Художник Артем Волокитин. Фото: jetsetter.ua
«Voloshyn Gallery» представила новий груповий проект художників Артема Волокітіна, Тетяни Малиновської та Віталія Кохана «Фотосинтез». Масштабні полотна, відео та інсталяції демонстрували три погляди на феномен фотосинтезу. За словами авторів, перетворення променів сонця на життєву енергію організмів – тема повна естетичних рецидивів, філософських сенсів та емоційних образів. Спеціально для ArtsLooker журналіст Роксана Рублевська зустрілася з ідейним натхненником проекту художником Артемом Волокітіним, щоб дізнатися про нову серію та його художній досвід.
Натхненний творчістю найбільших майстрів Відродження, Паоло Учелло та Лукаса Кранаха, український художник Артем Волокітін створює мальовничі сюжети, що близькі до магічного реалізму. Волокітін закінчив факультет дизайну Харківської державної академії мистецтв, але пов'язав своє життя із живописом. Ставши володарем премії PinchukArtCentre, молодий художник отримує шанс стажуватися в майстерні у відомого британського скульптора Ентоні Гормлі, а пізніше – дебютувати в паралельній програмі Венеційської бієнале 2011. Повернувшись до Харкова, Волокітін продовжує експериментувати, працювати над серіями, кожна із яких – по-своєму дивовижна та несподівана для глядача. Сьогодні полотна живописця побували у лондонській Saatchi Gallery, в Українському інституті Америки у Нью-Йорку, а також на датському ярмарку Art Copenhagen та німецькому Kolner Listі.
Чому, мріючи займатися живописом, ви таки вступили на факультет промислового дизайну?
Для мене було дуже важливо не займатися живописом у момент навчання, а присвячувати йому виключно вільний час.
Хто із західних художників вплинув на вас у період становлення?
Насамперед мені хочеться сказати про українських художників, бо поряд із нами завжди є люди, роботами яких можна надихнутись. У період мого формування на мене вплинули: Тістол, Маценко, Сенченко, Маков, Гнилицький. З західних – Паоло Учелло та Лукас Кранах, звичайно.
У 2009 році ви стали володарем премії PinchukArtCentre і поїхали на стажування до майстерні відомого британського скульптора-монументаліста Ентоні Гормлі. Ви самостійно обирали майстра?
Я був захоплений роботами Ентоні Гормлі, тому для стажування свідомо вибрав саме його. Перебуваючи у студії Гормлі, я спостерігав увесь процес створення роботи: від формування ідеї до фінального етапу її втілення. Мені було цікаво, чи він асоціює свої скульптури з самим собою, а також наскільки готова робота відрізняється від ескізу.
На Заході поширене явище, коли молодий художник стає асистентом визнаного майстра, навчаючись у нього всім тонкощам. Чи не перешкоджає це особистому розвитку автора-початківця?
Коли я поїхав на стажування, я вже був сформованим художником, тож зустріч із Гормлі мене анітрохи не збентежила і тим більше не зламала. На той момент я абсолютно точно знав, що створюватиму. Щодо молодих авторів, то їм необхідно розуміти, до кого і навіщо вони їдуть. Ви маєте рацію, один майстер може придушити, інший – надихнути. Мені здається, рішення про стажування має бути виважене. Його потрібно приймати у випадку, якщо у художника-початківця вже є свій власний почерк і сформоване ставлення до мистецтва.
Проект «Фотосинтез» у Voloshyn Gallery
Поїздка на стажування вплинула на вашу творчість?
Ця поїздка допомогла ширше подивитися на мистецтво загалом. Я побачив сотні творів на власні очі і зрозумів, чому про них так багато написано. Коли є можливість особистого контакту з предметом мистецтва, вдається розглянути його форму, фактуру, колір - це видовище, що зачаровує.
У 2011 та 2015 роках ви брали участь у програмі Венеційської бієнале. Чи могли б розповісти, як саме здійснюється відбір художників на одну з наймасштабніших міжнародних виставок?
Все просто. Протягом довгих років митець створює актуальні твори, після чого відбувається діалог з кураторами, які працюють над експозицією павільйону та пропонують представляти країну на бієнале. Якщо концепція автору не подобається, він може відмовитися від участі.
Ви звернулися до фігуративного живопису в епоху, коли художники віддають перевагу інсталяціям, арт-об'єктам, кінетичній скульптурі. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що живопис поступово відмирає?
Ось ніхто не каже: «відео вмирає», а ось сказати «живопис вмирає» – інша річ! (сміється). Так говорили і про театр, але він чомусь не зник. Мені здається, що подібні дискусії лише привертають громадську увагу. Та й потім сучасне мистецтво не змінилося з 60-х років минулого століття. Нині навіть божевільна витівка художника здається звичною. Поряд із живописом існують інсталяція, фотографія, відеоарт і цим уже нікого не здивуєш. Я можу припустити, що невдовзі все повернеться до більш зрозумілого візуального образу. Навколо дуже багато тонких ідей, які практично не прочитуються, тому особисто мені хочеться ясності та краси.
Як особисто у вас відбувається процес написання роботи?
Я записую свої ідеї, обмірковую їх, збираю матеріал, відвідую музеї. Пізніше це комбінується, складається і пишеться. Процес написання займає від місяця до трьох, залежно від складності роботи. Створюючи проект «Фотосинтез», я надихався у ботанічних садах, їздив замками, фотографуючи люстри з різним світлом. Картини, які увійшли до цієї серії, неможливо було написати швидко через безліч деталей.
Вже більше року ви пишете пейзажі (проект «Фотосинтез», «Інструкція з експлуатації»), до цього ви тривалий час працювали у жанрі портрета. Хто герой ваших портретів?
У портретах мені хотілося досягти певної речовинності. Ретельно вибудовуючи кожну мізансцену, я почував себе режисером. Мені хотілося показати конкретну людину. Іноді – піднесену, інколи ж – розмножену і знеособлену.
Чому перемкнулись на пейзажі?
Я змінився. У випадку з "Фотосинтезом" мені захотілося зробити щось ліричне, барокове, створити враження чогось переповненого. Я уявив собі сад при нейтральному сутінковому освітленні, в якому є предмет, що світиться. Реалістичності полотнам надають люстри, адже це єдиний кольоровий елемент у всій композиції.
Ідея проекту «Фотосинтез», який експонується у «Voloshyn Gallery», належить вам. Чому вирішили реалізувати його саме з цими художниками, Тетяною Малиновською та Віталієм Коханом, а не з кимось ще?
Тому що я знаю їхні можливості. Своїми роботами вони доповнили мій проект. Мені хотілося досягти дисонансу, який оголював би головну ідею. Як глядачеві, мені подобається, коли поруч із моїми реалістичними садами висить робота Малиновської, величезні кольорові плями, а навпроти неї — павутина Кохана, що здалеку нагадує графіку. Якщо відштовхуватися від назви, то «Фотосинтез» можна трактувати як синтез різних видів образотворчого мистецтва та синтез стилів трьох авторів.
Чи розглядаєте ви перспективу еміграції?
Мені подобається жити та працювати в Україні. Навіщо мені любити і захоплюватися чужою культурою, коли маю свою? Я глибоко переконаний, що деяким людям просто необхідно поїхати, якщо вони про це мріють, але найбільша ілюзія наших співвітчизників вважати, що всі можливості приховані на Заході.
Проект «Фотосинтез» у Voloshyn Gallery
Якими труднощами стикається українське мистецтво сьогодні?
Мистецтво – безперервний процес, який схожий на вдих-видих, тому в його системі все циклічно. Щось формується, щось – розсипається. Стабільності ніколи не буде. Екосистема – жива структура, а щоб проаналізувати її діяльність, краще поділити те, що відбувається з нами на десятиліття. Наприклад, для 90-х була характерна напруженість, тривога, фатальність, для 2000-х — розквіт, з'явилися інституції та бюджети. Зараз, щоб втілити по-справжньому цікавий проект, –грошей недостатньо. Потрібні ідеї, вдумливість, вкрадливість.
Створюючи нову серію, ви зважаєте на тенденції арт-ринку? Думаєте про майбутнього покупця?
Якби я думав про тенденції ринку, то не звертався б до різних тем та форм. Мені наполегливо радили не зсуватися, щоб не втрачати «золоту жилу», напрям, який може приносити прибуток, але я так не можу. Я люблю працювати то так, то так. Я люблю експериментувати. Змінююсь я — змінюється мій живопис.
Автор: Роксана Рублевська
Share:
