Фантазії на вершині гори: про фестиваль «Фантазери»

Ольга Папаш

20-22 жовтня в закарпатському селищі Ясіня та на високогірному курорті Драгобрат відбувся шостий — перший з моменту повномасштабного вторгнення — фестиваль «Фантазери». Йому традиційно передувала резиденція, на якій зібралося кількадесят художників та електронних музикантів з України, Словаччини, Чехії, Польщі та Румунії. Протягом 10 днів вони спілкувалися, творили, джемили, піднімалися в гори, проводили майстеркласи, воркшропи та кінопокази і, головне, доводили: мріяти під час війни не лише можливо, але й життєво необхідно.

«Фантазери» від початку був неформатним фестивалем. Ідея резиденції просто на карпатському високогірʼї з’явилася в культурної менеджерки Оксани Усачової та художниці Жанни Кадирової, які часто бували на Драгобраті та мріяли зібрати там друзів, художників та музикантів. Назву фестивалю Жанна і Оксана вибрали геть випадково, вподобавши побачений на зупинці в Ясінях кіоск з вивіскою «Фантазери», однак вона виявилася напрочуд влучною. Під час кульмінаційного концерту, високо в горах, де немає комендантської, на концерті першокласних електронних музикантів музичної формації Module-Dnipropop, я усвідомила: це справді фестиваль тих, хто не боїться мріяти і мислити утопічно.

 «Фантазери» завжди були орієнтовані на вихід сучасного мистецтва за стіни столичних студій і галерей і взаємодію з локальним контекстом. Кураторський колектив першого фесту (2017), мистецьке обʼєднання «Навіяне» (Аліна Якубенко, Жанна Кадирова, Дана Брєжнєва, Даніїл Галкін), у досить екстравагантний спосіб досліджував містичні аспекти сучасної народної культури. Наприклад, проводили у Ясінях анкетування щодо надприродних сутностей, які траплялися місцевим мешканцям.

Згодом викрісталізувався кураторський колектив фестивалю: його незмінною директоркою протягом усіх років лишається Оксана Усачова, а кураторкою художньої програми — флагман сучасного українського мистецтва Жанна Кадирова (цього року — у співкураторстві з Даною Брєжнєвою). Сформувалися теми: збереження екосистеми Карпат і підтримка руху Free Svydovets, свідоме споживання, децентралізація та роль сучасної експериментальної культури в цих процесах. Вони в різні роки звучали і в роботах учасників, зокрема, ленд-арт інсталяціях та перформансах, і на рівні екологічно свідомих фестивальних практик. Скажімо, в 2021 квиток на фестиваль можна було отримати в обмін на сміття, зібране на берегах Чорної Тиси, яке організатори «Фантазерів» спільно з місцевими ентузіастами відправляли на переробку.

Іншою традицією фестивалю стало щоразу представляти мистецтво нового міста/регіону. У різні роки це були Тернопіль, Івано-Франківськ, Київ, та Одеса, цьогоріч прифронтове Дніпро. Відповідно, музичну програму фестивалю і резиденції курував корифей дніпровської сцени, співзасновник мистецької платформи Module Євген Касьян. Вже традиційний рейв на Драгобраті на другий день фестивалю під його керівництвом перетворився на шоукейс лейблу дніпровської музичної формації Module-Dnipropop (Kurs Valut, Warнякання, Ship Her Son, Maxandruh, Monotonne, Walakos, Ігор Ялівець та Роман Славка). Представники дніпровської сцени вразили своїм професіоналізмом: менш відомі музиканти звучали так само щільно й драйвово, як зірки на кшталт Kurs Valut та Warнякання. Беззаперечним показником успіху цього музичного вечора стали абсолютно випадкові туристи, які оцінили мінімалістичний постіндустріальний саунд українського Сходу й майже до ранку танцювали пліч-о-пліч з учасниками та гостями фестивалю — рідкісне явище для експериментальної електроніки.

Трагедія великої війни вплинула не лише на вибір у партнери прифронтового міста, а й суттєво позначилася на повістці «Фантазерів». Так само, як життя просякає в усі шпарини сучасного мистецтва, підважуючи ідею його автономії, так само всюди в Ясінях просякла війна, і меморіали полеглим воїнам на вулицях селища виявилися лише найочевиднішим, але не найглибшим її слідом. Війна змінила аудиторію публічної програми резиденції, майстер-класів та кінопоказів, адресатами яких тепер стала не тільки місцева громада, але й переселенці, яких Ясіня прийняли близько тисячі. Вплинула вона і на склад учасників резиденції, багато з яких і самі стали вимушеними переселенцями зі східних областей України. Саме їхні голоси звучали найголосніше на фінальній виставці за підсумками резиденції.

Двічі переселенка Діана Берг (в 2014-му переїхала з Донецька в Маріуполь, а в 2022-му зуміла евакуюватися в Київ) представила триптих про пошук втраченого дому і втраченої ідентичності. «Вибачте, підкажіть, будь ласка, де знаходиться дім?» — палімпсест із карт міст, у яких довелося жити художниці. Робота містить інтерактивну складову — авторка запропонувала глядачам знайти й позначити на карті свою адресу й разом подумати про фундаментальність і водночас вразливість самого поняття дому, оголену війною. Інсталяція «Історія міста Маріуполь» з дорогих для неї дрібничок, які Діана через російські блокпости вивезла з міста під час евакуації навесні 2022 та «Автопортрет» на берегу Азовського моря з довідкою переселенки, отриманою ще в 2014 говорять не стільки про втрачений Маріуполь, скільки про роль місця, дому у формуванні нашої персональної ідентичності і про порожнечу, яка лишається після його втрати.

Ще один вихідець з Маріуполя, художник Ілля Тодуркін порівняв цю втрату з онімінням, представивши себе в образі пенопластової ляльки, яка промовляє: «Це моя можливість говорити із закритим ротом». Для Віталія Матухна з Лисичанська способом говорити про подвійну (чи навіть потрійну?) втрату рідного міста став фільм «Душі чарівні пориви», який він змонтував зі знайдених на смітнику архівних відеокасет з випусками однойменної телепередачі, що її на початку 2000-х транслювало лисичанське телебачення.

У дещо більш позитивному ключі осмислює свою вимушену номадичність Дарʼя Молокоєдова (Краматорськ-Харків). ЇЇ «Халабуда», зведена з решток гуманітарного одягу у місцевому ДК, який після повномасштабного вторгнення перетворився на волонтерський центр, і є тим втраченим безпечним місцем, магічною дитячою схованкою, де кожен може укритися і віднайти дім, «трохи пожити своє життя».  До магічного мислення, що, до речі, здається цілком природним у гірському сеттінгу, пропонує вдатися і Дарина Подольцева (Київ) у роботі «Едельвейс». Зроблена нею з паперових серветок фіранка, що функціонує як багаторівнева метафора, серед іншого, виконує функцію оберегу — і від “всякої нечисті”, і від ракетних обстрілів. До свого досвіду проживання повітряних тривог у Києві апелює і аудіосвітлова інсталяція «Голоси в безпеці» (Анна Кравець, Рома Банан). Робота є спробою подолати прірву між іноземним сприйняттям війни за посередництва медіа та безпосереднього її проживання українцями в Україні, байдуже в якому регіоні.

​На відкритті виставки співкураторка Жанна Кадирова акцентувала, що головним фокусом цьогорічної «воєнної» резиденції був не продакшн робіт, а процес взаємодії з місцевою громадою і переселенцями, яких фантазери «прагнули обʼєднати за допомогою мистецтва». Власне, взаємодія з громадою завжди належала до основних цінностей фестивалю, проте, здається, цього року вона набула особливої глибини й зворушливості. Можна припустити, що саме спільне проживання війни як домінанти екзистенційного досвіду українців змусило місцевих і переселенців відкинути останні упередження щодо «столичних художників» та їхнього «дивного сучасного мистецтва», а художників — облишити рештки снобізму. Найкращим свідченням цього нового рівня довіри та взаємодії став подарунок від Яни Чабаненко, учасниці лабораторії документального театру й переселенки з Чернігова, яка за власною ініціативою пошила вигадливу хоругву з літерою «Ф» і презентувала її організаторам, порівнявши фестиваль з райдугою, що осяяла їхній «сірий переселенський побут». Її щирі слова подяки стали одним з найзворушливіших моментів фестивалю.

Фестиваль Фантазери-2023 відбувся за підтримки Visegrad Fund та Goethe-Institute.
 

To read more articles about contemporary art please support Artslooker on  Patreon

Share: