Павільйон Before the Future

Цьогорічна виставка України на Міжнародній архітектурній виставці Biennale di Venezia називається «Перед Майбутнім» (Before the Future). Вона проходить у двох локаціях — Арсенал і Джардіні. Там представлені фортифіковані простори — «формальні цитування незвичних структур» , які після російського повномасштабного вторгнення в Україну стали для українського суспільства символами відчуття безпеки. Про це пише команда павільйону на офіційному сайті проєкту.

«Ці простори створять форум для програми, в межах якої об'єднаються понад тридцять українських архітекторів, митців та фахівців з різних галузей [прим.ред. — соціології, екології, політики та антропології], щоб працювати над підтемами головної концепції Бієнале — “Лабораторія Майбутнього”», — пишуть куратор/-ки.

Проєкт пропонує звернути увагу на умови минулого і сьогодення, які забезпечують безпеку, необхідну для будівництва майбутнього. Хоча захисні структури інсталяцій симульовані, кількамісячна програма запрошує аудиторію La Biennale взяти участь у реальних колаборативних процесах і обговореннях, які відбуваються сьогодні в Україні, і які стають можливими завдяки реальним структурам притулку та оборони країни. На думку куратор/-ок, такі зустрічі можуть надати усім краще розуміння агентів змін.

Інсталяції в Арсеналі та Джардіні

Перша споруда українського проєкту — в Арсеналі, — це простір з низькою стелею, що об’єднує відвідувач/-ок у символічному притулку. Він огортає глядача товстими стінами та закритим небом, створюючи відчуття безпеки. Структура втілює те, що команда Павільйону називає «новим комфортом», в якому клаустрофобні приміщення без вікон стають життєдайними місцями для планів щодо виживання та надій на майбутнє.

«Покрівля завжди дає відчуття безпеки та формує нові відносини з людьми та не-людьми. Життя під постійною загрозою з неба призвело до появи різних домогосподарських способів захисту від небезпеки: стрічки на вікнах, "правило двох стін", завіски, купи книг і таке інше», — коментують інсталяцію куратор/-ки.

 У Джардіні (Spazio Esedra Giardini) знаходиться друга споруда Павільйону. Це — інсталяція, побудована на ідеї зближення з землею. Вона фокусується на зміні сприйняття ландшафту, який у мирний час залишається непоміченим. Ключовим образом тут є Змієві Вали у Київській області. Ця система фортифікацій із дерева і землі змінила український ландшафт в XI-XII століттях (в тих місцях, де вже з'явилися скіфські земляні кургани ще до нашої ери). На початку нового витка російської агресії ці вали відновили свою одвічну функцію — військову. Саме тут навесні 2022 року армія РФ зупинилася, не в змозі просуватися далі.

«Війна, що триває, змушує нас знову бути ближче до землі, яка приховує, захищає, надає притулок, годує та зупиняє ворожі армії. Просто неба, поруч з бібліотечним павільйоном, земляні вали стануть місцем для всіх відвідувачів Бієнале», — розповідають куратор/-ки українського проєкту. 

Кураторський стейтмент

До кураторської команди українського Павільйону на Biennale Architettura 2023 входять:

Ірина Мірошникова — архітекторка та дослідниця у галузі розвитку міста. Наразі працює над докторською дисертацією, досліджуючи соціоекономічні та планувальні особливості українських монофункціональних міст. Партнерка незалежного архітектурного бюро ФОРМА, співзасновниця міждисциплінарної інституції Павільйон культури, де Мірошникова курує відділ архітектурних досліджень.

Олексій Петров — архітектор. Як і Мірошникова, він є співзасновником Павільйону культури, також працює у відділі архітектурних досліджень. Засновник архітектурного бюро ФОРМА.

Борис Філоненко — незалежний куратор, арткритик і головний редактор видання Ist Publishing (Харків). Був співкуратором Павільйону України на 59-й Міжнародній художній виставці на Бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2022 рік), Другого Національного бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019 рік), виставок «Шлях Енея. Художники сьогодення сам на сам з минулим» (Харків, 2019 рік) і «Тіні забутих предків» (Київ, Львів, 2016 рік). У 2015–2018 роках працював куратором у харківській галереї Come In, а у 2017–2021 роках — викладачем і куратором у Відділі гуманітарних наук Харківської школи архітектури. 

У своєму кураторському стейтменті команда фокусується на розповідях про різні візії майбутнього та встановленні зв’язків із різними спільнотами. Куратори прагнуть сформувати інтенсивні процеси, що розгортатимуться у нові історії.

«Понад чотириста днів життя на війні показали, що історії не можна розповідати без певної лінії оборони. Скрізь, де відбувається розповідь, є щось і хтось, що дозволяє відносно безпечно почути цей голос. Укріплення можуть мати природне, нелюдське, людське або гібридне походження. Вони можуть бути добре спланованими або випадковими…Такою захисною спорудою є цьогорічний Павільйон України», — пояснює команда. І наголошує, що для українських архітекторів майбутнє співіснує з постійним руйнуванням просторів минулого та сьогодення.

На думку куратор/-ок, орієнтована на майбутнє уява була реліктовим і досить небезпечним мисленням попередніх століть. Цей прямолінійний погляд працював як постійне незадоволення сьогоденням, яке підживлювало бажання змін. Принаймні так було до 2022 року. Сьогодні ж український опір пропонує нові різноманітні концепції майбутнього — а його форми окреслюються щоденними діями всіх учасників.

«Таке майбутнє базується на взаємодії самоорганізації, особистого внеску та державотворення...Таке майбутнє піклується про те, що вже є… Це майбутнє відкрите для сьогоднішньої співпраці — і за нього варто боротися. Встановлення зв'язків тут передує будь-яким подальшим конструкціям», — сказано у стейтменті. 

Маніфести колективів

Головна частина програми Before the Future почалася з середини літа 2023 року і триватиме до 26 листопада. В ній беруть участь п’ять тимчасових колективів, які по черзі представлять свої маніфести.

deconstructed

Презентація маніфесту deconstructed від першої групи відбулася 8–21 серпня у Джардіні. В ній були залучені: Нікіта Білокопитов, Дарія Боровик, Дмитро Гурін, Антон Олійник, Олексій Пахомов і Марія Пахомова.

Колектив сфокусувався на паралельних процесах розбудови та осмислення руйнувань, а також на питаннях, які їх супроводжують. Таких як: 

— Чи існує майбутнє для міст, яких вже не існує?

— Чи можливо відновити міста, не будуючи нових будівель?

— Чи достатньо припинити війну в місті, щоб люди повернулися?

— Чи повернуться вони після трьох, п'яти, десяти (або ще більше) років війни?

— Чи вплинуть зміни в Україні на глобальні міграційні рухи?

«Ми знаходимося на тому етапі, коли кожне питання породжує нові. Але якщо питання — це все, що у нас зараз є, то чи можуть вони стати нашим будівельним матеріалом? Наш проєкт запрошує відвідувачів Бієнале відповісти на питання або поставити власні — і взяти участь у спільному обговоренні відновлення України, поступово матеріалізуючи її майбутнє», — розповідають учасни/-ці. 

What cannot be lost

Другий маніфест What cannot be lost триватиме з 21 серпня по 17 вересня. Його презентують: Олександр Бурлака, Катерина Семенюк, Оксана Довгополова, Саша Курмаз, Іван Грабко, Центр просторових технологій (ЦПТ) і Прикарпатський театр.

У цьому проєкті архітектори, митці, соціологи та дослідники разом будують нематеріальний архів з фрагментів минулого. Команда вже працює над просторовою моделлю для збору спогадів про людей, чиє життя перервав авіаудар по Маріупольському драмтеатру.

«У наших руках — фрагменти зруйнованого світу, який ми любимо. Ми малюємо образ нової України, нової Європи. Деякі місця в цьому світі ще недосяжні, а інші просто було б неетично відновлювати. Ми формуємо уявну архітектуру пам'яті, виокремлюючи порожнечу, яку неможливо заповнити. Нашим першим комеморативним жестом є розмова про те, що ми не можемо втратити, якщо хочемо залишитися собою», — розповідає група. 

 Коли і в якій послідовності відбудуться презентації наступних маніфестів — поки невідомо. Але доступні їхні концепції, а також концепції наступних колективів:

The Beauty of Care

Ця група складається з так званого колективу турботи (care collective), до якого входять: Анна Доброва, Олена Орап, Анна Пашинська, Таня Пашинська, Даша Подольцева, Олександра Сахарук і Юлія Голюк. Під час виставки вони об’єдналися навколо ідеї турботи як фундаментального, але часто забутого елемента архітектурної практики.

У проєкті The Beauty of Care група відштовхується від вразливості, породженої безпідставним вторгненням Росії в Україну, та працює з ідеєю турботи як невіддільної частини архітектури, основною функцією якої є захист. Учасни/-ці теоретизують про нову систему координат із новими агентами змін, які могли б відповісти на загрозу російської агресії.

Вони питають: 

— Як війна змінює роль архітекторів?

— Які методи та мотиви турботи ми маємо в архітектурі?

— Як турбота в архітектурі може стати новою нормою?

— Як ми можемо знайти красу в просторах турботи? 

March On

«Доти, доки триває хода, існує майбутнє», — мотто цього колективу. До нього входять: Алекс Биков, Вадим Денисенко, Уляна Джурляк, Світлана Конопльова, Дана Косміна, Борис Медведик, Наталія Мисак та Іван Протасов.

У проєкті March On вони фокусуються на символі руху у майбутнє, яким є хода. Наприклад, учасни/-ці згадують шахтарські марші 1990-х років, Помаранчеву революцію 2004 року та Майдан 2013–2014 років, міські ініціативи Марш за Київ у 2021 році та багато інших колективних дій різних масштабів. Такі дії, як вважає група, створюють континуум у моменти розриву

«Після повномасштабного російського вторгнення в Україну з'явилися альтернативні форми колективних просторових практик. Виклики знищення та непередбачувані обставини війни, разом із одночасними процесами негайного відновлення, стали передумовами для розвитку нового архітектурного дискурсу. Цей дискурс розвивається як частина глобального спільного, що виникає зараз — але тільки доти, доки триває хода», — сказано у маніфесті. 

30%

Маніфест 30% ставить питання про майбутнє української природи після війни. До цього колективу входять: Дарія Боровик, Ніна Диренко, Дарина Пирогова та Вадим Сідаш.

За їхніми словами, близько третини територій України вже не придатні для проживання або використання людьми. За іронією долі, цю землю можна «повернути природі» — саме цього вимагає Стратегія біорізноманіття ЄС на 2030 рік. Якби не війна, ця мета здалася б недосяжною. Але якими будуть ці 30%, питають учасни/-ці.

«Яким буде наш ґрунт після війни? Той, на якому вирощували їжу. Багато з нього забруднено після вибухів і вже не може бути використано для сільського господарства. 

Якими будуть наші ліси? Ті, що вигоріли під час бойових дій або були вирубані. Тепер людям заборонено туди заходити — небезпечно. Однак, диким тваринам досі доводиться забрідати туди, випадково розміновуючи те, що залишилося від лісів.

Якими будуть наші річки та моря? Російські війська знищили великі промислові об'єкти та очисні споруди, які захищали річки та підземні води від забруднення. Вода з окупованих територій потрапляє до Азовського та Чорного морів, потім — у Середземне море та в далекий світовий океан». 

 Слідкувати за українським павільйоном на Міжнародній Архітектурній Виставці від Бієнале у Венеції можна через сайт проєкту, його інстаграм-сторінку та фейсбук-сторінку.
 

Share: