Внутрішній «спів-» людини: «З антології української кухні 2022–2024» Володимира Кузнецова на Docudays 2024

Цьогорічний фестиваль Docudays UA, що відбувається в Києві з 31 травня по 6 червня, представляє не лише інтенсивну кінопрограму. На додаток, у кінотеатрі «Жовтень» і Будинку кіно можна переглянути мистецьку програму DOCU/СИНТЕЗ. Її частиною стала інсталяція Володимира Кузнецова «З антології української кухні 2022–2024».

Це партнерський матеріал ArtsLooker, створений у співпраці з DOCU/СИНТЕЗ — міждисциплінарною мистецькою програмою фестивалю Docudays UA, що досліджує медіум кіно на перетині різних дисциплін, створює простір для критичної рефлексії та взаємодії документального кіно, сучасного мистецтва, науки й технологій із особливою увагою до локального контексту. Повний опис цьогорічної програми можна знайти тут.

* * *

«Скажи Путіну, прокляну його! Шоб він гнив живйом, собака!! Шоб його черви живйом їли!!!», — з усіх сил кричить старенька бабуся журналістам на камеру. Щойно вона дізналася, що росіяни вбили її 50-річну доньку. Ракета прилетіла в їхню хату у селі, назву якого я вже не пам’ятаю. Це — одне з ключових для мене відео 2022 року. На рівні з репортажем The Washington Post, в якому камерамен підходить до жіночки віку, близького до вбитої дочки. Та, щойно бачить знімальну групу, одразу починає так само проклинати так званого «президента» так званої «РФ». «Даа, передайте Путіну, шо я його… Хай приходе сюди, я його сама тут закопаю блядь, скотину таку, голими руками задушу, прости Господи», — приблизно так це звучало. Остання фраза розчулює мене найбільше: навіть у праведному гніві до міжнародного злочинця і вбивці людина просить пробачення. Вона не хоче ненавидіти, але вимушена жити з цим. Обидві жінки зчитуються як одвічний архетип: відьма, яка готова звести в могилу, але не здатися, людина, яку розпач приводить до боротьби, а не занепаду духу. Проєкт Володимира Кузнецова для Docudays UA 2024 — саме про таких людей. Але не у їхній ненависті, а у тому, що її уможливлює — у їхній любові. І в тому, як вони вміють проявляти любов найкраще — через приготування їжі.

Тотальна народна допомога

«З антології української кухні 2022-2024» документує низові волонтерські ініціативи, самоорганізовані у селах і містечках прифронтової та тилової України. Інсталяція, що фокусується на забезпеченні збройних сил їжею, складається з двох частин. Це — сім двохвилинних вертикальних відео, схожих на соціальні реклами, які митець постив в інстаграмі, та 45-хвилинний аудіозапис розмов (адаптований для людей з вадами слуху) із волонтер_ками, що транслюється на екрані в холі кінотеатру «Жовтень», а також перед входом до нього (з 18:00 до 21:00). Програма DOCU/СИНТЕЗ фокусується на роботі з архівами. У своїй інсталяції Кузнецов поєднує матеріали з двох джерел — особистого архіву, створеного за фінансової підтримки програми Documenting Ukraine, та «Архіву війни» (Ukraine War Archive), створеного командою Docudays для фіксації російських військових злочинів.

Документування волонтерства цікавить Кузнецова ще з часів Майдану. Польові кухні були тоді необхідною та незамінною частиною спротиву «русскому міру» в особі експрезидента Януковича. Своєрідне «гастроволонтерство» військового часу можна вважати продовженням тієї революційної практики. Митець займається цією темою майже з початку повномасштабного вторгнення. Схожу роботу він створив для Київської бієнале у 2023 році. Там він представив інсталяцію «Борщ для ЗСУ. Сушарка», що розповідала про волонтерів_ок групи «Борщ для ЗСУ». Ця робота відтворювала процес виробництва сухпайка — в галереї стояла сушарка, на якій наймана людина сушила продукти. 

Так роблять бабусі, яких ми бачимо на одному з відео Кузнецова для Докудейз. Він каже, що ці девайси працюють буквально цілодобово, а волонтерки прокидаються серед ночі, щоб поміняти місцями слоти з овочами, м’ясом та іншими інгредієнтами. Їм важливо, щоб ця їжа була приготована з любов’ю. Інші готують домашню їжу: кільця з горішками, медові ґудзички з корицею і горішками з власного саду, кілька видів печива, залежно від наявних інгредієнтів. «Ми є пенсіонерами, небайдужими, активними, українськими пенсіонерами… і стараємось все зробити для того, щоб хлопці наші відчули частинку домашнього тепла. А вони дуже потребують цього», — кажуть.

Я питаю себе, чому люди цим займаються? Бо треба, бо іншого вибору немає. «Скільки понадобиться часу, стільки і будем працювати. Тому шо вибрали такий путь… Розгрібаємся? Другого путі нема для нас. Як кажуть добровольці, які самі йдуть на фронт: А хто, як не ми? Ну, так і ми. До побєди», — каже дідусь із «Борщ для ЗСУ».

«Що спонукає їх це робити? Співчуття, співпраця, співвідповідальність. Внутрішній “спів-” людини, можна сказати. Це тотальна народна допомога», — розповідає Володимир Кузнецов. Тотальність допомоги видно в іншому відео з цієї серії («Кості»). У ньому чоловік розвозить на будівельній тачці по неназваному населеному пункту коробку з кістками — щоб люди могли зварити суп, бо їжі було обмаль.

Щодо співу: саундтрек для всіх матеріалів «Антології української кухні» створила електронна музикантка та співачка Мар’яна Клочко. Кузнецов дізнався про неї випадково — через проєкт Ксенії Гнилицької «Музичні листівки» 2023 року. У ньому київська художниця робила листівки з музичним супроводом, які ви можете пам’ятати з 1990–2000-х. Гнилицька поєднувала твори знайомих художників_ць із композиціями різних музикантів_ок. «У мене там була робота з пакетом, на якому написана фраза “Коли хтось вночі постукає у двері, обійми його і напої гарячим чаєм”. Мар’яна написала для проєкту Гнилицької колискову. До того я взагалі не чув її музики. Дуже сподобалось», — ділиться Кузнецов. Після цього музику Мар’яни художник використав також в інстаграм-роликах про волонтерів_ок, які плетуть сітки. Клочко шукає натхнення для творчості, крім іншого, у народних і літургійних співах. Саме у цьому вони з митцем сходяться — у любові та інтересі до автентичності.

«Чому мене цікавить саме “продуктове волонтерство" і борщ? Мабуть, тому що [борщ] це щось автентичне, а автентичне — це безсумнівне, перевірене часом, як і сама народна допомога», — розповідає Кузнецов.

Автентичне — це безсумнівне

Володимир Кузнецов завжди був політичним і народним художником. Ми познайомились, коли він провадив черговий суд проти ексдиректорки Мистецького арсеналу Наталії Заболотної та самого Мистецького арсеналу — за акт цензури, коли Заболотна замалювала мурал Кузнецова «Коліївщина. Страшний суд» на виставці «Велике і Величне». Український процес завершився провалом, але наразі ця справа вже три роки перебуває у Європейському суді з прав людини. У 2018-му митець привернув увагу до себе, коли наклеїв тріщину на арку «Дружби народів» у Києві — на знак солідарності з в’язнями Кремля — режисером Олегом Сенцовим, лівим активістом Олександром Кольченко та іншими.

Митця завжди цікавила своєрідна гра з архетипами. Цікаво, що на однойменній виставці 2004 року — «Гра з архетипом» в межах молодіжної Бієнале актуальних мистецтв України в Києві, що відбулася на початку Помаранчевої революції та активності Кузнецова у зародженні художньої групи Р.Е.П. — він показував роботу «Борщ». Остання виставка Кузнецова «Буряк, лопата, рушник, пісня та інша зброя» у Львівському муніципальному мистецькому центрі знову звертається до Революції гідності. Велика персональна ретроспектива, що відбулася у 2023 році, поєднала роботи «Колискова» (2008), «Народна зброя» (2010), «Копачі» (2021), «Борщ для ЗСУ+» (2023) та «Вишивка». Проте персональною її можна назвати лише умовно, адже мистецтво Кузнецова — переважно колективне. «Колискова» — перформанс, в межах якого київським районом Березняки їздила машина, що транслювала українські колискові через гучномовець. «Народна зброя» презентувала різний реманент сільського та міського походження (сокири, коси, вила, каски, бронежилети), який використовувався як зброя проти поліції у різних народних повстаннях. 24-годинне відео «Копачі» відображає процес копання криниці, що тривав сім днів.

«Мені підійшов ЛММЦ перш за все, бо це соціальне місце. Там не лише арт-тусовка, туди різні люди ходять. Звичайні галереї збивають фокус з нагальної важливості», — розповідає митець. Характер монтажу однієї з інсталяцій наштовхнув його на ідею вже згаданих соціальних реклам в інстаграмі. Надалі Кузнецов планує розказувати про низове волонтерство за кордоном і розвивати інстаграм з фокусом на західну аудиторію.

Інсталяція «З антології української кухні 2022–2024» буде розміщена у кінотеатрі «Жовтень» до 6 червня.
 

To read more articles about contemporary art please support Artslooker on  Patreon

Share: