Порно та жахи як метод антипропаганди насильства. Перша ретроспективна виставка AntiGonna в Україні

«Хвора. Креативність, що межує з ідіотизмом», «Може, їй до психіатра для початку?», «І знайдуться такі ж, які підуть це дивитися... Днище», — ось лише частина коментарів під рекламою виставки «Oksana — AntiGonna: 13», що відкрилася на початку березня у Музеї сучасного мистецтва Одеси під кураторством Андрія Сігунцова.

Художниці, режисерці та моделі Оксані Андреєвій, яка творить під псевдонімом AntiGonna, до подібних реакцій не звикати. Минулого року у Польщі її роботи спровокували скандал. Міністерство культури не хотіло продовжити фінансування виставки Strach, в якій AntiGonna брала участь, а польський міністр культури навіть відмовився поглянути на роботи художниці, вважаючи, що вони пропагують насильство.

Але, незважаючи на небажання коментаторів на сторінці Музею сучасного мистецтва та цілого польського міністра оцінити мистецтво Андреєвої, на відкритті «Oksana — AntiGonna: 13» в Одесі вишикувалася величезна черга з одеситів та гостей міста, які прагнули побачити її роботи.

У двох залах МСІО представив грамотно зібрану мозаїку з численних проектів AntiGonna і навіть одягу та предметів, які використовувалися у зйомках фільмів. Пазли та їхня послідовність підбиралися і готувалися не один місяць. Музей, Андреєва та куратор Андрій Сигунцов ретельно працювали, щоб презентувати одеситам мистецтво, про яке знають уже більше за кордоном, ніж у рідній країні художниці.

Це перша подібна виставка AntiGonna в Україні. Іще ніде не було спроби зібрати в одному місці зроблене нею протягом усього періоду активної діяльності. Багато разів їй пропонували зробити щось подібне в Україні, але все закінчувалося нічим. Роботи AntiGonna, більшість з яких створюються в рамках продакшну AntiGonStuff, відзначалися фестивалями та виставками в Австрії, Польщі, Бразилії, Німеччині та Америці набагато частіше, ніж в Україні.

Жанр, який створила AntiGonna, являє собою сплав з двох явищ культури, що здається, практично не перетинаються — порно і жахів.

 
Для більшості українців порно і тим більше жахи далеко від того, що можна асоціювати з мистецтвом. Художники часто, — з віку дев'ятнадцятого постійно, — беруться за теми, методи, естетики, які раніше вважалися «ницими», «масовими», непридатними для використання у «прояві високих поривів душі». Сама ж художниця бачить себе ученицею Пабло Пікассо та Ієроніма Босха, стверджуючи, що її практики важко назвати чимось принципово новим. «Є порно, а є арт-порно. Арт-порно робиться за зовсім іншими законами та з абсолютно іншою метою, ніж звичайне порно. На жаль, у нас у цьому плані неосвічена країна. Все це вже пройдено на Заході. І це не дійшло до нас навіть у маленькій частині. Я роблю антипропаганду сексу без почуттів, сексу без кохання. Деякі актори говорили мені під час зйомок: «Ти робиш це спеціально, щоб потім не хотіти трахатись? Я після цього довго не хотітиму сексу». Я не відокремлюю порно як головний елемент моїх робіт. Для мене сторона жахів важливіша. Або сторона комедії, містики, які теж виявлені у моїй творчості. Якщо розглядати мої фільми як звичайне порно, то це скоріше антипорно, що висміює стандарти порнографії», — розповідає Оксана, коли я її питаю про місце порно у жанрі порножахів.

Опинившись у головному залі Музею, перше, на чому зупиняється погляд глядача, це візитна картка Андреєвої, знамените фото із серії «Ніж у пизді». Фото, зроблене Андрієм Бойком, постійним фотографом та оператором проектів Оксани, художниця вважає «емблемою порножахів». Назва повністю відображає суть зображення. Гола AntiGonna, чиє обличчя заховано під маскою, вставляє ніж у свою піхву. Робота передає описану художницею концепцію порножахів. Це і порно, яке викликає огиду, і жахи, які провокують скоріше шок і подив, ніж страх і сплеск адреналіну в крові.

«Для мене провокація — це вихід на сковорідку, що горить, на якій ти будеш кричати. Якщо хтось звинуватить мене в хайпі, то весь хайп — це моя особистість. І я нічого не можу з цим вдіяти. Я не провокую, бо це модно. Те, що я роблю в мистецтві, було в ньому завжди», — вважає AntiGonna, що звинувачувалася у навмисній провокаційності, гадаю, неодноразово.

