Виставка Євгенії Бєлорусець «Живий куточок» в галереї The Naked Room

21 липня галерея The Naked Room відкриває виставку Євгенії Бєлорусець «Живий куточок».

Євгенія Бєлорусець пише прозу. А також знімає на плівку. Обидві ці практики, письмо та фотографія, розгортаються у діалозі, часто навколо однієї теми. Та оприявнюються як складові однієї праці. Ця «праця», якщо розуміти її як справу життя, фокусується на розмові з тими, хто позбавлений голосу та видимості. І в цьому сенсі фотографія та текст виконують одну соціально-політичну функцію. Однак, коли йдеться про завершені твори, Євгенія випрацьовує розрізнення кожної як особливої художньої мови. І навіть присутність тексту та фотографії в одному просторі, на виставці чи у книзі, не створює ефект взаємопояснення, радше навпаки.

Виставка «Живий куточок» в The Naked Room фокусується на вирізненні фотографічного у складному й багатошаровому проєкті Жені про тварин. Бєлорусець створювала серію світлин паралельно дослідженню для книги «Цикл лекцій про сучасне життя тварин», що виходить друком російською в IST publishing та англійською в Isolarii. Сама книжка побудована на співіснуванні текстового та візуального. Вона наслідує середньовічному жанру «книжки островів», путівника для моряків з картографією окремих частин світу та оповіддю про їхню історію, міфи, культуру, клімат тощо. У книжці багато голосів, історій, жанрів, типів мовлення та картинок. Позірна різнорідність не заважає її цілісному сприйняттю. Адже на перший план тут завжди виходить мова: хто б з героїв не промовляв в кожний момент, за ним стоїть Євгенія Бєлорусець, яка пише поетичний твір. Її робота зі структурами й кліше мовлення, та надання їм бравої форми щоразу захоплює своєю віртуозністю. І власне ця майстерність й очужує від автоматичного читання й сприйняття.
Виставка натомість принципово мовчазна. Назва «Живий куточок» обіцяє нам затишний та впорядкований простір для взаємодії з привабливо не-людським. Але експозиція натомість радше нагадує дитячі кошмари, де відчуття моторошного є цілком конкретним. А образ, що його викликав, абстрактним та принципово не-пізнаваним. Не сірий вовк й не бурий ведмідь, а велике безформне дещо, чи то ніщо.

Приречені бути об’єктами людської діяльності, опису й вивчення, тварини на фотографіях Жені не намагаються бути показаними. У центральній серії експозиції, яку було знято в київській Садибі Нюшаніково (допомога птахам) птахи майже повністю зливаються з тлом. Камера як дисциплінарний інструмент в руках Жені поступається камері як виробнику «технічних зображень». За Вілемом Флюссером, фотографія, на відміну від живопису, малюнку, тексту нічого не «зображує», а лише «візуалізує», тобто унаочнює поверхні. У цьому сенсі фотографія позбавлена глибини й приречена на поверховість. Але водночас фотографія дуже вдало приховує власну поверховість через позірну подібність зображень до «реального світу». Женя, натомість через серію операцій «проявляє» поверховість фотографії й дозволяє тваринам просто відбивати світло — як відбиває світло стіна позаду них, чи прути клітки перед ними. Фотографія — слід відбитку, відбиток — фотографія сліду.
 

---

Євгенія Бєлорусець народилася в 1980 році в Києві. Живе та працює у Києві та Берліні. Бєлорусець отримала магістерський ступінь з літератури у Київському Національному Лінгвістичному Університеті та диплом з документальної фотографії у Фотографічній школі Віктора Марущенка, а також закінчила магістратуру Art in Context Берлінського Університету Мистецтв та навчалася в аспірантському колоквіумі Віденського університету. Бєлорусець співзаснувала літературно-мистецький журнал «Простори» у 2008 році, а у 2009 стала членом кураторської групи «Худрада».

Виставка створена за підтримки Гете Інституту в Україні.Share: