The Naked Room: Тамара Турлюн «Теплий, великий та смердючий» — 09/02—06/03Kyiv Academy of Media Arts: Exhibition of the student work within the course KAMA 2YP: Contemporary Art — 11/02-13/02PinchukArtCentre: Future Generation Art Prize 2021 — 25/09/2021 – 27/02/2022

Про «Хорошу виставку. Супер», «Дачний щоденник» та майстерню «aтельєнормально»

20 грудня, 2021
Валерія Тарасенко, Євген Голубєнцев, «Беремицький кінь та інші тварини...», 2021.


Здавалося б нічого особливого немає у тому, що 11 митців провели 9 літніх днів разом під час резиденції у парку природи «Беремицьке» в Чернігівській області. Якщо сповідувати інклюзивні цінності, то й не здивує, що 5 з них мають синдром Дауна й деякі вперше провели такий тривалий час без батьків. Але якщо це все цілком нормально, то чому це була одна з небагатьох інклюзивних мистецьких резиденцій для людей с синдромом Дауна в Україні?

Синдром Дауна є найпоширенішою генетичною аномалією, яку спричинює присутність додаткової хромосоми. За статистикою в Україні проживає близько 19 тисяч людей з таким діагнозом й щороку народжується в середньому 300 дітей з цим синдромом. Через неможливість подолання цієї аномалії з допомогою сучасної медицини, батьки й активісти намагаються забезпечити їм нормальний соціальний статус та ініціюють різноманітні програми адаптації. 

У 2018 році під час підготовки до виставки «Що важливо», Goethe-Institut Ukraine спільно з німецьким науково-дослідницьким проєктом TOUCHDOWN21 та редакцією журналу Ohrenkuss, ініціювали низку арт-воркшопів. За словами однієї з кураторок Лізи Герман, це була не арт-терапія, а радше заняття мистецтвом як інструментарієм ширшого мислення. Проводити воркшопи запросили художників Станіслава Туріну та Катерину Лібкінд. Мисткиню Валерію Тарасенко попросили допомогти з заміною декількох практичних самоініційованих занять, які неочікувано для неї самої переросли у тривалу творчу співпрацю з учасниками та учасницями. Митці вирішили безкоштовно та регулярно продовжити роботу з учасниками із синдромом Дауна. Згодом до «менторів» приєдналась Олена Васик, Тимур Ткаченко, Риба Вернер та Тася Шпіль, яка працює з проєктами. Так і виникла спільнота «aтельєнормально», яка існує вже три роки. «Ментори» не диктують тематику чи стилістику робіт, радше діляться своїм досвідом з «колегами» та показують можливості різних технік й матеріалів. 
Ліворуч: ​​Анна Літвінова, «Розкадрування кліпу Майкла Джексона», 2021. Праворуч: ​​Анна Літвінова, «В. Радченко і його гербарій», 2021.

Назва ініціативи з одного боку підслухана в учасників воркшопів, які на питання «Як справи?», зазвичай відповідали «Нормально», але також підважує поняття соціальної норми й нівелює оцінювальний патерн, нормально — це не погано й не добре. Серед активних авторів та авторок «ательєнормально» з синдромом Дауна: Євген Голубєнцев, Валентин Радченко, Артем Ібадулаєв, Олександр Сташенко, Анна Сапон та ​​Анна Літвинова, а також Ірина Голобородько. «aтельєнормально» дуже швидко стало популярними серед київського арт-середовища, учасників та учасниць почали запрошувати на колективні виставки в Україні, Італії та Німеччині. Їхні роботи є у приватних колекціях України та Європи. 
І в цьому контексті виникає питання чи справа лише в унікальності проєкту, чи ще й в тому, що цим займаються митці, які давно працюють у системі сучасного мистецтва України? Чому, приміром, про  львівську студію «Сонячна майстерня», де діти із синдромом Дауна вчаться малювати, майже ніхто не знає? Можливо, це привід для роздумів про «точку входження» в локальне арт-середовище, яке не має чіткого алгоритму, але значно спрощується, якщо є авторитетні наставники чи/та наставниці, які «відкривають» та «легітимізують» творчість інших. Загалом, діяльність «aтельєнормально» підіймає важливе питання про інклюзивність українського мистецького простору, як такого. 


Якщо повернутись до історії становлення ініціативи, то після закінчення виставки «Що важливо» комунікація з німецькими колегами не завершилась. У рамках обміну досвідом мали відбутись двосторонні візити, але через пандемію, довелось трансформувати проєкт у онлайн-простір. Цього року вдалось організувати резиденцію гібридного формату: митці з України поїхали за місто разом зі своїми «асистентами» й щодня проводили zoom-зустрічі з німецькими колегами. Спілкуючись, вони не лише ділились своїми враженнями, роботами, настроєм, а й надихали один-одного, сварились, ставали друзями. Мовний бар'єр долали з допомогою перекладача Володимира Шведа, який у результаті був одним з найпопулярніших героїв портретів учасників та учасниць резиденції.

Оскільки у всіх індивідуальне почуття часу, робочий процес під час резиденції відбувався таким чином, щоб не травмувати нікого. За словами Стаса Туріни програма була скомпонована таким чином, щоб уникнути «небезпеки запланувати все надто чітко й обмежити творчі процеси, які можуть з’являтись спонтанно чи тривати більше запланованого часу». Учасники та учасниці резиденції були поділені на тандеми, до кожного/кожної художни_ці з синдромом Дауна були закріплені «асистенти», які були залучені не лише до творчого процесу, а й допомагали вирішувати побутові питання. За словами «асистентів» «ательєнормально» працювати з «колегами» було нескладно, значно ваще давався навик проводити спільно час. Дехто пояснює легкість спілкування своїм педагогічним стажем в художній школі, дехто — значно більшою складністю у спілкуванні з представниками локального мистецького середовища. Якщо намагатись простежити взаємовплив, то для когось, це стало можливістю розширити свій жанровий арсенал, відкрити для себе інші філіали творчості, а для когось цей досвід дуже тісно переплівся з особистою художньою практикою. Але зрештою, всі говорять, про те, що вчаться у своїх «колег». 
Експозиція виставки «Дачний щоденник. Хороша виставка. Супер». Фото: Валерія Тарасенко.
Експозиція виставки «Дачний щоденник. Хороша виставка. Супер». Фото: Валерія Тарасенко.

Результати резиденції можна було побачити під час звітної виставки «Дачний щоденник. Хороша виставка. Супер», яка відбувалась протягом 14 — 28 листопада у просторі дарницької «Київської міської курортної бальнеолікарні» (в народі «водолєчєбніца»). Майже нереально в двох словах пояснити всі історії та підтексти, які були закладені у роботи представлені на виставці. Учасники та учасниці резиденції мали можливість долучитись до процесу формування виставки, що допомогло знайти цікаві експозиційні рішення. Якщо дуже поверхнево зазначити деякі з проєктів, то неможливо не згадати про щоденник-гербарій Валентина Радченка. Гілки, прикріплені до аркуша майже медичним пластирем, від руки написані тексти, які місцями нагадують поезію Хлєбнікова. Валентин дуже специфічно підійшов також до створення натюрмортів. Він прикладав предмети до полотна, обводив контури й потім замальовував їх. Не менш цікавим є «ремейк» Валентина на тизер фільму «Титанік». Під час резиденції він просив всіх переглянути цей фільм й написав свій супровідний текст, який був згодом покладений на відео з додаванням субтитрів. 

Олександр Сташенко відкрив свій сценарний цех, до якого запросив колег.
Команда створила серію плакатів й провели сценарні воркшопи, які передбачали також рольову читку.

Євген Голубєнцев, серед всього іншого, працював з аудіо медіумом й начитував реп. Однією зі знакових робіт стала його несанкціонована співпраця з Валерією Тарасенко. Валерія почала малювати білого коня, який гуляв на території парку, й поки залишила роботу без нагляду, Євген домолював на полотні котиків й будинок. 
Євген Голубєнцев, «Роуз. Титанік», 2021.

Анна Сапон писала тексти на різні теми, малювала тварин, клумби, татуювання й всім подарунки. Її персонажем-фавориткою була Катерина Друга та чисельні лебеді.

​​Анна Літвінова — наймолодша з учасниць «ательєнормально», їй 19 років й вона працює графічними серіями. На виставці була представлена її серія-розкадровка з Майклом Джексоном та «документальні фотошпалери» з 1200 світлинами зробленими під час резиденції. 

Артем Ібадулаєв пробув на резиденції лише один день, але створив серію скульптурних робіт. Учасники та учасниці робили чисельні парафрази на його твори впродовж всієї резиденції.

Незважаючи на віддаленість локації, виставку відвідало близько 250 людей, серед яких були батьки й родичі дітей з синдромом Дауна. Німецькі «колеги» мали можливість побачити виставку в онлайн-форматі. А редакція журналу Ohrenkuss, який створюють люди з синдромом Дауна, видала окремий номер про «Дачний щоденник». Звісно, виставка й діяльність «aтельєнормально» викликає й низку запитань щодо патерналізму та екзотизації. Роботи самих авторів наче перебувають за межею критичного дискурсу й мають своєрідний статус «недоторканності». Але чи можуть критикувати «менторів»/«асистентів» «атальєнормально» ті, хто ніколи не мали досвіду роботи з людьми з синдромом Дауна, ті, хто не допомагали їм дістатись до майстерні й не турбувались про них? 

Сесія дачної моди, 2021.

Нещодавно Стас Туріна та Валерія Тарасенко повернулись з робочої подорожі до Німеччини, де мали можливість розвіртуалитись з колегами та перейняти їхній досвід. У Келні вони відвідали ​​KAT18 — мистецький простір у центрі міста зі студіями, проєктною кімнатою, галереєю та кав'ярнею. Організатори KAT18 систематично займаються процесом покращення умов життя та соціальною адаптацією людей з синдромом Дауну. Стас та Валерія провели воркшоп з плетіння й під час artist talk розповіли про «ательєнормально». У місті Бонн вони відвідали Kunstmuseum, де побачили, як художники з синдромом Дауна працюють з дітьми та мистецтвом. А ще поспілкувались з колегами з науково-дослідницького проєкту TOUCHDOWN21, які вже 23 роки, досліджують межі інклюзії. Усі ці проєкти підтримує уряд Німеччини, що неминуче викликає думки про рівень заангажованості українського уряду до питання розвитку інклюзивності. Напевно, це вже частина нашої «культурної специфіки», що прогресивні ініціативи, у тому числі в сфері сучасного мистецтва в Україні, в першу чергу фінансуються з боку іноземних інституцій чи інвесторів (Фонд Сороса, MATRA, British Council, Goethe-Institut Ukraine тощо). 

Наразі «aтельєнормально» має свій простір-майстерню, та декілька філіалів: філіал-майстерню на лівому березі Дніпра, «ательєфрактально» та відділ «1000 ідей». Нещодавно Євген Голубєнцев став переможцем Artists Prize від The Naked Room и Montblanc Kyiv, в рамках якої митці номінували митців. І так, плани й мрії «aтельєнормально» можна підтримати на patreon
 Share: