The Naked Room: Євгенія Бєлорусець «Живий куточок» — 21/07-08/08Voloshyn Gallery: «Сьогодні потрібно вирішити» — 28/07-11/08PinchukArtCentre: «Камінь б'є камінь» — «Згадати той день коли» — «Vukojebina» — 27/02-15/08

Максим та Юлія Волошини: «Поки в Україні не буде достатньої кількості сильних галерей, Україна не буде присутня на міжнародному арт ринку»

27 травня, 2021


Галеристи Максим та Юлія Волошини започаткували свою першу галерею «Мистецька збірка» ще у 2006 році. У той час подружжя займалося соціалістичним реалізмом та класичним українським мистецтвом. Згодом Волошини почали більше цікавитися сучасним мистецтвом і 2016 року відкрили Voloshyn Gallery. А цього року Voloshyn Gallery стала першою українською галереєю, членом New Art Dealers Alliance (NADA).

В інтерв’ю Максим та Юлія Волошини розповіли про важливість участі в міжнародних художніх ярмарках, виклики галерейної справи та етику в українському артсвіті.




Зараз ви тільки повернулися в Україну після шести місяців у США. Яка в Америці ситуація з локдауном?

Юлія: Ресторани відкриті, галереї теж, усе працює, на відкриття ходить багато людей, але масковий режим не відмінено. Але це у Флориді, бо не в усіх штатах так. До того ж досить багато людей вже отримали вакцину.


Чи є інструменти для підтримування відчуття належності до еліти зараз, коли більшість зустрічей було перенесено в онлайн? Деякі американські арт критики прогнозують, що у США процес повернення в офлайн простір пришвидшиться саме через сум за відчуттям елітарної приналежності.

Максим: Так, у США ці процеси відбуваються швидше, тут вже проходять офлайн ярмарки. У Нью Йорку щойно завершився Frieze Art Fair де були непогані продажі.

Ю: The Armory Show буде проходити у вересні, хоча раніше був у березні. Так, усі вже скучили за заходами, але, що цікаво, у Флориді, багато галерей відкрили свої тимчасові простори.

М: Важливо відзначити в чому унікальність США: у кожному штаті свої обмеження, закони та правила. Наприклад, Флорида була першим штатом, яка зняла локдаун. У деяких штатах, наприклад, у Нью-Йорку, Каліфорнії, Чикаго не можна, навіть, зайти в ресторан. У Нью-Йорку галереї та музеї працюють, але з певними обмеженнями. А є з десяток штатів — таких як Флорида, Техас, Кароліна — з пом’якшеним карантином. Там галереї, музеї, кінотеатри працюють, але, звісно, діє масковий режим у приміщеннях.

Фото 1: White Cube Gallery (West Palm Beach); Фото 2 та 5: Jeffrey Deitch Gallery (тимчасовий арт-простір); Фото 3: Інсталяція Ugo Rondinone біля Bass Museum; Фото 4: The Bunker (West Palm Beach). Фотографії надані Максимом та Юлією Волошиними.

Тобто тимчасові простори переїжджають із рідного штату до іншого?

М: Так, зараз галереї їдуть за клієнтом, а не клієнт їде в галерею. Ця тенденція розпочалась із початком карантину. З квітня минулого року галереї почали переміщатись у Гемптон. Не всі, звичайно, але ті в кого є гроші, бо треба зняти приміщення, швидко зробити ремонт. До 100 тисяч доларів треба витратити на переїзд. Взимку, коли у Гемптоні холодно, всі їдуть у Флориду. Тобто галереї не сидять без діла, вони відкривають pop-up галереї там, куди поїхали їхні клієнти. На час карантину люди переїхали на постійне проживання в ті штати, де менш жорсткий карантин. Яка різниця, де орендувати житло, а тут у тебе сонце та океан за вікном і ти можеш так само працювати онлайн. 


Чи цікавиться українським мистецтвом американський покупець? Де взагалі у світі найбільше цікавляться українським мистецтвом?

Ю: В Україні. Щоб хтось заходив на ярмарок і питав: «Де тут українське мистецтво?» — такого не було. Хіба що вихідці з України можуть поцікавитись з ностальгією. Такі випадки були, але поодинокі й зацікавлені просто дивляться.

М: Іноді колекціонер бачить, що українське мистецтво відрізняється від того, що він вже бачив багато разів, то хоче купити щось незвичайне. 


Нащо брати участь в арт ярмарках? Це клієнтура, промоція чи продаж?

Ю: Все разом. На ярмаку ти отримуєш промо, зв’язки, контакти, знайомства з кураторами, можливість продажів, зростає клієнтська база. Але треба розуміти, що ярмарки — це коштовні та довгострокові інвестиції. Це працює, якщо систематично показувати художника на різних світових ярмарках. 


Як можна отримати дозвіл чи запрошення на участь у ярмарку? Які критерії відбору?

Ю: Треба подавати аплікацію: підготувати рендери презентації, інформацію про художників, та зробити внесок, щоб цю аплікацію розглянули. Далі комітети відбирають ті галереї, яких потім запрошують до участі.

М: Також є ярмарки по запрошенням. Куди запрошують галереї якщо зацікавлені представити певний регіон чи програма галереї цікава тому ярмарку.


Куди важче потрапити серед арт ярмарків?

Ю: Взагалі до топ-10 світових арт-ярмарок важко потрапити. Але торік ми взяли участь у 6 ярмарках — 5 онлайн і The Armory Show.
Bass Museum Miami. Фотографія надана Максимом та Юлією Волошиними.

Чи успішно працюють кімнати для онлайн переглядів, які так популяризувалися під час локдауну? Наскільки ефективні онлайн продажі?

Ю: Вони працюють. Ми відкрили на сайті галереї Online viewing room для онлайн презентацій. Довго думали, як зробити так, щоб ця платформа для онлайн продажів не виглядала як інтернет-магазин, а більше була схожа на виставку. Тому ми вирішили, що зробимо в просторі нашої галереї виставку тільки щоб сфотографувати її й завантажимо фото проєкту на сайт. Нашим першим виставковим онлайн проєктом є виставка Каті Лисовенко «Сад світу моєї мрії», її роботи на папері. А наступна онлайн-виставка буде Олексія Сая.

М: Тобто, галерея буде функціонувати офлайн і онлайн — більше виставок зможемо робити. Також ми розсилаємо запрошення на наші виставки своїм клієнтам по всьому світу. Вже для колекціонерів не є чимось незвичайним купувати мистецтво онлайн. 


Раніше, за часів «Мистецької збірки», ви займалися класичним та радянським мистецтвом. Чому зараз цікавитесь більш сучасними художниками?

М: Нам цікаво допомагати становленню молодих художників. Уже чотири роки підряд робимо влітку виставки молодих художників у галереї, в основному тих, хто ще жодного разу в нас не виставлявся. У такий спосіб ми даємо можливість художникам показати свої роботи професійним колекціонерам, але цим не обмежуємося. Наприклад, 2020 року була виставка «Інтроспекція», яку курувала Ксенія Малих. На цій виставці сподобалися роботи Катерини Лисовенко. Нещодавно на онлайн ярмарку NADA продали її роботу колекціонеру з Німеччини. 


Яке мистецтво легше продавати в Україні?

Ю: Зрозуміле. Класичне, щось красиве. Купують те, що можна повісити в інтер’єрі квартири чи офісу.

М: Звичайно, що якусь тяжку соціально-критичну роботу продати важче, ніж просто симпатичний пейзаж.
Зараз така тенденція, що купують не те, що подобається, а навпаки — подобається те, що купують. 

А за кордоном легше продавати сучасне мистецтво?

Ю: Так, сучасне легше. Публіка більш підготовлена.


Як, на вашу думку, можна популяризувати ідею продажів сучасного мистецтва в Україні?

Ю: Мені здається, що потрібно аби блогери-інфлюенсери показували сучасне мистецтво. У США, наприклад, навіть ріелтори показують у сторіс пентхауси із сучасним мистецтвом та розповідають про роботи. Для української блогосфери не вистачає якісного мистецького контенту.

М: Але важливо, щоб і держава підтримувала та проводила культурну експансію.


Чи продаються роботи з виставок у галереї?

М: В основному, якщо ми запрошуємо потенційних покупців та працюємо над цим. Раніше могли купити і просто відвідувачі на подарунок. Але це було, коли ми виставляли більш «зрозуміле» мистецтво, та й економічна ситуація в Україні раніше була краща. 


В чому, на ваш погляд, найбільша проблема українського арт ринку?

Ю: Немає солідарності та етики між учасниками арт ринку. 

М: Наприклад, на американському ринку можна домовлятися про співпрацю. А в Україні багато хто намагається обдурити: художник може прийти до галериста та сказати, що потрібна робота на подарунок, аби забрати її з галереї, та продати. Усе це — щоб не заплатити галереї відсотки, хоча галерея могла витратити набагато більше на просування саме цієї роботи.

Ю: Важливо сказати також про етику колекціонерів. Деякі дивляться на роботи художників на виставках у галереї, а потім купують напряму в художника, оминаючи оплату відсотків галереї.
Але важливо розуміти, що поки в Україні не буде достатньої кількості сильних галерей, до цього часу Україна не буде присутня на міжнародному ринку. Для цього колекціонери мають підтримувати місцеві галереї, які займаються систематичним просуванням українського мистецтва, тоді і їхні колекції коштуватимуть дорожче.

Фото 1, 2: Rubell Museum; Фото 3, 4, 5: Mitchell-Innes & Nash (тимчасовий арт-простір). Фотографії надані Максимом та Юлією Волошиними.

Як ви захищені від того, щоби художник не продавав роботи із майстерні?

Ю: Галерея від цього ніколи не захищена. Це стає відомо через певний проміжок часу. Галерея перестає співпрацювати з художником, представляти його роботи і, врешті, художник втратить набагато більше.


Чи складаєте ви договір із художниками, аби уникнути такого?

Ю: Так, але тут більше працює репутація та довіра. Галерея зі свого відсотку вкладає гроші не тільки в оплату приміщення та зарплату робітникам, а також інвестує в подальшу популяризацію художника: оплачує монтаж виставок, оформлення робіт, друк каталогів, перевезення робіт на ярмарки тощо. Спершу галерея не окуповує свої витрати, лише через декілька років співпраці з художником з’являється можливість заробляти. Тому важливо складати контракт, щоб розуміти, що ці інвестиції не даремні. Для художника також важливо, щоб галерея систематично працювала над формуванням попиту. Але, нажаль, зараз в Україні немає культури складання контрактів.


Що, на вашу думку, потрібно змінити в законодавстві України, щоб арт ринок розвивався більш активно?

Ю: Безмитне ввезення та вивезення художніх творів сучасного мистецтва.

М: Необхідно, щоб держава заохочувала меценацтво та колекціонування мистецтва, можливо, додатковими пільгами чи зниженням податків. Потрібен закон про меценатство: для колекціонерів, що дарують роботу музеям чи відкривають свої колекції для публіки, та для компаній, що засновують свої корпоративні колекції. 

Ю: В США є практика, коли колекціонер раз на рік показує свою персональну колекцію мистецтва. Колись Віктор Ющенко розповідав в одному з інтерв'ю, що в США є таке правило, коли президент завершує свій строк, то має залишити після себе нову культурну ініціативу: наприклад, публічну бібліотеку чи музей. Якби представники влади в Україні робили такий внесок та підтримувати культуру, то, звісно, цінність культури в суспільстві також була б вищою.


Хто вам подобається із сучасних міжнародних художників?

М: Якщо не згадувати популярні імена, то мені подобається британська скульпторка Холі Гендрі (Holly Hendry), Тадасі Кавамата (Tadashi Kawamata), Рудольф Поланскі (Rudolf Polanszky).

Ю: Мені подобається Кетрін Райан (Katherine Ryan), вона створює скульптури прогнилих фруктів із бісеру. Джеймс Таррелл (James Turrell) з його світловими інсталяціями у просторі. З живописних робіт мені подобається художниця Джоан Мітчелл (Joan Mitchell). Звісно, у нас вже є велика колекція українських художників, але ми хочемо розпочати збирати й міжнародних. Наприклад, нещодавно я купила собі маленьку скульптуру хмаринки Friends with you.Share: