/var/www/cdpolya9961/data/www/artslooker.com/wp-content/themes/looker
https://artslooker.com/wp-content/themes/looker

Михайло Деяк: «Художники рідко думають про глядача. Ми – егоїсти, захоплені процесом»

1635
Михайло Деяк

Михайло Деяк. Фото: Олександр Пілюгін для ArtsLooker

Михайло Деяк – український майстер експресивного мінімалізму, один з найяскравіших представників закарпатської школи, чиє прізвище стало широко відоме не лише на теренах нашої країни, а й далеко за її межами. Виставки Михайла Деяка проходять в Угорщині, Китаї, Канаді, а роботи з успіхом продаються на британському аукціоні «Phillips» та SCOPE Basel, сателіті швейцарського ярмарку Art Basel, в якому Михайло вперше взяв участь тільки в червні 2016 року. 

Спеціально для ArtsLooker журналіст Роксана Рублевська поспілкувалася з митцем про магічну силу його кольорів, виготовлення власних фарб, експерименти з об’ємом та необхідність меценатів, як рятувальної шлюпки для мистецтва України.

Свою творчість ви почали, захопившись закарпатською школою живопису. Чи можна сказати, що й досі ви частково наслідуєте її основні принципи?

Напевно, що так, адже головний засіб художньої виразності в роботах закарпатської школи –  колір. Закарпатські художники здобули світове визнання, отримавши класичну європейську освіту та виставляючись в кращих салонах поряд з Клодом Моне та Анрі Матіссом. Думаю, що на підсвідомому рівні ця мистецька течія й досі має на мене вплив.

Чи вдавалися ви до копіювання стилю закарпатських митців?

Навчаючись, всі художники вдаються до копіювання, але ніхто не зізнається. Тільки так можливо вдосконалити техніку та віднайти власний стиль.

Як вам вдається мистецьки поєднувати кольори, аби в уяві глядача виникали досить конкретні асоціації?

Мені важко це пояснити, я просто добре відчуваю колір. Щодо поєднання, то існує елементарне кольорознавство, аналіз процесу сприйняття та розпізнавання кольору. Наприклад, наш мозок краще сприймає, коли біля червоного знаходиться зелений. Ці дослідження ґрунтуються на вивченні людської фізіології та психології.

ssh_0139

Кольори у ваших роботах представляють собою усталений символ?

Символи, ті, які звикла сприймати більшість, я не використовую. Червоний – не завжди кров,  чорний –  не завжди смерть. Таке розмежування надто примітивне. Зелений також може уособлювати в собі трагізм, головне правильно поєднати його з іншими кольорами. Оскільки, людина що мислить вигадала науку, архітектуру, класичну музику, то я сподіваюся, що вона може сприймати світ у всіх його відтінках. Моє небо буває рожевим чи коричневим і це задовольняє суто мої естетичні потреби. Я працюю для підготовленого глядача, який вміє правильно сприймати мистецтво.

Скільки барв ви зазвичай використовуєте для створення одного сюжету?

Я ніколи не обмежую себе у кількості барв, адже наш мозок здатен сприймати декілька мільйонів кольорів. На відміну від Ріхтера, я ще досить поблажливо ставлюся до глядача (сміється). Процес відбувається таким чином, що в моїй уяві постійно присутні п’ять-шість композицій, які потребують довгого осмислення. Їх відтворення – насолода, а не механічні рухи. Цікаво, що фінальна композиція та кольори можуть бути зовсім не такими, якими я задумав їх на початку.

Як з’явилася ідея створювати власні фабри?

Був момент, коли фабри стали надто дорогими, а у моїй майстерні хтось залишив мішечки з пігментами. Технологію замішування фарб викладали в академії, тому я вирішив спробувати. Мені було дивно, чому в Україні цим ніхто не займається. Згодом моя наївна спроба виросла у повноцінне виробництво і тепер близько 36 відтінків продаються у всіх великих містах України. В процесі створення я звісно зрозумів, наскільки складно виготовляти якісні фабри, проте відмовлятися від свого задуму було запізно, тому довелося втілювати його в реальність.

Деякі ваші картини дуже медитативні, чи досліджуєте ви у своїх сюжетах релігійні теми?

Ні, релігійні теми мене не цікавлять, я вірю в науку. Якщо Бог знав, що людина буде вбивати, чому він її створив?

ssh_0114

Щоб надати їй право вільного вибору…

Але він же міг здогадатися, що людина не впорається зі спокусою. Знаєте, в мене дуже релігійні батьки і я виріс в середовищі, в якому ця тема нав’язувалася. Коли я вступив до академії, почалися внутрішні пошуки власної істини і я зрозумів, що релігія існує, аби людина могла перекладати свою відповідальність на якогось вигаданого персонажа, наділеного надзвичайними силами.

А політичні реалії знаходять місце у вашій творчості?

Я брав активну участь у Євромайдані, проте створювати роботи на цю тему поки що не наважуюся. Війна, боротьба за волю, усвідомлення власної гідності – надто серйозні речі, аби просто спекулювати на них. Я вважаю, що тема національної революції настільки безкрая та філософська, що вимагає глибинного осмислення, великих коштів і грандіозних ідей.

Яким, на ваш погляд, має бути сучасне українське мистецтво?

Думаю, що важливо, аби це мистецтво можна було б показувати у світових культурних центрах: Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, не боячись звинувачень в повторенні, спекуляції на болючих темах, що потребують осмислення, а не простого транслювання. Мистецтво має бути складним та багатовимірним. На жаль, ми й досі залишаємося закритою країною. У світі вже давно існує глобальний арт-ринок, а у нас ряд художників, які виставляються та продаються лише в Україні. Для того, аби інтегруватися у глобальний культурний контекст нам потрібні меценати.

Чому, на вашу думку, заможні люди не цікавляться вітчизняним мистецтвом?

Звинувачувати забезпечених людей у байдужості до сучасного мистецтва не можна. У Радянському Союзі була погана освіта, у нас в академії навіть сьогодні вся культура 20 століття проігнорована. Й мистецтвознавство не включене у базову програму усіх вищих навчальних закладів. Як же багатіям розумітися на тому, чого вони ніколи не бачили? Але останнім часом ситуація змінюється, більше людей цікавиться, багато-хто спеціально приватно проходить лекції з мистецтва.

Чи важлива сучасному художнику академічна школа живопису?

Думаю, що так. Я ніколи не займався традиційним живописом,  але класичний малюнок, який викладається в академії, дав мені великі переваги над майстрами-любителями. Я можу відтворювати речі, недоступні для ока людини без академічної бази. Такі вміння високо цінуються професіоналами.

Як вам вдалося потрапити на SCOPE Basel?

Був величезний конкурсний відбір, проте я все ж таки потрапив до списку учасників. Ми з Voloshyn Gallery дуже серйозно готувалися, завдяки цьому все було грамотно організовано з точки зору композиції. Бокс, в центрі якого були прикріплені металічні об’єкти, а поряд із ними розмішені роботи на склі. До речі, нам одразу вдалося продати одну роботу, хоча більшість тих, хто приїздить виставлятися вперше – повертається ні з чим.

Що надихнуло вас на експеримент з об’ємом? Чи свідчить це про те, що глядачу замало звичайного, навіть концептуального, живопису?

Ні, скоріше за все мені просто стало замало живопису. Художники рідко думають про глядача. Ми – егоїсти, захоплені процесом.

Чому сприйняття вітчизняного та іноземного глядача різняться між собою?

На жаль, наш глядач пропустив 70 років у розвитку мистецтва. Коли пала залізна завіса, люди нарешті побачили, що скульптура – це не завжди шахтар зі списом, це може бути і щось зовсім не схоже на скульптуру.

Що потрібно зробити, аби змінити ситуацію?

По-перше потрібно реформувати академію, в якої вже геть немає пульсу. По-друге Міністерству культури потрібен гарний менеджер, аби викорінити пострадянський офіціоз, звільнити всіх дивних жіночок з великими зачісками і нарешті знайти гроші та зацікавлених людей для розвитку українському мистецтва.

ssh_0147

Ви багато подорожуєте. Як представлена Україна на світовій арт-сцені?

На даний момент ми не можемо говорити, що вона якось представлена. Там – потік, величезні гроші, швидкість. Україна раз на рік приходить з чимось дуже маленьким, її просто не помічають, і це зрозуміло. Аукціонні продажі рахувати не доречно, адже на аукціони не з’являються стільки людей, скільки на звичайні виставки чи ярмарки.

Яка основна концепція та мета проекту «Генезис»?

Взагалі «генезис» — це створення чогось. Об’єкти із металу, які ви зараз бачите, можуть бути вашим портретом, або ж інтерпретацією даної ситуації, переданої через призму мого художнього сприйняття. Згадайте Гокінга: світло, час, простір, які потрапляють у чорні діри, виходять звідти деформованими, або ж просто іншими. Проект «Генезис» саме про це. Проходячи через моє ставлення, оточуючий світ набуває дивних й химерних форм, які я демонструю. До речі, зараз я готую роботу «Flowers» — це об’ємні металеві композиції, в яких власне я вбачаю квіти, а глядач –  те, що підкаже йому уява. Сутність справжнього мистецтва в тому, аби сприймати його на тонкому енергетичному рівні, не прив’язуючись до таблички з кураторським текстом.

Чи є, на ваш погляд, художній образ експресивним, адже виражає ідейно-емоційне відношення автора до предмету зображення?

Як раз про це мій проект «Генезис». Експресія в тому, що ніколи не вдається відтворити те, що ти задумав на початку, адже фантазія – безмежна.

Чи погоджуєтесь ви з твердженням Гегеля, що в мистецтві потрібно вбачати лише чуттєвість і воно ніяк не пов’язане з наукою?

Я погоджуюсь з першою частиною твердження, що мистецтво – чуттєве, проте тепер воно стало наукою. Наприклад, той же швейцарський годинник. Невже цей технічний пристрій не є витвором мистецтва? На сьогоднішній день мистецтво та наука пов’язані між собою: кінетична скульптура, відеоарт, лазерні композиції. Зараз художники можуть використовувати будь-які медіа та матеріали, аби досягнути своєї мети і це по-справжньому дивовижно!

Текст:  Роксана Рублевская. Фото: Олександр Пілюгін

05.10.2016

Схожі записи