Чи можуть віртуальні платформи допомогти світові мистецтва позбутися поволоки «ексклюзивності»?

Карантин по всьому світі на довгі місяці, як результат пандемії Covid-19, змінив спосіб презентування інституціями мистецтва і наразив на небезпеку одну з основних складових арт-ринку: ексклюзивність. Галереї, в особливості престижні, процвітають за рахунок ексклюзивності. Від проєктування просторів до взаємодії з клієнтами, престижні інституції розбудовують свої бренди, створюючи відчуття недоступності. Відкриття та перегляди на широкий загал зазвичай вже вторинні, коли перші підходи вже було зроблено обраною групою цільових колекціонерів і музеїв. Те саме можна стверджувати й про арт-ярмарки. Роботи на стінах ярмарків часто попередньо продані та до кінця дня звільняють місце, залишаючи по собі настрій клієнта, що засумнівався та проґавив нагоду. Незважаючи на те, чи призначені роботи на продаж, часто-густо єдині, хто мають привілей бачити ці твори, — це ті, хто може собі дозволити поїхати на ярмарок, придбати квиток (чи VIP-пропуск) і оплатити роздутий тариф готеля за свій візит. Через пандемію Covid-19 весь спосіб існування мистецького світу змінився, і наслідком цих змін може стати саме виродження поняття ексклюзивності, якої потребувала індустрія. 

Доступність та інклюзивність у світі мистецтва — це значні проблеми в майже кожному секторі цієї індустрії. Сама модель престижної галереї скидається на білий куб: аскетичні білі стіни, простори часто без вікон, спроєктовані відомими архітекторами. Ці простори зумисне спроєктовано, мов психологічні бар’єри, холодні, непривітні, щоб ті, хто потрапляють до приміщення, були лише туди запрошені та мали на це виключне право. Типовий персонал галереї — це старші білі чоловіки-управлінці, білі агенти з продажів і юні білі асистентки. Типовий ранжир митців майже такий самий: старші білі чоловіки та кілька білих жінок. І хоча ці сегменти поволі піддаються змінам, їх неуникно контролюють самі інституції. Поточні та колишні працівники багатьох галерей протистоять нестачі розмаїття у світі мистецтва, переважно у соціальних мережах, на кшталт акаунту @cancelartgalleries, що збирає та розповідає анонімні історії про расизм, експлуатацію та інші порушення у комерційному арт-світі. Схожі випадки з музеями змусили менеджмент кількох інституцій вирішувати проблеми з дискримінацією, і це навіть призвело до змін в колективі. Останньою складовою світу мистецтва, де ми побачили зміни за останнє десятиліття, стали відвідувачі та колекціонери, і це значним чином пов’язано зі зменшенням контролю галерей над своєю аудиторією та збільшенням участі широкої публіки. 

Через карантинні обмеження ідею перетворити галереї в публічні простори було повністю знищено. Більше не міг хто завгодно зайти до галереї та проглянути поточні пропозиції. Обмежений доступ, який пропонував відкритий простір галерей, був скасований. Однак, хоч галереї й діють потай і продають роботи, які ніколи не побачить око пересічного глядача, для виживання їм обов’язково потрібен широкий загал. Впізнаваність у світі мистецтва є першорядною задля брендингу. Значний потік молодих модних інстаґрамерів може підштовхнути продажі до фінішної прямої. Онлайн-платформи, не маючи фізичного простору галереї, стали вирішальними для підтримки актуальності галереї на додачу до продажів.

На початку пандемії галереї та великі мистецькі ярмарки відчайдушно чіплялися за статус кво. Basel Art Fair місяцями вичікував, аж поки врешті не скасував щорічну подію, що проводиться вживу кожного червня у Базелі, Швейцарія. Хоча спершу організатори відклали подію, заплановану на літо 2020-го року, на вересень, певний тиск та перестороги з боку галерей-учасниць призвели до повного скасування. Те саме вчинили з подією, що мала проводитися в грудні в Маямі, через те, що до останнього чекали, аж поки не стало абсолютно ясно, що стаціонарно ярмарок провести неможливо, і тоді віддали перевагу онлайн-версії цієї міжнародної події. І раптом привілейованість, від якої так залежали ці ярмарки, стала випаровуватись. Не маючи потреби витрачати кошти на поїздки та житло, кількість людей, здатних відвідати ці галереї, значно збільшилась. 

Не маючи звітів поокремих галерей, важко сказати, наскільки добре відвідують віртуальні простори, але відкритий звіт від Art Basel за підсумками половини 2020 року дає певне розуміння про вплив Covid-19 на продажі в цій сфері. Опитавши 795 галерей і 360 заможних учасників ринку, звіт доводить, що загалом продажі в першій половині року впали на 36%, але відбулося швидке зростання цифрових продажів. Відповідно до звіту, онлайн-продажі склали 37% від загального об’єму продажів порівняно з 10% минулого року. Нові клієнти склали 26% онлайн-продажів, що дозволило припустити, що збільшення охоплення завдяки онлайн-платформі може слугувати на користь процесові. На противагу компанія-засновник мистецького ярмарку Art Basel, Swiss MCH Group, повідомила про втрату 55% їхнього обігу в першій половині 2020-го року порівняно з 2019-м. 

Хоча немає сумнівів, що віртуальні виставки та онлайн-перегляди не здатні замінити досвід безпосереднього перебування перед мистецькою роботою, є що сказати і про збільшення доступності завдяки віртуальним просторам. Наприклад, Hauser & Wirth створили віртуальні виставки для стендів Frieze Masters і Frieze London, що дозволило будь-кому з відвідувачів сайту безкоштовно побачити їхню презентацію. Серед іншого на стенді було представлено й нову роботу Марка Бредфорда, частину його «Карантинних картин», що дало можливість колекціонерам — і не лише їм — побачити нову роботу митця. Поки ж Hauser & Wirth та інші галереї опановують віртуальні платформи, ще не ясно, чи це тимчасова адаптація до поточних умов, чи загальна тенденція. Питання в тому, чи хочуть лідери світу мистецтва стати більш доступними.

Для певних галерей використання віртуальних платформ представляє можливість збільшити охоплення ширшої аудиторії. У Лос-Анджелесі одразу після настання карантину галереї через перехід до онлайн-переглядів об’єдналися та створили цілий вебсайт, щоб спільно демонструвати свої онлайн-покази. Цю сторінку було офіційно відкрито 14-го травня, вона має назву GalleryPlatform.LA і представляє собою 10 галерейних залів і один кураторський проєкт щотижня. Своєю метою платформа вбачає «забезпечення взаємодії з місцевою та міжнародною арт-аудиторією», і тепер складається з 81 галереї з Лос-Анджелеса. Схожу програму під назвою 8-bridges було створено в жовтні для представлення художників, що пов'язані з територією поблизу затоки Сан-Франциско. 

Онлайн-простори використовувались і до карантину, зазвичай приватно, у якості інструменту, який би привабив клієнтів, що не зможуть відвідати показ особисто. Іноді вони набували формату PDF чи захищеного паролем вебсайту із зображеннями та інформацією, а тепер відвертіше виконують свою функцію — продавати мистецькі роботи. До прикладу, протягом останніх років Gagosian вже експериментували з онлайн-платформами. Деякі з цих просторів самі по собі були окремими показами, інші ж доповнювали мистецькі ярмарки, як це було у випадку зали, створеної водночас з лос-анджелеською подією Frieze Art Fair, що відбулася в лютому цього року. Кожну з робіт в такій залі було представлено з реквізитом, щоб надати відчуття масштабу, але все одно не було сумнівів: їхньою функцією був продаж мистецьких робіт. Відвідувачі зали могли в будь-яку мить поспілкуватися зі спеціалістом, щоб жоден продаж не було проґавлено. 

На відміну від звичного фізичного галерейного простору, сконцентрованого виключно на продажах, віртуальні простори, які галереї використовують зараз, балансують між необхідною функцією продажів і розважальною роллю виставок. Наприклад, лос-анджелеська гравюрна студія спільно з галереєю Gemini G.E.L. створили фільм-прогулянку своєю виставкою «Джон Балдессарі: 30 років в Gemini G.E.L.» як для свого проєкту GalleryPlatform.LA, так і для оздоблення сторінки виставки на своєму сайті.

Так само галерея Hauser & Wirth організувала свої віртуальні виставки, щоб відеозаписи, на яких митці працюють, і текст про їхні роботи були перенизані зображеннями самих робіт. На їхній новій виставці про мисткиню Емі Шералд глядач може почитати про її практику, переглянути відео того, як вона працює, перш ніж побачити її нові портрети гуашшю. У порівнянні зі сторінкою галерейного показу роботи митця минулорічних вересня та жовтня поточна віртуальна виставка стала захоплюючішою та всеохопною. Якщо попередня сторінка виставки пропонувала кадри з інсталяцій і обрані зображення, то віртуальний показ робить наступний крок, щоб створити відчуття інтерактивного досвіду. 

Крім того, що галереї збільшують охоплення, самі відвідувачі можуть розширити свої інтереси завдяки віртуальним платформам. Паралельно з появою легкості доступу онлайн-виставок зникла зобов’язаність глядача бути присутнім. Можна з легкістю переглянути виставку, на яку було важко виділити час або ресурси раніше. Тепер люди можуть переглянути онлайн-тур або приєднатися до віртуального виступу, якому вони б зазвичай і не присвятили час. Більше того — відвідувачі, які, ймовірно, відчували дискомфорт, долаючи психологічну перепону білого куба, більше не наражаються на фізичні перешкоди, що їх стримували. І хоча ще не було повідомлень про збільшення переглядів, той простий факт, що можно легко переглянути показ в Брюсселі, не залишаючи свого дому в Нью-Джерсі, принаймні свідчить про більшу доступність.

У результаті престижні галереї й надалі пропонуватимуть роботи потайки, а широкий загал і не здогадуватиметься про існування багатьох неймовірних мистецьких робіт. Справді, немає жодного сумніву, що приватні пропозиції досі надходять, а приватні віртуальні зали — існують. Хоча ця ексклюзивність є неуникною фундаментальною характеристикою, навіть важливим інструментом для продажів, що допомагає галереям розбудувати бренд і здобути прибутки, зменшення ексклюзивності відкрило світові мистецтва нові способи участі та споживання. Якщо й можна винести якийсь урок з карантину через Covid-19, це те, що віртуальні виставки можуть виступати на додачу до звичних галерейних просторів завдяки використанню додаткових відео та текстів, щоб розширити простір охоплення мистецтва та урізноманітнити споглядальний досвід відвідувачів. 


Версію цієї статті було вперше опубліковано на ресурсі Cultbytes. 
Переклад з англійської: Юрій МазурShare: