Обвуглена земля і воєнний пейзаж Нікіти Кадана: про виставку «Промінь входить у ґрунт» у Voloshyn Gallery
11 березня, 2024
Війська, що ворогують між собою, на якийсь час замирилися, кожне палить своїх полеглих, і в обох те спалення не минає без гірких сліз: δακρυα νεμμα χεοντες . Однак Пріам забороняє своїм троянцям плакати: ουδ' εία κλαιειν πριαμος μεγας. «Він забороняє плакати, — каже Дасье,— бо потерпає, що вони занадто розм’якнуть і завтра не матимуть тої відваги, стаючи до бою».
Готхольд-Ефраїм Лессингґ, «Лаокоон, або Про межі живопису і поезії»
Менеджерка галереї запропонувала скористатися своїми послугами: у разі якщо виникатимуть будь-які питання, вона запевнила, що допоможе знайти на них відповідь. Я запитав про те, які ж питання взагалі ставлять відвідувачі найчастіше. Виявилося, що це питання стосується того, де перебуває художник чи художниця, чиї роботи експонують у галереї. Присутність тут, у зоні «бойових дій», як не дивно, якщо і не дає виняткове право на голос, то валідує цей голос, робить його помітним та таким, до якого можна прислухатися.
Голос Нікіти Кадана – «фланера», як він сам себе називає – чи не завжди характеризувала певна відстороненість до подій, опосереднований звʼязок із ними та можливість поставитися до них. Практика роботи з історичними рештками та альтернативною історією є визначальною для Кадана. І саме вона передбачає цю дистанцію. Можливо, раціональність його мистецтва є наслідком цього фланерського погляду – відстороненого, але уважного й пильного. До 2022 року художник був присутній на Революції 2013-2014 рр, час від часу їздив у зону бойових дій на сході Україні й таким чином уже тоді випрацював образність та техніку, якими можна охарактеризувати і його роботи після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Таке враження, що це вторгнення не відкрило нічого нового для Кадана – хіба що, зробило видимим (іншим?), додало масштабу.
Виставку «Промінь входить у ґрунт» відкрили у Voloshyn Gallery у переддень третьої річниці повномасштабного вторгнення. Скульптура, рисунки вугіллям та живопис представляють на виставці ці техніки, образність та логіку побудови експозицій, притаманні художнику впродовж останніх років. Проте цього разу суто інтуїтивно відчутна інша залученість автора до подій, про які йдеться в роботах. Тут він уже не лише фланер, не лише спостерігач-свідок, але й уражений учасник.
Галерея знаходиться прямісінько навпроти дитячого майданчика в київському парку Тараса Шевченка. Зранку 10 жовтня 2022 року, під час масового обстрілу України та Києва зокрема, акурат на території майданчика влучила крилата ракета типу «Калібр». Через падіння уламків ракети в парку вікна садиби Ханенків та будинку, під яким знаходиться галерея, вилетіли від ударної хвилі. Деякі дерева в парку переламало, стежки вкрили каміння дивного сплаву, – здається, землі, скла і металу. На дитячому майданчику лишилася велика вирва, яку невдовзі зрівняли та посадили поряд молоді дерева. Того ж дня Кадан запостив в інстаграмі відео з місця події, зазначивши, що саме на цьому місці він час від часу бував із донькою. Тому в експозиції зʼявляється зображення вирви, а поряд із ним – металеві лази, де між щабель зʼявляються кола-сонця. Верхівки лаз, які є чи не на кожному дитячому майданчику та спортзалі, вінчають гострі шпилі. Вони також є конструктивними елементами металевого сонця, розміщеного в експозиції.
Виставку «Промінь входить у ґрунт» відкрили у Voloshyn Gallery у переддень третьої річниці повномасштабного вторгнення. Скульптура, рисунки вугіллям та живопис представляють на виставці ці техніки, образність та логіку побудови експозицій, притаманні художнику впродовж останніх років. Проте цього разу суто інтуїтивно відчутна інша залученість автора до подій, про які йдеться в роботах. Тут він уже не лише фланер, не лише спостерігач-свідок, але й уражений учасник.
Галерея знаходиться прямісінько навпроти дитячого майданчика в київському парку Тараса Шевченка. Зранку 10 жовтня 2022 року, під час масового обстрілу України та Києва зокрема, акурат на території майданчика влучила крилата ракета типу «Калібр». Через падіння уламків ракети в парку вікна садиби Ханенків та будинку, під яким знаходиться галерея, вилетіли від ударної хвилі. Деякі дерева в парку переламало, стежки вкрили каміння дивного сплаву, – здається, землі, скла і металу. На дитячому майданчику лишилася велика вирва, яку невдовзі зрівняли та посадили поряд молоді дерева. Того ж дня Кадан запостив в інстаграмі відео з місця події, зазначивши, що саме на цьому місці він час від часу бував із донькою. Тому в експозиції зʼявляється зображення вирви, а поряд із ним – металеві лази, де між щабель зʼявляються кола-сонця. Верхівки лаз, які є чи не на кожному дитячому майданчику та спортзалі, вінчають гострі шпилі. Вони також є конструктивними елементами металевого сонця, розміщеного в експозиції.
У березні 2022 році Кадан розпочав серію рисунків вугіллям «Тінь на землі». Одну з робіт, створену, як і всі інші роботи 2024 року, розмістили у першій залі виставкового простору невеликої галереї. Серія бере свій початок теж тут: художник перебував у приміщенні галереї як укритті й тут створив першу роботу після вторгнення. Подібність пейзажів серії в повторюваному мотиві: на переорану землю, пасма якої звивисто зникають за горизонтом, лягає тінь людини. Антропоморфна, але без будь-яких ознак, які б допогли ідентифікації, ця фігура – чорна, ледь помітна на чорній землі. З одного боку, це есхатологічне повернення в землю того, що з неї вийшло: «вернеться порох у землю, як був» (Екклезіаст 12:7). З іншого – репрезентація в творі того, що в пейзажі приховане людському оку. Рештки тіл, що лягли в землю, кістки безіменних, по яких ми ходимо, забуваючи, не помічаючи та не знаючи про них; замасковані в пейзажі одиничні та масові захоронення. Словом, Отруєні пейзажі», як це назвав Мартін Поллак.
Основною темою цієї виставки є воєнний пейзаж, а з ним і ландшафт. До речі, в англійській та багатьох інших мовах це одне поняття. Звернення до воєнного пейзажу зміщує масштаб та увагу з людини до землі та ширше – природи. Людина втрачає свій статус «міри всіх речей» та стає однією з таких. Зовні – горизонт, рілля, освітлені «приватними сонця» з холодного металу. Усередині, під землею – траншеї та військові в них. Останні зображені то з фотографічною точністю, то узагальнено – через без-образність, пляму, схожу якщо не на мішок, то на шматок мʼяса. Пейзаж із деревами навпроти пейзажу з окопами має ряди вільних поховальних ям, уготованих для зображених на роботах поряд військових.
Основною темою цієї виставки є воєнний пейзаж, а з ним і ландшафт. До речі, в англійській та багатьох інших мовах це одне поняття. Звернення до воєнного пейзажу зміщує масштаб та увагу з людини до землі та ширше – природи. Людина втрачає свій статус «міри всіх речей» та стає однією з таких. Зовні – горизонт, рілля, освітлені «приватними сонця» з холодного металу. Усередині, під землею – траншеї та військові в них. Останні зображені то з фотографічною точністю, то узагальнено – через без-образність, пляму, схожу якщо не на мішок, то на шматок мʼяса. Пейзаж із деревами навпроти пейзажу з окопами має ряди вільних поховальних ям, уготованих для зображених на роботах поряд військових.
Зараз, чим довше триває війна, я все більше помічаю зацікавлення графікою Ґої (останнє, наприклад, – у виставці «Коли все добре стало добрим і пішло, а все зле звільнилось» та «Його поцілунок» Крістіни Мельник в The Naked Room чи ще-не-показаній серії гравюр «Памʼятник звичайному життю» Даші Чечушкової. Ґоя показує драматизм, біль та різні прояви насильства, які супроводжують людину під час війни. Усе, що можна сказати про таку війну, – лише те, що вона триває і стає непозбувною частиною життя людини. Із якогось часу, а особливо після досвіду ХХ століття, будь-яке оспівування чи героїзація війни стають немислимими в мистецтві, якщо воно не стає частиною (державного) апарату пропаганди. Перш за все, змінився характер війни: на зміну війні як грі прийшла тотальна війна, яка не передбачає ніяких правил та чеснот, вартих оспівавання. Як і в Ґої, серійні смерті на тлі спустошеного пейзажу присутні і в Кадана.
Правдоподібне і фігуральне зображення військових у другому залі, як я дізнаюся з релізу, — це відтворення фотографій, знайдених у німецьких архівах. На цих фотографіях – замерзлі в окопах вояки Червоної Армії. Проте в експозиції, де не підписана жодна робота, обʼєднані єдиним часом і простором, ці військові не піддаються ідентифікації. Червоноармійців легко можна сприйняти як військових Збройних Сил України чи Російської Федерації. У ґрунтах історичного досвіду контекст інколи втрачений або прихований. Довге вгрузання у землю, пише художник, призводить до того, що слова «рік» або «день» втратять будь-який сенс. І коли цей лік утрачається, коли теперішнє позбавляється всіх своїх нашвидкоруч зліплених ідеологем, cтає помітним те саме «людське, занадто людське». Свої та чужі стають нерозпізнаваними.
Нове життя постає з землі як родючих решток колись-живого. Каданові вдається організовувати у просторі виставки такою мірою концентровані смислові лінії, що вони, перетинаючись, уможливлюють множину інтерпретацій та появу різних, часто довільних, смислових узлів. Земля сама по собі, ще з традиційної культури має потужний асоціативний ряд. Тож до привнесені автором конструкції активізовують і все, повʼязане з землею – її тілесністю (лоно землі, матернє лоно), місцем упокоєння і прихистку, уявленням про наземне, а не підземне життя людини. Памʼять як динамічне, плинне, змінне, нефіксоване повернення в цей досвід. Повернення хочеш-не-хочеш перезбирає минуле, упорядковує його по-новому. При цьому часто зберігається цілковита ілюзія «відкриття», а не «створення». Проте по-справжньому повернутися кудись не вдалося навіть Орфеєві.
Виставка «Промінь входить у ґрунт» триває у Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська 13, Київ) до 31 березня 2024 року.
Нове життя постає з землі як родючих решток колись-живого. Каданові вдається організовувати у просторі виставки такою мірою концентровані смислові лінії, що вони, перетинаючись, уможливлюють множину інтерпретацій та появу різних, часто довільних, смислових узлів. Земля сама по собі, ще з традиційної культури має потужний асоціативний ряд. Тож до привнесені автором конструкції активізовують і все, повʼязане з землею – її тілесністю (лоно землі, матернє лоно), місцем упокоєння і прихистку, уявленням про наземне, а не підземне життя людини. Памʼять як динамічне, плинне, змінне, нефіксоване повернення в цей досвід. Повернення хочеш-не-хочеш перезбирає минуле, упорядковує його по-новому. При цьому часто зберігається цілковита ілюзія «відкриття», а не «створення». Проте по-справжньому повернутися кудись не вдалося навіть Орфеєві.
Виставка «Промінь входить у ґрунт» триває у Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська 13, Київ) до 31 березня 2024 року.
To read more articles about contemporary art please support Artslooker on Patreon
Share:Latest