Творчість Андреєвої має свою загальну назву в рамках сучасного мистецтва – це квір-арт. Вже далеко не перше десятиліття квір-арт займає важливе місце у світовій мистецькій практиці. Не тільки провокаційна складова AntiGonna робить її не завжди зрозумілою для українців, а й зв'язок із найпрогресивнішими формами мистецтва за кордоном. В Україні ж квір-арт активно розвивається лише останні років десять.

При вході «Ніж у пизді» моментально звертає на себе увагу, але якщо повернути праворуч, то можна побачити перформанс, що транслюється на моніторі «Чаклуй Баба, Чаклуй Дід!». У ньому Оксана ритуально спалює свої роботи, а потім гола і загорнута в простирадло біснувато б'ється в конвульсіях. Все це відбувається на тлі вогнища, що димиться, поки на вулиці сніг і мінусова температура. Багато фільмів режисерки нагадують мені документалістику про містичні обряди та давні культи. У цих роботах простежується вплив американського режисера та містика Кеннета Енгера, одного з найулюблених режисерів художниці.

Містичної аури заходу додавала музика у головній залі Музею, автором якої є музикант, продюсер та режисер Георгій Бабанський aka KOMITET. Крім його треків, на презентації можна було почути живу імпровізацію двох відомих музичних продюсерів та художників Сергія Зоммера aka Sommer та Дарини Вештак aka Sirakusi, спеціально запрошених із Києва. Пізніше AntiGonna поділилася зі мною, що вважає музику найвищим з мистецтв і що музика впливає на неї сильніше за інші форми самовираження.

 
У другій залі Музею, що знаходиться в підвальному приміщенні і складається з великої кількості кімнат, куратор і художниця виставили реквізит зі зйомок фільмів продакшну AntiGonStuff. В основному маски та одяг. У кожній кімнаті був монітор, на якому можна було побачити, як усі ці предмети були задіяні. Друга зала – це Muzeon Experimental Centre, відкрита бібліотека та експериментальний центр, створений на базі МСІО. По кімнатах з екскурсією Оксана водила немолодого чоловіка, який, як мені здалося, працює охоронцем у Музеї. Чоловік уважно слухав, хоч і не був схожий на людину, яка знається на сучасному мистецтві. Коли ж присутні досвідчені відвідувачі виставки її щось питали, вона відповідала не дуже охоче. У житті Андреєва справляє враження людини набагато простішої і приземленішої, ніж ролі, придумані та зіграні нею для фільмів. Напевно, є частина правди в думках, вкладених в уста Оскаром Уайльдом одному з персонажів «Портрета Доріана Грея». Відрізнити хорошого художника від поганого можна за тим, як він поводиться в житті. Хороший художник віддає себе і розкриває свій потенціал у творчості, а в житті вважає за краще бути непоказнішим і простішим.

 «Справжні великі режисери їдять на сніданок немовлят, — каже Оксана після того, як розповіла, що ніколи не хотіла бути режисером. — Це не означає, що вони жорстоко поводяться з людьми. Я маю на увазі інше. Режисер дуже жорстко все контролює, продумує все до найменших подробиць. Вміння працювати з акторами, уміння бути головним і при цьому залишатися художником, розуміючи, що таке час, натиск, влада, контроль, що таке, зрештою, гроші і як правильно розподіляти обов'язки в команді, — для цього треба бути трохи надлюдиною. Я мало цікавлюся особистостями режисерів, бо боюся розчаруватись у них».

Через тиждень після відкриття "Oksana - AntiGonna: 13" відбувся artist-talk з Андреєвою. Протягом двох годин AntiGonna розповідала про себе та творчість, відповідала на запитання із зали та показувала короткометражні фільми.

Ігрове короткометражне кіно AntigonStuff — це кіно, в якому задіяна велика кількість непрофесійних акторів, набраних Оксаною з її друзів, знайомих та мистецького середовища Києва. Працюючи з людьми, які ніколи не знімалися, вона виробила особливий, індивідуальний підхід до акторів-аматорів.

«Усі мої роботи мають ексгібіціоністський характер, — пояснює Оксана. — Я використовую себе як арт-об'єкт, бо бачу це цікавим для творчості. Я не піддам інших людей тим стресам та переживанням, яким піддаю себе. Я не хочу, щоб хтось випробував це на своїй шкурі. Я і манекен, і ляльковод водночас. Коли ж я працюю з акторами, іноді мені вдається «розкрити» людину, але це може їй не сподобатися. При цьому я завжди емпатична і уважна, і ніхто не може сказати, що з акторами поводжуся жорстоко».

AntiGonna мала досвід зйомок з професійними акторами. По-своєму цей досвід навіть унікальніший, ніж зйомки з аматорами. Якось їй запропонував свої «послуги» порно-актор. Режисерка довго відмовлялася, але з часом погодилася. Хлопець не одну годину ублажував себе на камеру секс-іграшками, а потім несподівано перервав зйомки. Художниця зателефонувала своєму оператору, щоб той допоміг їй дозняти матеріал, але хлопець, як припускає Оксана, побоявся, що вона дзвонила до поліції, і тому передумав зніматися далі. Більше вони не бачились.

Популярний польський актор у театрах Польщі та в серіалах на телебаченні, подивившись фільми Андреєвої, також запропонував свою співпрацю. Відзнятий матеріал відвідувачі мали змогу побачити у другому залі. Актор знімався в масці і наполіг на нерозголошенні його імені, оскільки це може завдати шкоди його репутації. Обидва залишилися задоволеними колаборацією.

У фільмі, що найбільше мене «зачепив», AntiGonna грає роль повії, яка перебуває на допиті в дільниці. Її зв'язують, сексуально домагаються, на неї кричать та катують. Видовище не для людей зі слабкими нервами. Парадоксально, але я ніколи не бачив такої вражаючої сцени, що викликає настільки сильні емоції, з допитом у фільмах, знятих за великі багатомільйонні бюджети і за участю професійних акторів.

 «Я роблю антипропаганду насильства, — розповідає Оксана, коли йдеться про насильство у її творчості. — Ці жести антипропаганди мають бути максимально жорстокими, треба, щоб глядач розумів, що це дійсність, а дійсність – це повсякденне насильство. Повсякденне насильство матері над дитиною, батька над дітьми, начальника над підлеглими. Повсякденне насильство ніхто не хоче помічати. Нехай тоді подивляться на ніж у моїй пизді. Коли люди бояться дивитися мою виставку, це говорить про те, що вони готові вчиняти насильство в тій чи іншій формі, за тими чи іншими шторами, які вони ніколи не відкриють для інших і себе».

Наприкінці першої зали Музей розставив роботи фотографа Олександра Курмаза, на них Оксана виступила виключно у ролі моделі. Це дуже красиві фотографії, що нагадують скоріше еротику, ніж порнографію. «Саме порно в моєму житті займає мало місця, особливого потягу до нього в мене не було ніколи, — стверджує Оксана, коли я питаю її, чи знялася б вона у справжньому порнофільмі. — Чи погодилася б я зніматись у порно? Так. Якщо мені сподобається запропонована роль та ідея, я б із задоволенням знялася. Але це було б винятково арт-порно».

Під кінець нашої бесіди, яка тривала чотири години, я сповнююся сміливості і питаю те, що, напевно, хоче запитати кожен: «Це було боляче вставляти ножа туди, куди ти його вставляла? Ти себе не поранила? Оксана, схоже, довго чекала на це питання.

 
«Це був гострий та небезпечний ніж. Там був такий гачок, який міг мені зашкодити. Але я відточувала майстерність із дитинства. Я жодного разу не постраждала у цій практиці за все своє життя. Засовувати у вагіну ножа я почала з раннього дитинства, з дев'яти років. Років із чотирнадцяти робила це майже постійно. Згодом я почала це робити для того, щоб качати м'язи піхви. Але спочатку ця практика була для мене своєрідною карою за те, що я перестала спілкуватися з матір'ю. Це був селфхарм. Я могла, наприклад, спеціально розбивати коліна тумбою. Але головним моїм заняттям було засовування ножа у піхву. Бабуся-тиран придушила волю батька, моєї матері, придушила мою волю як дитини. Вона змусила мене не спілкуватися з моєю матір'ю без вагомих на це причин. Ось звідки ніж у пізді. Садомазохістське заняття, яке стало і болем, і насолодою. І радістю від покарання. У дитинстві бабуся змушувала мене робити жахливі речі. І все це робилося нібито іменем любові. Через дії бабусі було зламано дуже багато доль. У тому числі й моя. Після цього я вирішила, що робитиму тільки те, що мені по-справжньому хочеться. Принаймні в мистецтві», - розповіла Оксана.

Порножахи — це не провокація заради провокації і не спроба полоскотати нерви досвідченій публіці з метою заробити ім'я та гроші на «модних» нині темах. Порножахи — це та дійсність, у якій ми всі з вами живемо, але боїмося усвідомити це. У країні, де насильство є нормою, де поліція замість того, щоб захищати громадян, перманентно порушує закони та права людини, що може бути актуальнішим за творчість Оксани Андреєвої? Використовуючи особисті травми, роблячи їх об'єктом своїх робіт, AntiGonna щиро розповідає правду не лише про своє життя, а й про життя українського суспільства. Але чи хочемо ми побачити цю правду? Кожен вирішує сам.

Share: