацювання матеріалів, розвиток вебсайту Архіву мистецтва воєнного стану, написання статей реалізується ГО "Музей сучасного мистецтва" за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
 

To read more articles about contemporary art please support Artslooker on  Patreon

Share: