Biruchiy Borowiec 433-447. Побачимось з того боку кордону.

У будівлі старого млину горить світло. Шумить річкова вода. Монтуються відео, розмішується фарба, натягуються полотна. Ведеться неперервний мистецький діалог. 

Останніми роками арт-резиденція Biruchiy стала номадичною та відбувається у різних містах та країнах, не втрачаючи при цьому своєї першопочаткової концепції та атмосфери, за якими художники та художниці з усього світу приїжджають вже більше сімнадцяти років. Сьогодні заповідний острів Бірючий, де роками проходив симпозіум та резиденція для художників, системно знищується окупантами. І якщо до початку повномасштабної війни організатори були змушені шукати нову локацію через хаотичну забудову території, то тепер острів та його природа страждають від рук російської навали. Проте куратори та засновники фестивалю знаходять вихід і продовжують знайомити учасників та учасниць з новими локаціями, аби Biruchiy тривав. 433-447 —  вже друга резиденція від початку повномасштабного вторгнення. Влітку 2022 року відбувся Biruchiy Transcarpathia. Cорок митців із різних країн зібрались на Закарпатті, проявивши солідарність та показавши силу мистецтва як альтернативу війні.

Цієї весни резиденція проходить у маленькому польському селищі Андржейова, де митцям та мисткиням з України, Польщі та Чехії було запропоновано попрацювати над локальним контекстом місцевості Боровець, подумати над спільним минулим наших країн, віднайти колективні травми та пофантазувати над майбутнім, що чекає нас після закінчення війни. Відлік часу для кожного українця тепер сприймається через підрахунок днів повномасштабної війни. 433-447 —  саме на ці дні припала арт-резиденція Biruchiy Borowiec. Ще один відрізок життя, що був детермінований російською агресією. Сповнений очікування, болю, страху, надії, любові та фізичної неможливості відірватись від теми війни, котра пустила свої метастази у всі сфери життя.  Кожен_a із учасників та учасниць резиденції у тій чи іншій мірі рефлексував_ла на тему вторгнення, самоідентифікації, розвінчання міфу про “руську культуру” та спектру травм, що залишила та щоденно продовжує залишати по собі війна.

Тут, в атмосфері тиші та затишку польського села, розмиваються кордони, зникає відчуття інакшості, “закордону”, наново відкривається спільність та близькість наших культур та традицій. Суттєва різниця полягає лише у безпечності неба та лісах, що не несуть загрози. Але ця безпека є як ніколи відносною. На цю тему у своїй серії робіт “Дозволені дороги” рефлексує фотографка Женя Лаптій. Переживши перші місяці війни в окупації, вона дивилась на замінування лісів та доріг у своєму рідному селі на Харківщині та усвідомлювала, що стає заручницею, втрачає свободу пересування знайомими з дитинства стежками. Адже там чатує смертельна небезпека. “Те що колись здавалось таким буденним, таким звичним — зараз було недосяжним. Пройтися по тихому лісу, оминути протоптану стежку і пуститись навмання у дикий, квітучий луг. Тепер для більшості регіонів на сході України це неможливо, там ховається смертельна небезпека. Вона причаїлась і чекає, поки хтось необачно наступить на міну”, — каже про свою серію фотографій художниця. Задзвичай, роботи Жені —  ода містичності природи, тілесності та їхньому взаємозв'язку. Фотографка доповнює реальність вимислом, стирає кордони між уявним світом та дійсністю, асимілює тіло у простір своєї казкової фантазії. Її моделі ніби розчиняються у навколишньому середовищі, а сама природа стає не лише тлом, а повноцінним героєм зображення.

Із рештками артефактів, що залишили по собі війни, працює художник Apl315. Історія, яка знаходиться під нашими ногами, постає в уламках, знайдених ним за допомогою металодетектора. Інсталяція Tryzub зроблена із фрагментів віднайдених художником у Боровці снарядів, куль та інших об'єктів, які назавжди залишили шрам у товщі землі. В останні роки Apl315 зрозумів, що традиційна мова вуличного мистецтва для нього вичерпується. Тож почав відкривати нову територію та створювати власні пост-графіті практики, вивчаючи урбаністичне середовище під новим кутом. На відміну від багатьох художників та художниць із графіті бекграундом, він не замінив вулицю стінами майстерні, а продовжив своє дослідження за допомогою альтернативних медіа. У  міждисциплінарній практиці художник поєднує свої знання з ентомології, жагу до аматорської археології та пошуку металів у товщі землі. Таким чином, металошукач стає інструментом художнього вираження, а знайдені артефакти перетворюються на мультимедійні інсталяції, що відкорковують глибинні історичні травми та підважують питання крихкості сучасних екосистем. Apl315 зосереджує своє дослідження на території країн Балканського півострова та Східної Європи, місцях найбільш насичених колективною травмою, котру лишила по собі війна.

Серія фотографій Buffed and Cropped Traffic Signs Андрія Рачинського — це фіксація дійсності війни, історичний документ, що одночасно є колективним мистецьким твором. Зафарбовані та обрізані дорожні знаки, що задокументовані як зброя проти ворога, в своїй різноманітності складають полотно абстрактних плям по всій країні.  Відео Watermill Юрія Єфанова —  це спогади про втрачений дім, що приходять до нас в ілюзорних снах. Пейзажі окупованих територій стираються з пам'яті і переносяться на інший бік свідомості. Природа у Боровці нагадала художнику знайомі ландшафти, що через війну більше не можуть бути доступні. У своєму живописному триптиху польский художник Блажей Русин розмірковує про те, чим є українська душа, протиставляючи її популярному у європейській культурі поняттю “​​russian soul”. Психологічні травми від війни та інструменти для процесу абстрагування у своїх роботах зобразили Анжеліка Єфанова та  художник з Чехії Ян Здворак. У своїй серії робіт Sunflower Life. What are You Dying For? Оксана Солоп використовує загальновідомий символ соняшника. Надаючи йому нового жорсткого звучання художниця артикулює питання: в ім'я чого вмирають росіяни? Робота Юлії Данилевської створена під час окупації Херсону. У ній художниця порівнює українців з сірниками: хтось ще цілий, хтось вже горить на полі бою, змагаючись з ворогом, а частина з нас вже вигоріла. Щодо нікчемності міфу про велику російську культуру, а також про колективну недовіру й абсурдність вчинків нашого ворога висловились Аліна Якубенко, Нікіта Кравцов та новостворена арт-група “Сексуальні алкоголіки”.

Звітна виставка проєкту відкрилась 17 травня 2023 року в Muzeum Nadwiślańskie у містечку Казімєж Дольній. 

Share: