Тінь «Відкритої групи»: уривок із книги «Дерево Одіссея: есеї, тексти, фото» Тіберія Сільваші

2020 року у видавництві ArtHuss вийшла книга «Дерево Одіссея: есеї, тексти, фото» Тіберія Сільваші. До книжки українського художника і теоретика сучасного мистецтва Тіберія Сільваші ввійшли есеї, тексти, інтерв’ю та фото за більш як тридцять років творчої діяльності. Автор аналізує сучасне і класичне мистецтво, роль кольору, форми, часу; розмірковує над роллю живописця й художника, зокрема розповідає про найважливіших для нього митців — Рембрандта, Вермеєра, Веласкеса, де Кіріко, Яблонську, Животкова, Криволапа, Чебикіна, Якутовича.

До річниці перформансу Відкритої групи «Падаюча тінь Мрії на сади Джардіні», що відбувся 2019 року під час 58-ої Венеційської бієнале, публікуємо уривок з книги «Дерево Одіссея: есеї, тексти, фото», де Тіберій Сільваші ділиться думками та спогадами про проєкт.
 

---

Те, що робить «ВГ», близьке до «естетики взаємодії» Ніколя Бурріо. У кожному разі лежить у річищі цієї традиції. Занурення в «потік життя»; використання інструментарію науки, бюрократії, тактики провокації й «відкритого фіналу»; інше ставлення до «глядача», його ролі й участі; двозначна роль інституцій у можливій фінальній стадії. Їхній «венеціанський проєкт» цікавий саме тим, що переносив увесь дослідницький арсенал на територію інституції «великого видовища» — територію бієнале. Це випробування на міцність самого мистецтва — і як об’єкта, і як терміна — у його актуальних формах. У такій стратегії завжди є елемент несподіванки, що змушує ситуацію вибухати. Іноді це випадковість, дана самим життєвим потоком, випадковість, яка ламає логіку створеної конструкції, або, навпаки, елемент, запущений свідомо, щоб випробувати на міцність саме життя і досліджуваний об’єкт. Саме таким запущеним, сконструйованим (свідомо або ні), таким, що спровокував усю ситуацію у «венеціанському проєкті» «ВГ», був літак «Мрія». Цей елемент мусив залишитися на рівні ідеї. Реальний проліт літака — байдуже, на якій висоті, — миттю перетворював ідею проєкту на частину маркетингової вистави самого бієнале, хай би яким критичним було гасло самого бієнале.

У якийсь момент Венеціанський бієнале з показу актуальних ідей мистецтва перетворився (а це логіка соціокультурної ситуації неоліберального суспільства) на частину світової культурної індустрії. На частину світового «видовищного мистецтва». Таким є простір спокуси. І саме це тло давало можливість протиставити «критичному видовищу» «ідею рефлексії про ідею», яка дає змогу переглянути конвенціо нальну матрицю. Я не знаю, чи думали про це самі автори, та це й не дуже важливо, бо є логіка розвитку мистецтва, є глибинні сили й механізми, котрі виносять на поверхню й актуалізують саме ту ідею, у якій зосереджено багато вузлів сучасних проблем, що їх часто-густо самі ініціатори ідеї не бачать. Я сподіваюся, що літак не пролетів, і якби й була-є тінь від нього, то це
«тінь» ідеї. А водночас вона — «тінь» — і визначить питання, які потребують відповіді. Їх багато. Місце суб’єкта в «новій реальності». Питання про правду-неправду. І багато іншого. Або, наприклад, про старі медіуми, їхнє місце й функціонування в постмедіумну епоху.Share: