Чи може «правда» однієї дитини розповісти нам, що таке війна?
9 вересня, 2023
У червні 2022 року видавництво Bloomsbury придбало на аукціоні, в якому взяли участь 6 сторін, щоденник «Ви не знаєте, що таке війна», написаний 12-річною Євою Скалецькою з Харкова, а 25 жовтня того ж року дитячий відділ Bloomsbury випустив у продаж англомовний переклад рукопису (оригінал текстів — російською мовою). Незадовго до Різдва 2022 року видавництво, керуючись добродійними мотивами¹ підтримати Україну, доклало значних зусиль для маркетингу та просування книги. За даними Nielsen BookScan UK² впродовж перших 6 місяців було продано понад 15 000 екземплярів щоденника Скалецької у м’якій палітурці, в результаті чого він став другою найбільш продаваною книгою про вторгнення Росії в Україну (або пов’язану з ним). Перше місце за продажами посідає збірник промов Президента Зеленського «Послання з України» (21 000 екземплярів за той же період).
Більшість рішень, які приймають мейнстримові видавництва, диктуються комерційним обґрунтуванням; способи подання та поширення продукції мають на меті збільшення продажів. Проте видавництва також є агентами, що продукують культуру, відображаючи сучасне мислення та впливаючи на формування думки майбутнього. У цій статті авторки, одна — британка, друга — українка, досліджують дві свої реакції на щоденник Скалецької, а також розмірковують про те, як цей приклад може змінити майбутню видавничу діяльність на підтримку України.
Ця стаття є частиною ширшого академічного дослідницького проєкту, який був реалізований Катериною Волочнюк та Геленою Маркоу і незабаром буде опублікований.
Гелена: З чого почати та як краще сформулювати? Десь наприкінці 2022 року я купила книжку «Ви не знаєте, що таке війна» Єви Скалецької. Це англомовний переклад щоденника війни української дівчинки, опублікований дитячим відділом Bloomsbury. На обкладинці — яскраві жовті соняшники на блакитному фоні. Я шукала тексти, котрі можна було б почитати разом з моєю п’ятирічною донькою, про те, що британці називають «війною в Україні». [Але добір слів має велике значення. Отже давайте не обговорювати односторонній акт війни без згадування бурхливого агресора та посилань на це як на «повномасштабне вторгнення Росії в Україну»]. Якщо бути чесною, книга була насправді для мене гарним надбанням, що дозволило відчути себе соціально прогресивною родителькою, відчути себе людиною, яка робить свій внесок, підтримуючи молоду українську авторку, а також, можливо, дізнатись трохи більше про досвід моєї соавторки Каті, яка теж виїхала з України… бігла з України… була вимушена покинути Україну в 2022 році, а зараз живе з моєю родиною в Шотландії.
Ця стаття є частиною ширшого академічного дослідницького проєкту, який був реалізований Катериною Волочнюк та Геленою Маркоу і незабаром буде опублікований.
Гелена: З чого почати та як краще сформулювати? Десь наприкінці 2022 року я купила книжку «Ви не знаєте, що таке війна» Єви Скалецької. Це англомовний переклад щоденника війни української дівчинки, опублікований дитячим відділом Bloomsbury. На обкладинці — яскраві жовті соняшники на блакитному фоні. Я шукала тексти, котрі можна було б почитати разом з моєю п’ятирічною донькою, про те, що британці називають «війною в Україні». [Але добір слів має велике значення. Отже давайте не обговорювати односторонній акт війни без згадування бурхливого агресора та посилань на це як на «повномасштабне вторгнення Росії в Україну»]. Якщо бути чесною, книга була насправді для мене гарним надбанням, що дозволило відчути себе соціально прогресивною родителькою, відчути себе людиною, яка робить свій внесок, підтримуючи молоду українську авторку, а також, можливо, дізнатись трохи більше про досвід моєї соавторки Каті, яка теж виїхала з України… бігла з України… була вимушена покинути Україну в 2022 році, а зараз живе з моєю родиною в Шотландії.
Мої перші думки: щоденник Єви дуже легко читається: поденний розвиток подій, що зіставляються та чергуються з газетними заголовками. Останні демонструють міжнародну медійну перспективу за той самий період. Щоденник підтвердив моє розуміння перших днів війни; те, як швидко можуть розгортатися події та як важко жителям Харкова було приймати рішення посеред всього того збентеження. Чи варто їм залишатись в укриттях, в підвалах багатоповерхівок? Або ж покинути все своє майно та евакуюватись? Як знайти транспорт? Які рішення правильні? Я також помітила в текстах Єви стійку симпатію до Росії, сум або, можливо, тугу за літами, проведеними в Росії, за місцями, які вона більше не відвідає. Крім того, Єва робить пронизливе твердження на другий день російського вторгнення: «Ми чули, що інші країни тепер пропонують ввести санкції, але відмовляються продовжувати постачання зброї. Певною мірою, це може бути на краще» (стор. 42, 2022). Якби мене запитали, яка моя думка, я би сказала, що це твердження показує дівчину як зрілу мислячу людину, котра розмірковує про озброєння та (де)ескалацію. Загалом книга потужна; вона передає емоційне потрясіння від війни з точки зору однієї дитини. На момент читання я вже співчувала переміщеним українцям, і мене дуже вразили історія та щоденник дівчини. Що ж тут може бути суперечливого? Передаю слово моїй соавторці.
Катя: Я дізналась про цю книгу, коли Гелена принесла її з книгарні та розповіла про свою покупку. Жовто-блакитна обкладинка, соняшники — канонічні образи, за якими Україну впізнають на Заході. Оскільки ми жили разом з Геленою, мені було просто тримати її в курсі поточної ситуації в Києві, адже це моє рідне місто, всі мої родичі та друзі знаходяться там. Мене дуже цікавили враження Гелени від книги, тому що її авторка — з Харкова, який зазнав значних руйнувань в перші місяці повномасштабного вторгнення. Десь на початку лютого 2023 року, під час свого щоденного думскролінгу, я натрапила у фейсбуці на пост українського письменника Олександра Михеда³, в якому він критикує цю книгу та наводить декілька уривків з неї. Українська спільнота відреагувала на цей пост сотнями гнівних коментарів, будучи ображена твором та його просуванням у Великій Британії. Моя реакція також була бурхливою, я розлютилася та вирішила відразу поділитись своєю знахідкою з Геленою. Вона стала на захист Єви та видавництва, та попросила мене не поспішати з висновками і спочатку прочитати книгу.
Гелена стверджувала, що це дитяча книга, написана для дитячої аудиторії. Скалецька молода та наївна, вона документує власну історію. «Як можна очікувати від неї розуміння загального історичного контексту російської агресії до України? Як можна сердитися на її особистий досвід та світогляд, якщо вона справді так думає й відчуває? Ти вважаєш, що вона — маріонетка під впливом поглядів її бабусі, але чи не зазнали твої думки впливу людей, які тебе виростили?». Гелена також намагалась переконати мене в тому, що більшість британців не помітить неявний підтекст або ж проросійські настрої, вона точно їх не вхопила.
На той момент я була роздратована і сказала Гелені, що ця книга розлютила не тільки мене, що в мережі є сотні коментарів від української культурної спільноти, від людей, яких я знаю та поважаю, та всі вони однієї думки.
Гелена: І саме тоді я втямила. Я усвідомила, що це не просто непорозуміння; щоденник прийнятний для мене, тому що я — британка, але він є проблематичним для Каті, тому що вона — українка. Мені треба слухати пильніше. Мені треба докласти більше зусиль, щоб розібратися.
Підсумком первісних дебатів стало спільне дослідження, яке передбачало уважне читання тексту, паратексту та епітексту. Під «текстом» мається на увазі англійський переклад щоденника «Ви не знаєте, що таке війна», опублікований Bloomsbury у жовтні 2022 року. Він включає щоденникові записи Скалецької та розмови з друзями, які переклала з російської на англійську Сінді Джозеф-Пірсон. «Паратекст» — це елементи книги, що додаються як частина видавничого процесу та служать для обрамлення та позиціонування твору, включаючи передмову Майкла Морпуго, пояснювальні примітки, газетні заголовки, зображення і текст та обкладинці. Ці паратекстуальні елементи, як зазначає Женетт у роботі «Паратексти: пороги інтерпретації» (Genette (1997), Paratext: Thresholds of Interepation) допомагають цільовій аудиторії оцінити зміст і контекст твору та вирішити, купувати його чи ні. «Епітекст» означає матеріал про твір, який є зовнішнім по відношенню до самої книги. В даному випадку, наприклад, це онлайн-коментарі та рецензії, написані українцями, а також маркетингові заходи, прес-релізи та інтерв’ю, яка дала Скалецька, її агент Маріанна О’Ганн та видавництво Bloomsbury.
Тут важливо підкреслити, що це розслідування не мало на меті напад на Скалецьку як на особистість. Також не ставилася мета піддати цензурі її думку або вилучити її книгу, хоча деякі українці закликають до цього⁴. Так само це не є критикою видавництва як такого; книга була терміново випущена на ринок Bloomsbury з гуманітарних міркувань, з метою підвищення обізнаності та збільшення донатів. Невдоволеність, висловлена критиками, переважно полягала в питанні, «чому Bloomsbury обрало щоденник, що містить ці [за їхнім сприйняттям] проросійські наративи?». Коротка відповідь: перед ними лежав рукопис. Кілька видавців виявили інтерес до придбання прав на цю книгу⁵, тому її публікація була дуже ймовірною, навіть, можна сказати, невідворотною. Навіщо втрачати цей шанс у пошуках інших можливостей? Навіть при наявності інших рукописів ця можливість передбачала більший резонанс, оскільки Скалецьку «відкрила» команда новин Channel 4⁶, коли вела репортаж з Ужгороду у перші дні вторгнення. Завдяки цим зв’язкам став можливим переїзд Єви до Ірландії, про що був знятий відповідний сюжет.
Щоденники війни привабливі для видавців та їхніх ринків, оскільки ці розповіді з перших вуст дають конкретне уявлення про реальність війни, близькість конфлікту та екзистенційну загрозу. Мемуари завжди поєднують суб’єктивний досвід автора з якимось фактичними політико-географічними координатами⁷. Що стосується щоденників війни, написаних дітьми, Ханіман (Honeyman (2011)) ставить низку загальних питань, які стосуються у конкретному випадку щоденника Скалецької⁸. Це питання, що повторюються: виявлення та публікація дитячих щоденників дорослими, які пов’язані зі ЗМІ; позиціонування таких щоденників як аналогів «Щоденника Анни Франк» (Anne Frank, Diary of a Young Girl); представлення думок дитини як висловлення чистої та незіпсованої універсальної «правди», що є поза критикою; ейджистська або протекціоністська тенденція дорослих ставити під сумнів автентичність дитини як автора; сприятлива можливість публікації спрощеного наративу, не вникаючи у контекст, нюанси і складність війни та політичного конфлікту.
В той час як видавець дотримується загальноприйнятої тактики придбання та маркетингу, ця тенденція певним чином демонструє ставлення західної аудиторії до України та війни, що триває. Нечутливість, що викликає найбільше занепокоєння, ми бачимо на сторінці 100, де Єва згадує Донецьк. Ймовірно, перекладач або редактор вважали виправданим включити примітку (№ 29, стор.233), яка пояснює, що «Донецьк — це промислове місто на сході Україні, розташоване на річці Кальміус у регіоні Донбасу, спірного регіону». Однак, з точки зору українців, цей регіон не є «спірним»; він був незаконно захоплений силою у 2014 році. Цю точку зору підтверджує міжнародне право (див. також рішення Окружного суду у Гаазі у справі MH17 від 17.11.2022 р.). Таким чином, увічнення ідеї спірного регіону вважається еквівалентом підтримки Росії.
Катя: Я дізналась про цю книгу, коли Гелена принесла її з книгарні та розповіла про свою покупку. Жовто-блакитна обкладинка, соняшники — канонічні образи, за якими Україну впізнають на Заході. Оскільки ми жили разом з Геленою, мені було просто тримати її в курсі поточної ситуації в Києві, адже це моє рідне місто, всі мої родичі та друзі знаходяться там. Мене дуже цікавили враження Гелени від книги, тому що її авторка — з Харкова, який зазнав значних руйнувань в перші місяці повномасштабного вторгнення. Десь на початку лютого 2023 року, під час свого щоденного думскролінгу, я натрапила у фейсбуці на пост українського письменника Олександра Михеда³, в якому він критикує цю книгу та наводить декілька уривків з неї. Українська спільнота відреагувала на цей пост сотнями гнівних коментарів, будучи ображена твором та його просуванням у Великій Британії. Моя реакція також була бурхливою, я розлютилася та вирішила відразу поділитись своєю знахідкою з Геленою. Вона стала на захист Єви та видавництва, та попросила мене не поспішати з висновками і спочатку прочитати книгу.
Гелена стверджувала, що це дитяча книга, написана для дитячої аудиторії. Скалецька молода та наївна, вона документує власну історію. «Як можна очікувати від неї розуміння загального історичного контексту російської агресії до України? Як можна сердитися на її особистий досвід та світогляд, якщо вона справді так думає й відчуває? Ти вважаєш, що вона — маріонетка під впливом поглядів її бабусі, але чи не зазнали твої думки впливу людей, які тебе виростили?». Гелена також намагалась переконати мене в тому, що більшість британців не помітить неявний підтекст або ж проросійські настрої, вона точно їх не вхопила.
На той момент я була роздратована і сказала Гелені, що ця книга розлютила не тільки мене, що в мережі є сотні коментарів від української культурної спільноти, від людей, яких я знаю та поважаю, та всі вони однієї думки.
Гелена: І саме тоді я втямила. Я усвідомила, що це не просто непорозуміння; щоденник прийнятний для мене, тому що я — британка, але він є проблематичним для Каті, тому що вона — українка. Мені треба слухати пильніше. Мені треба докласти більше зусиль, щоб розібратися.
Підсумком первісних дебатів стало спільне дослідження, яке передбачало уважне читання тексту, паратексту та епітексту. Під «текстом» мається на увазі англійський переклад щоденника «Ви не знаєте, що таке війна», опублікований Bloomsbury у жовтні 2022 року. Він включає щоденникові записи Скалецької та розмови з друзями, які переклала з російської на англійську Сінді Джозеф-Пірсон. «Паратекст» — це елементи книги, що додаються як частина видавничого процесу та служать для обрамлення та позиціонування твору, включаючи передмову Майкла Морпуго, пояснювальні примітки, газетні заголовки, зображення і текст та обкладинці. Ці паратекстуальні елементи, як зазначає Женетт у роботі «Паратексти: пороги інтерпретації» (Genette (1997), Paratext: Thresholds of Interepation) допомагають цільовій аудиторії оцінити зміст і контекст твору та вирішити, купувати його чи ні. «Епітекст» означає матеріал про твір, який є зовнішнім по відношенню до самої книги. В даному випадку, наприклад, це онлайн-коментарі та рецензії, написані українцями, а також маркетингові заходи, прес-релізи та інтерв’ю, яка дала Скалецька, її агент Маріанна О’Ганн та видавництво Bloomsbury.
Тут важливо підкреслити, що це розслідування не мало на меті напад на Скалецьку як на особистість. Також не ставилася мета піддати цензурі її думку або вилучити її книгу, хоча деякі українці закликають до цього⁴. Так само це не є критикою видавництва як такого; книга була терміново випущена на ринок Bloomsbury з гуманітарних міркувань, з метою підвищення обізнаності та збільшення донатів. Невдоволеність, висловлена критиками, переважно полягала в питанні, «чому Bloomsbury обрало щоденник, що містить ці [за їхнім сприйняттям] проросійські наративи?». Коротка відповідь: перед ними лежав рукопис. Кілька видавців виявили інтерес до придбання прав на цю книгу⁵, тому її публікація була дуже ймовірною, навіть, можна сказати, невідворотною. Навіщо втрачати цей шанс у пошуках інших можливостей? Навіть при наявності інших рукописів ця можливість передбачала більший резонанс, оскільки Скалецьку «відкрила» команда новин Channel 4⁶, коли вела репортаж з Ужгороду у перші дні вторгнення. Завдяки цим зв’язкам став можливим переїзд Єви до Ірландії, про що був знятий відповідний сюжет.
Щоденники війни привабливі для видавців та їхніх ринків, оскільки ці розповіді з перших вуст дають конкретне уявлення про реальність війни, близькість конфлікту та екзистенційну загрозу. Мемуари завжди поєднують суб’єктивний досвід автора з якимось фактичними політико-географічними координатами⁷. Що стосується щоденників війни, написаних дітьми, Ханіман (Honeyman (2011)) ставить низку загальних питань, які стосуються у конкретному випадку щоденника Скалецької⁸. Це питання, що повторюються: виявлення та публікація дитячих щоденників дорослими, які пов’язані зі ЗМІ; позиціонування таких щоденників як аналогів «Щоденника Анни Франк» (Anne Frank, Diary of a Young Girl); представлення думок дитини як висловлення чистої та незіпсованої універсальної «правди», що є поза критикою; ейджистська або протекціоністська тенденція дорослих ставити під сумнів автентичність дитини як автора; сприятлива можливість публікації спрощеного наративу, не вникаючи у контекст, нюанси і складність війни та політичного конфлікту.
В той час як видавець дотримується загальноприйнятої тактики придбання та маркетингу, ця тенденція певним чином демонструє ставлення західної аудиторії до України та війни, що триває. Нечутливість, що викликає найбільше занепокоєння, ми бачимо на сторінці 100, де Єва згадує Донецьк. Ймовірно, перекладач або редактор вважали виправданим включити примітку (№ 29, стор.233), яка пояснює, що «Донецьк — це промислове місто на сході Україні, розташоване на річці Кальміус у регіоні Донбасу, спірного регіону». Однак, з точки зору українців, цей регіон не є «спірним»; він був незаконно захоплений силою у 2014 році. Цю точку зору підтверджує міжнародне право (див. також рішення Окружного суду у Гаазі у справі MH17 від 17.11.2022 р.). Таким чином, увічнення ідеї спірного регіону вважається еквівалентом підтримки Росії.
Однак є також численні випадки, коли вторгнення Росії в Україну викликає здивування, або ігнорується попереднє вторгнення та окупація Донецької області у 2014 році, як-от заява «мало хто справді вірив, що між Росією та Україною розпочнеться війна» на клапані обкладинки (див. також сторінки 3, 34, 100). Чи є це необізнаністю або умисним невіглаством — так чи інакше, такі заяви дратують українців. Звичайно, історія Єви — це її історія, і дівчина висловлює свої власні думки. Будь-які прогалини у політичних знаннях можна певним чином пояснити її віком, оскільки в 2014 році їй було лише 5 або 6 років. Але історія цієї війни починається до 2022 року та має більше складнощів і нюансів, ніж передає паратекст, а такі аспекти книги, як передмова, обкладинка, кінцеві примітки, були під контролем перекладача та редакційної групи.
Ще одне розчарування в українців, які читають щоденник, викликають пояснювальні примітки до тексту, що використовуються лише для пояснення деяких незначних культурних і мовних моментів, замість розкриття фактичного та історичного контексту самої війни. Є також спірні моменти перекладу, наприклад, російське написання назви «Одеса»⁹ та використання терміну «країни колишнього СРСР» як ярлика, що також могли бути виправлені з урахуванням інтересів української аудиторії.
Вступ та претекст цієї книги також заслуговують уваги; передмова написана Майклом Морпуго, англійським письменником та діючим президентом організації BookTrust, яка є найбільшою благодійною організацією в галузі дитячої літератури у Великобританії. Незважаючи на те, що щоденник апріорі є суб’єктивним досвідом людини, Морпуго презентує цей текст на звороті обкладинки як правду: «Єва говорить правду, до якої всі ми, молоді та старі, маємо прислухатись».
Такі спрощення та формування сприйняття можуть бути небезпечними під час теперішньої війни. Війна — це не лише війна зброї, але й війна образів, наративів та інформації. Спосіб представлення та популярність цієї книжки демонструють тривожну тенденцію на Заході, який намагається втиснути складну історію країн Центральної та Східної Європи в модерністські парадигми добра і зла. Відсутність українознавства в західних академічних колах, брак освітніх ресурсів про історію України та її складність як постколоніальної країни призводить до виникнення багатьох неправильних наративів, таких як «братські народи» або «громадянська війна на Донбасі». І тоді, якщо хтось має намір створити більш радикальний твір, який виходить за межі дитячої парадигми «непорочне — розбещене» та в якому дається більш конкретний та складний погляд на війну, його можуть сприйняти як менш підходящий для опублікування через те, що він є занадто емоційним або має агресивно націоналістичний характер.
Барбара Шафф встановила, що особисті спогади про війну завжди знаходяться у взаємодії зі зміною поглядів на війну в публічних дискурсах і, як наслідок, також із культурною пам'яттю, що формується¹⁰. Багато вчених стверджують, що британська колективна пам’ять про війну та, у ширшому сенсі, культура, сформовані відносно невеликою кількістю опублікованих праць («Книги воєнного буму» — Грейвса, Оуена, Сассона, Ремарка, Бриттен), які схиляються до пацифізму, заснованому на її складній колоніальній історії. Не можна залишати без уваги те, що книги, які сьогодні публікуються про цю війну, будуть засвоєні колективним розумінням поточних подій, а також формуватимуть майбутню історіографію.
Пригнобленим країнам, які виборюють свою свободу, чиї громадяни зазнають геноциду та стикаються із загрозою життю, потрібні кращі союзники з суворішими стандартами у видавничій та освітній сферах. Радісно бачити, як міжнародна видавнича спільнота згуртовується задля підтримки України та українських видавців¹¹, купуючи права на їхні твори. Однак меценатські наміри не звільняють їх від відповідальності за перевірку правильності та цілісності творів, які вони публікують. Особливо у тих випадках, коли переклад і лінгвістична точність мають вирішальне значення для контексту. Прийоми, що можуть бути застосовні, полягають у заохочуванні чутливих читачів, уникненні узагальнень, сприянні більш конкретним обговоренням та запобіганні колоніальній термінології чи етноцентризму.
З цією метою питання, поставлені тут, були передані редакторам книги Скалецької як результат чутливого читання перед Лондонським книжковим ярмарком 2023, та вони були відкриті до такого діалогу. Ми з нетерпінням чекаємо, чи будуть запропоновані зміни відображені у другому виданні книги. Виправляйтесь!
<https://www.mariannegunnoconnor.com/news/%E2%80%98you-don%27t-know-what-war-is%E2%80%99%2C-the-moving-diary-of-a-12-year-old-girl-from-ukraine%2C--is-acquired-in-auction-by-bloomsbury> [Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.]
Share:
Ще одне розчарування в українців, які читають щоденник, викликають пояснювальні примітки до тексту, що використовуються лише для пояснення деяких незначних культурних і мовних моментів, замість розкриття фактичного та історичного контексту самої війни. Є також спірні моменти перекладу, наприклад, російське написання назви «Одеса»⁹ та використання терміну «країни колишнього СРСР» як ярлика, що також могли бути виправлені з урахуванням інтересів української аудиторії.
Вступ та претекст цієї книги також заслуговують уваги; передмова написана Майклом Морпуго, англійським письменником та діючим президентом організації BookTrust, яка є найбільшою благодійною організацією в галузі дитячої літератури у Великобританії. Незважаючи на те, що щоденник апріорі є суб’єктивним досвідом людини, Морпуго презентує цей текст на звороті обкладинки як правду: «Єва говорить правду, до якої всі ми, молоді та старі, маємо прислухатись».
Такі спрощення та формування сприйняття можуть бути небезпечними під час теперішньої війни. Війна — це не лише війна зброї, але й війна образів, наративів та інформації. Спосіб представлення та популярність цієї книжки демонструють тривожну тенденцію на Заході, який намагається втиснути складну історію країн Центральної та Східної Європи в модерністські парадигми добра і зла. Відсутність українознавства в західних академічних колах, брак освітніх ресурсів про історію України та її складність як постколоніальної країни призводить до виникнення багатьох неправильних наративів, таких як «братські народи» або «громадянська війна на Донбасі». І тоді, якщо хтось має намір створити більш радикальний твір, який виходить за межі дитячої парадигми «непорочне — розбещене» та в якому дається більш конкретний та складний погляд на війну, його можуть сприйняти як менш підходящий для опублікування через те, що він є занадто емоційним або має агресивно націоналістичний характер.
Барбара Шафф встановила, що особисті спогади про війну завжди знаходяться у взаємодії зі зміною поглядів на війну в публічних дискурсах і, як наслідок, також із культурною пам'яттю, що формується¹⁰. Багато вчених стверджують, що британська колективна пам’ять про війну та, у ширшому сенсі, культура, сформовані відносно невеликою кількістю опублікованих праць («Книги воєнного буму» — Грейвса, Оуена, Сассона, Ремарка, Бриттен), які схиляються до пацифізму, заснованому на її складній колоніальній історії. Не можна залишати без уваги те, що книги, які сьогодні публікуються про цю війну, будуть засвоєні колективним розумінням поточних подій, а також формуватимуть майбутню історіографію.
Пригнобленим країнам, які виборюють свою свободу, чиї громадяни зазнають геноциду та стикаються із загрозою життю, потрібні кращі союзники з суворішими стандартами у видавничій та освітній сферах. Радісно бачити, як міжнародна видавнича спільнота згуртовується задля підтримки України та українських видавців¹¹, купуючи права на їхні твори. Однак меценатські наміри не звільняють їх від відповідальності за перевірку правильності та цілісності творів, які вони публікують. Особливо у тих випадках, коли переклад і лінгвістична точність мають вирішальне значення для контексту. Прийоми, що можуть бути застосовні, полягають у заохочуванні чутливих читачів, уникненні узагальнень, сприянні більш конкретним обговоренням та запобіганні колоніальній термінології чи етноцентризму.
З цією метою питання, поставлені тут, були передані редакторам книги Скалецької як результат чутливого читання перед Лондонським книжковим ярмарком 2023, та вони були відкриті до такого діалогу. Ми з нетерпінням чекаємо, чи будуть запропоновані зміни відображені у другому виданні книги. Виправляйтесь!
Про авторок:
Катерина Волочнюк — мистецтвознавиця та дослідниця, народилась в Україні, живе та працює в Шотландії. Аспірантка Університету Сент-Ендрюса за програмою, що фінансується школою SGSAH, дослідниця інституту The New Centre for Research & Practice.
Гелена Маркоу обіймає посаду старшої викладачки з видавничої справи в Університеті Оксфорд Брукс; аспірантка-дослідниця в Університеті Стерлінга за програмою, що також фінансується школою SGSAH. Її професійна діяльність охоплює такі сфери, як видавнича справа, книжна торгівля та консультування в галузі цифрових медіа.
¹ Фрейзер, 2022; n.a. MGOC.com 2022 р.
² Nielsen BookScan, 2023 р.
³ Михед, 2023
⁴ Михед, 2023 р.
⁵ Фрейзер, 2022 р.
⁶ Ганн О’Коннор, 2022 р., та репортаж О’Брайена для Channel 4, 2022 р.
⁷ Шафф, 2021 р., стор. 66
⁸ Ханіман, 2011 р., стор. 73–86
⁹ Російською — Одесса, українською — Одеса.
¹⁰ Шафф, 2021 стор. 68
¹¹ Андерсон, 2023 р.
Бібліографія:
П. Андерсон (Anderson, P.) (2023 р.) «Огляд прав дитини: права купувати українську книгу» (Children’s Rights Roundup: Buy Ukrainian Book’ Rights) [онлайн] 24 лютого. Publishing Perspectives. Доступно за посиланням: <https://publishingperspectives.com/2023/02/rights-roundup-buy-ukrainian-rights/>[ Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.]
К. Фрейзер (Fraser, K.) (2022 р.) «Bloomsbury виграє аукціон за участю семи сторін щодо придбання прав на щоденник дівчини, яка розповідає про втечу з України» (Bloomsbury wins seven-way auction for young girl's diary account of flight from Ukraine) [онлайн] 23 червня. The Bookseller Доступно за посиланням: <https://www.thebookseller.com/rights/bloomsbury-wins-seven-way-auction-for-young-girls-diary-account-of-flight-from-ukraine> [Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.]
Ж. Женетт (Genette, G.) (1997 р.) «Паратексти: пороги інтерпретації» (Paratexts: thresholds of interpretation). Cambridge: Cambridge University Press (Literature, culture, theory, 20).
С. Ханіман (Honeyman, S.) (2011 р.). «Голоси молодих у бізнесі щоденників війни» (Youth Voices in the War Diary Business). International Research in Children’s Literature, [онлайн] 4(1), стор.73–86. doi:https://doi.org/10.3366/ircl.2011.0008.
Не визначено (2022 р.) «Зворушливий щоденник 12-річної дівчинки з України Єви Скалецької «Ви не знаєте, що таке війна» придбаний на аукціоні видавництвом Bloomsbury» [прес-реліз] 23 червня. MarianneGunnOConnor.com Доступно за посиланням:<https://www.mariannegunnoconnor.com/news/%E2%80%98you-don%27t-know-what-war-is%E2%80%99%2C-the-moving-diary-of-a-12-year-old-girl-from-ukraine%2C--is-acquired-in-auction-by-bloomsbury> [Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.]
O. Михед (2023 р.). Facebook. [онлайн] www.facebook.com. Доступно за посиланням: https://www.facebook.com/oleksandr.mykhed/posts/pfbid0Xzp651eCxLSbfxQuffRiANSUsepASsqyD7QzU2DrkfYdTFS5wx7H73R7Xuiy24gnl [Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.].
Nielsen BookScan (2023 р.) UK TCM Trended Timeline [База даних] Період = 8 жовтня 2022 р. - 25 березня 2023 р. Доступно за посиланням [Сторінка відвідана 3 вересня 2023 р.]
П. О’Брайен (O’Brien, P.) (2022 р.) «Російсько-український конфлікт: дівчина тікає від війни» (‘Russia Ukraine conflict: The girl fleeing a war’) [новини/відео] 9 березня. Channel4.com <https://www.channel4.com/news/russia-ukraine-conflict-the-girl-fleeing-a-war>
Б. Шафф (Schaff, B.) (2021 р.). «Автобіографічний твір та перша світова війна» (Autobiographical Writing and the First World War). У роботі: R. Schneider and J. Potter, eds., Handbook of British Literature and Culture of the First World War. Walter de Gruyter GmbH & Co KG, стор. 66.
To read more articles about contemporary art please support Artslooker on Patreon
Latest
