Микола Давидюк: «Я переконаний, що Ройтбурд як особистість більш впливовий на міжнародному рівні, ніж Одеська обласна рада

12 вересня, 2019
Микола Давидюк / Фото: Володимир Штефан для ArtsLooker

Микола Давидюк / Фото: Володимир Штефан для ArtsLooker

Герой нашого інтерв’ю успішний політолог, автор книг «Як працює путінська пропаганда», «Як зробити Україну успішною», поціновувач сучасного українського мистецтва Микола Давидюк. На розмову з ним спонукало чимало відкритих запитань про культуру та політику в контексті розвитку країни.

Спеціально для ArtsLooker у бесіді з Ілоною Софіюк, Микола Давидюк розповів, чому теперішньому прем’єр-міністру вже зараз потрібно запросити Ройтбурда в свій уряд, чому музеї повинні стати фаном для молоді, хто із сучасних митців конкурентоспроможний на міжнародному арт-ринку, яке місце культури в побудові бренду країни, чому не обов’язково бути Рокфеллером, щоб збудувати музей, який повинен бути наступний фільм після Чорнобиля та кого з художників модно купувати при владі Зеленського.

Насамперед, про «найгарячішу» новину в культурному світі – звільнення Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею. Розуміємо всю несправедливість рішення обласної ради Одеси, як думаєте, які наслідки понесе таке радикальне рішення?

Почнімо з того, що для України надзвичайно важливий Південь, враховуючи окупацію Криму та Донбасу. На Півдні треба створювати такі місця, які будуть якраз і витягувати всю країну з депресивної зони. А саме, нелінійні культурні та мистецькі проекти, які будуть давати кратну геометричну прогресію в розвитку країни. І звісно, не забувати про економіку. Потрібно розуміти, що збудувати завод замало, цього просто може не вистачити. Треба робити такі речі, які будуть перевертати свідомість, збільшувати економічний потік. Якщо на Одеській таможні красти на один долар менше – це ситуацію не змінить. Але якщо там буде музей міжнародного рівня, в який будуть приїжджати туристи з Румунії, Туреччини, Польщі, Німеччини, як в той же нічний клуб Ibiza, тоді в музею буде шанс стати знаковою точкою на культурній карті.

Призначення Ройтбурда було дуже правильним і крутим рішенням. Він не лише талановитий художник, а й арт-менеджер. Все, що треба було робити місцевій владі, – це його підтримувати. Замість того, щоб дати йому мільярд доларів в руки і довіритись, обласні депутати постійно кидали йому палки в колеса. Очевидно, що його звільнення – це була політична помста. Шкода, що ті, хто звільнили Ройтбурда, не хочуть Україну витягувати з проімперського, російського впливу, з радянського культурного фльору і створювати сучасне українське мистецтво. До того ж не «Гоголівщину» чи «Шароварщину», а гідне українське мистецтво, яке б зараз поважали в світі.

Але Ройтбурда звільнили. Що далі? Який наступний крок має бути з боку влади?

Я бачу лише один вихід: новий прем’єр-міністр повинен запросити Олександра Ройтбурда в свій уряд і зробити віце-прем’єром по культурі. Дати йому фінанси і можливість побудувати класний музей. Чи то в Києві, чи в Одесі, чи в Херсоні. Неважливо! Хай всі бачать, що в Херсоні може бути крутий музей за сто мільйонів доларів. Ось це був би сильний, сміливий крок прем’єр-міністра. І наймолодший, найпрогресивніший Кабінет міністрів довів би це не лише на словах, а й на діях.

До речі, коли я писав книжку «Як зробити Україну успішною», я спитав в Ройтбурда, чи можливий в Києві Музей Гуггенхайма, адже він так дорого коштує? На що Ройтбурд сказав: «На київському мосту, який вже будують 10 років, вкрали більше, ніж збудувати два  Музеї Гуггенхайма». Звідси й висновок: якщо ви хочете щось зробити і у вас є ціль – тоді відкривається мільйон можливостей. Коли цілі немає –  буде мільйон причин, чому це не вийде.

«Новий прем’єр-міністр повинен запросити Олександра Ройтбурда в свій уряд і зробити віце-прем’єром по культурі»

ShV-3267

Чи відчуваєте ви дефіцит на сучасне українське мистецтві?

Так, дуже відчуваю. Хоча, наприклад, в музиці вже є зміни. Українська музика йде попереду економіки та дипломатії. Тільки подивіться, як українські дизайнери вриваються в світовий ринок і знаходять там своїх шанувальників. Мода і музика створюють обличчя України. Сподіваюсь, так буде і з мистецтвом. Але поки що, на жаль, в це ніхто не інвестує, не підтримує, не допомагає.

Як думаєте, чи може держава заробляти на мистецтві, зокрема на музеях?

Згадаймо історію Музея Гуггенхейма в Більбао. Уявіть, країна має купу боргів, а мер стає ініціатором будівництва музею. Музей відкривають і повертають ці мільярдні борги. Місто стає центром притягання культури та інвестицій. Врахуйте, що на той час Іспанія — це країна басків, там діє тероризм. Тепер це наш Донецьк. І от замість депресії, постійних терактів там створюється культурна зона. Це стає культурним феноменом Європи. Мера визнають кращим мером в світі, а місто отримує мільйони туристів.

І взагалі, якби не можна було б заробляти на музеях, Дубаї не вкладали б стільки мільярдів доларів, відкриваючи філію Лувру чи будь-якого іншого крутого музею. Якби на мистецтві не можна було заробляти, сьогодні б вартість картин не була по 100 мільйонів доларів. До прикладу в Японії є один чоловік, власника магазину Zozotown, (Юсаку Маедзава – ред.) він скуповує картини по 100 мільйонів, щоб створити під Токіо музей сучасного мистецтва. І я абсолютно впевнений — він буде прибутковим.

«Якби не можна було б заробляти на музеях, Дубаї не вкладали б стільки мільярдів доларів, відкриваючи філію Лувру чи будь-якого іншого крутого музею»

ShV-3154

Миколо, як ви гадаєте, яка найбільш болюча проблема музеїв в Україні?

Бар’єр в музеях надто високий, щоб туди просто взяти і зайти. Це, дійсно, проблема. Радянська влада сама створила цей бар’єр і рамки, ніби музей – це те місце, куди не можна зайти в шортах чи футболці, де не можна голосно говорити. А чому б і ні? Молодь повинна розцінювати музеї не як щось нудне і не цікаве, візит в музей для них має бути фаном. Тоді з’являться черги в музеї і не буде цього високого вхідного порогу. Також музеї морально застарілі. Немає інтерактивних технологій, немає сучасного та інноваційного підходу та навіть сам дизайн цих музейних приміщень не приваблює відвідувачів. Але це можна змінити і коштує воно копійки. Ще у нас є, дійсно, багато крутого, яке у нас не показують. Той же Малевич, Айвазовський, якого ховають на державних дачах президентів. Велика кількість музейних експонатів розкрадена і їх вже ніхто ніколи не побачить.

Але ж в України є культурний потенціал бути туристично привабливою?

Не можна робити ставку лише на культуру чи музеї. Якщо людина вийшла з музею, але не пішла в класний ресторанчик  чи нічний клуб – то це погано, не буде вау-ефекту. На жаль, в державній політиці немає цілей розвивати культуру, робити мистецтво глобальним. Виставки, які зараз часто показують – це старі «шароварні» історії. Але це аж ніяк не сучасна Україна. Вона вже не така. Сьогодні Аліна Паш більше про Україну, ніж «Вечори на хуторі біля Диканьки». Або ж ONUKA, чи Alyona Alyona. Україна зараз така ж, як мистецтво Ройтбурда чи Чічкана. Неправильно Україну асоціювати зі снопом, полем, шахтою чи шароварами. Рейтинг Порошенка показав, що  штучне нав’язування депресивності вже не працює, люди хочуть бачити іншу Україну.

Кого ви можете назвати з українських художників конкурентоспроможними на міжнародному арт-ринку і чому?

Олександр Ройтбурд, Маша Рева, Ілля Чічкан, Петро Лебединець, Арсен Савадов, Роман Мінін. Це художники світового рівня із супер-класним поглядом на життя і на мистецтво. Це не придворні художники, які творять на догоду владі, це художники, які мають авторитет в культурному середовищі не лише України, а й світу. Приємно, що їхні роботи дуже органічно вплітаються в колекціях Заходу, Південно-Східної Азії, Близького Сходу. Це космополітичні художники. І саме вони уособлюють обличчя українського арту.

«Рейтинг Порошенка показав, що  штучне нав’язування депресивності вже не працює, люди хочуть бачити іншу Україну»

ShV-3209

Яке місце культури, зокрема мистецтва, в побудові бренду України?

Зараз менше 1 %, а повинно бути мінімум 10-20 %.

Як вважаєте, а що ж повинно бути на першому місці?

Однозначно, людський капітал. У нас є люди, які можуть будувати ракети, літаки, можуть створювати круті ідеї для ІТ-гігантів. Людина повинна бути в основі бренду країни.

У вашій книзі «Як зробити Україну успішною?» ви спілкувались з видатними українцями, чи зробили для себе висновок, як зробити Україну успішною, чи є якийсь алгоритм дій?

Відповідь проста – потрібно зробити Україну країною можливостей. Тут не має бути бар’єрів.
Якщо ти хочеш реалізувати свій талант медика, піарника, шахтаря чи програміста — ти його реалізовуєш і влада всіляко сприятиме цьому. Наприклад, сьогодні відкрити якийсь ІТ–хаб в далекій провінції неможливо просто через те, що там немає інфраструктури. Ось для чого потрібно зробити Україну країною можливостей, куди буде заходити капітал. Я вірю в те, що успіх можливий і що в цього успіху немає верхньої планки.

Ви погоджуєтеся з твердженням, що успіх окремих людей може зробити Україну успішною?

Звичайно, якщо кожен українець буде відчувати себе багатим, реалізованим і щасливим – тоді і країна буде успішною. Але не Топ-5 Forbes, а звичайна людина зі звичайною роботою, проблемами, яка їздить на метро чи Uber. Максимально великий відсоток успішних людей в країні якраз і створить успішну країну як таку, і бренд успішної країни.

«Коли в Європі вважається нормальним користуватись кнопковими телефонами, то в Києві Apple pay був вже на третій день, коли це взагалі було можливо»

ShV-3147

Чи можна це зробити вже зараз чи має пройти певний час, коли виросте нове покоління?

Звісно, результат не буде вже сьогодні, але починати треба зараз. Бо якщо це відкласти на завтра, тоді його не буде ніколи. Врахуймо той факт, що в Україні дуже легко і швидко приживаються передові технології, зокрема гаджети. Коли в Європі вважається нормальним користуватись кнопковими телефонами, то в Києві Apple pay був вже на третій день, коли це взагалі було можливо.

Назвіть людей-брендів в Україні, які для вас в авторитеті?

Олександ Ройтбурд, Наталія Заболотна, Аліна Паш, Alyona Alyona. Також  Гео Лєрос, який увірвався в Київ і змінив його. З його появою на парканах припинили писати слово х..й, а малювати красиві мурали. І це реально круто.

А хто з українського бізнесу є для вас лідерами думок, які також позитивно впливають на імідж країни?

В Україні є дуже багато людей старого бізнесу із 90-х, які за рахунок благодійності, мистецтва і «надутого» ІТ, намагаються «відмити» свою репутацію. Водночас я знаю чимало молодих бізнесменів, які роблять набагато більше у відсотковому співвідношенні до своїх капіталів, ніж «стара гвардія» бізнесменів. І що важливо – не афішують цього. Хтось платить стипендії студентам КПІ, тому що вірить в них і їхній потенціал. Хтось допомагає родинам загиблих на війні і також не піариться на цьому. Це нова хвиля сучасного бізнесу. Це частина їхньої культури. Ось такі люди позитивно впливають на імідж країни. Не обов’язково бути Рокфеллером, щоб збудувати музей. У мене є знайома в Брукліні, яка зробила музей у себе в квартирі. І там були черги по триста людей щоденно.

 «Чим більше зараз художник заробляє, тим більше у нього можливостей – від цього Україна лише виграє»

ShV-3374

Чи готові зараз молоді політики і бізнесмени купувати сучасне мистецтво?

Для старих політиків купити краденого Пікассо – це вершина блаженства. Але є молоді політики і бізнесмени, в офісах яких на стінах картини українських художників. Я поважаю тих, хто інвестує в культуру України. За це їм велике дякую. Чим більше зараз художник заробляє, тим більше у нього можливостей – від цього Україна лише виграє.

До речі, ви – приклад молодого політика, який інвестує і допомагає  сучасному українському мистецтву. Зізнавайтесь, картини яких художників маєте в колекції?

У мене, насправді, невелика колекція. Але у мене свій підхід до вибору і купівлі картин. Для мене найважливіше, аби картина надихала, мала якусь класну історію. Я ніколи не задумуюсь, чи виросте картина в ціні, чи ні. А в колекції маю Марчука, Чічкана, Криволапа, Лебединця, Приймаченко, Тимчука.

«Для старих політиків купити краденого Пікассо – це вершина блаженства»

ShV-3276

Кого зараз перспективно і престижно купувати?

Коломойський же дав підказку, коли під час інтерв’ю «Цензору» сидів на фоні картини Романа Мініна… (сміється). Ось і зрозуміло, хто в моді при теперішній владі. При Януковичу купували Криволапа, при Ющенку — Марчука, при Кучмі — Пінчука, а при Зеленському — Мініна.

А ви в тренді, вже встигли щось прикупити з робіт Мініна?

Ні, ще ні. (сміється).

А як думаєте, які будуть зміни в культурному розвитку країни через років так 10-20?

Культура залишиться, просто вона матиме трішки інші форми. З появою відео-арту класичне мистецтво ніде не зникне. Звісно, для художників створюються виклики працювати в декількох площинах. Але це нормально. Через 20 років Криволап, Мінін стануть класиками. А якщо про них ще й знімуть фільм чи серіал, то люди пам’ятатимуть про таких художників і матимуть змогу побачити не лише в музеях, а й на великих екранах в кінотеатрах.

Я переконаний, що наступний фільм після «Чорнобиля» повинен бути про сучасних українських художників. І це буде не менш касовий фільм і збере не менше переглядів. Тільки уявіть, який це культурний плюс країні.

А на що ви не вагаючись витрачаєте кошти?

На подорожі. Для мене – це все: освіта, відпочинок, драйв, відкритість до світу. Подорожі заряджають, мотивують, це частина мого life long learning. У мене більше 50 відвіданих країн і я тільки входжу в кураж. До речі, першу зарплату в 17 років я витратив саме на подорожі.

Чим ви зараз займаєтесь?

Зараз я з командою готуємо кілька проектів для Києва, але що це буде – ми розповімо трішки пізніше.

А які плани на найближче майбутнє, на осінь?

В політиці є такий негативний момент: дуже часто плани залежать або від циклічності процесів, або від прийняття рішень окремими групами. В даному випадку, парламенту. Насамперед, чи будуть призначені місцеві вибори в Києві. Якщо так, то це буде повний старт вперед і дуже гарна, яскрава, позитивна кампанія. Якщо виборів не буде, то думаю буду працювати над книжкою.

Окрім цього, у нас планується Форум політичних лідерів. Якраз шукаємо гранти, можливості, щоб його провести. Це класна подія, яка допомагає молодим людям познайомитись з політиками, які управляють країною. Форум політичних лідерів – це доступний політичний продукт, який допомагає прокачати себе і свої навички. І, повірте, на цей продукт є великий попит.

«Я переконаний, що Ройтбурд як особистість більш впливовий на міжнародному рівні, ніж Одеська обласна рада»

ShV-3305

Миколо, насамкінець, привідкрийте завісу –  яка наступна картина може поповнини вашу колекцію?  

Саме над цим якраз і думаю. У мене немає Ройтбурда, про якого ми так багато сьогодні говорили. Думаю, я куплю його роботу і вже починаю активно займатися цим питанням. Це буде моя відповідь на всю обмеженість деяких політиків місцевого рівня. Вони будуть його звільняти, а його картини наперекір цьому будуть дорожчати. Я цього щиро хочу і тому підтримаю його.

Я переконаний, що Ройтбурд як особистість більш впливовий на міжнародному рівні, ніж Одеська обласна рада. Тому наступна моя картина буде Ройтбурда!

Ілона Софіюк

Share: