Життя? Чи театр?

Протягом року Шарлотта Саломон (1917-1943) зосереджено працювала над створенням твору «Життя? Чи театр?» у номері готелю La Belle Aurore на півдні Франції. Маючи уважне око і гарну пам'ять, художниця змогла ретроспективно описати своє життя та сім'ю на тлі політичних та соціальних переворотів Німеччини. Крім особистої історії художниці, твір, створений у період із 1941 по 1942 роки, занурює глядача у надривну культуру центральної Європи початку ХХ століття.

 

Технічний опис

«Життя? Чи театр?» — складається з 769 намальованих гуашшю малюнків, пронумерованих та розділених на частини: Передмова, Головна частина та Епілог. Зображення супроводжуються пояснювальним текстом, який написаний різними кольорами, розмірами, напрямом літер, підкреслюючи композицію і направляючи глядача по аркушу рухом тексту або лініями. Розповідь впроваджується у твір кількома способами. У більшості випадків це супроводжувальна сторінка кальки з текстом прикріпленої до малюнка скотчем, щоб побачити зображення необхідно механічно відвернути лист кальки. На деяких малюнках текст вставлений прямо в зображення, а інші аркуші повністю складаються з тексту.

У своїй роботі художниця використовувала основні кольори спектру — червоний, жовтий та синій, змішуючи їх між собою для створення складніших відтінків, іноді додаючи білила, але, що цікаво, чорна фарба не використовувалася зовсім.

У малюнках Саломон використовувала різні композиційні прийоми — лінійне та нелінійне розташування сюжету, драматичні великі плани чи сцени, що нагадують розкадрування фільму. Оповідальний стиль твору нагадує не лише форми наративного мистецтва²

, а й більш сучасний комікс, який набув популярності в Німеччині лише після війни. У процесі  ескалації подій у житті Шарлотти, роботи від графічно промальованих сцен, за якими глядач спостерігає збоку, перетворюється на дуже емоційні малюнки людських переживань. Якщо в Прелюдії художниця малює план квартири, в яку переїхала її сім'я з описом кожної з 10 кімнат, то Епілог – це терапевтичні спроби усвідомити та прийняти те, що відбувається. Досвід сприйняття твору дуже нагадує перегляд німого фільму. 

Культурні та історичні посилання

Наслідуючи ідеї Вагнера про єднання мистецтв, «Життя? Чи театр?» є мультимедійним твором, який окрім малюнків гуашшю, містить у собі елементи тексту, музики та театру, сама художниця назвала роботу зінгшпилем. Широка культурна освіта Саломон проглядається в численних посиланнях на різноманітні твори починаючи від класичного живопису до кінематографа, що тільки з'явився.

Музика: На багатьох сторінках позначено музичний супровід сцени. Саломон згадує твори Баха, Глюка, Штрауса та Шуберта, також зустрічаються німецькі та єврейські фольклорні пісні чи національно-соціалістичні пісні Третього Рейху. Музика збільшує емоційну складову того, що відбувається, і допомагає відчути атмосферу. Наприклад, різдвяні свята супроводжувалися традиційною піснею, перша поява одного з головних героїв Амадеуса Даберлона позначена Пеіснею тореадорів з опери Кармен, а сцена в якій Шарлотта намагається відмовити свою бабусю від суїциду позначена "Одою радості" Бетховена.

Живопис: Шарлотта Саломон виросла в період становлення німецького експресіонізму, в 1937 році вона мала змогу відвідати виставку Дегенеративного мистецтва, яка мала великий вплив на формування її смаку. У цей час вона ще відвідувала художню академію, з якої їй довелося піти у зв'язку з антисемітськими настроями, що зростали. В емоційній напрузі, колірних та композиційних рішеннях її робіт особливо помітно вплив арт-групи Міст³ і Едварда Мунка. Окрім своїх сучасників Саломон також надихалася роботами класичного мистецтва, прямі цитати можна зустріти на роботи Мікеланджело (Останній суд), Рембрандта (Уроки анатомії) та Фрідріха (Жінка біля вікна).

Соціальні передумови: Філософія та розвиток психології у ХХ столітті також позначається на світовідчутті персонажів «Життя? Чи театр?». Почуття власної безпорадності та самотності доповнені тиском з боку суспільства та наростаючого авторитарного політичного руху ілюструється історією бабусі Шарлотти – місіс Кнарре (Маріанна Ґрунвальд). Розповідь відбувається на другому плані, але чітко характеризує розпач і безвихідь, які охоплювали безліч людей на той час. “Мій чоловік – він мене не любить. Моя дитина – я їй не потрібна. Чому, ну чому я ще живу?”⁴. Практично всі її близькі, в тому числі обидві дочки, страждали на депресію і врешті-решт наклали на себе руки, нещасливий шлюб, антисемітські настрої суспільства знесилили місіс Кнарре та багатьох інших. Кількість суїцидів у Німеччині 20-30-х років, особливо серед єврейських жінок, була дуже високою, але часто родичі замовчували причину раптової смерті, в ім'я збереження обличчя сім'ї перед суспільством. Зокрема, від Шарлотти приховували, що 8 людей із її роду скоїли самогубство, включаючи її матір. Так, Паула Саломон деякий час цензурувала від публіки один із найбільш проблемних малюнків, де дідусь Шарлотти каже їй убити себе.⁵ 

У творі Шарлотта Саломон приділяє досить багато уваги роздумам Амадеуса Даберлона (Альфред Вольфсон) про життя, смерть та природу мистецтва. Даберлон використовує міф про Орфея, що спускається в підземний світ, як аналогію тому, що існує зв'язок між смертю, душею і художніми здібностями людини. Для того, щоб максимально розвинути свої здібності людина повинна не тільки любити життя, а й пізнати і подолати страх смерті — пізнавши несвідоме (підземний світ), можна досягти нової форми креативності. У реальному житті Вольфсон написав книгу Орфей чи Шлях до маски, декілька сторінок якої замальовано у «Життя? Чи театр?». Наприкінці історії Шарлотта згадує ідеї Даберлона та його віру в її художні здібності та всупереч усім пригнічуючим обставинам вирішує продовжити жити. “Вона опинилася перед питанням: вчинити самогубство або зробити щось цілком екстраординарне. Так і виникло: Життя? Чи театр?”⁶ 

Перші виставки

Залишивши Берлін у 1938 році, Шарлотта Саломон жила разом з бабусею та дідусем на півдні Франції на віллі Оттілії Мур — доньки багатого американського підприємця, яка приймала у своєму будинку біженців. Оттилії подобалися малюнки Шарлотти, вона купила кілька робіт і всіляко підтримувала її творчість, надаючи фінансову підтримку для придбання матеріалів. У 1941 році Мур разом із десятьма дітьми (деякі з них були євреї) поїхала до Америки, Шарлотта залишилася у Франції. Після завершення роботи над« Життя? Чи театр?», передчуваючи небезпеку, що наближається, вона передала упакований твір друзям, де Оттілія Мур була позначена кінцевим одержувачем. У 1943 році у віці 26 років Шарлотта Саломон була заарештована і відправлена ​​до Освенцима, де відразу ж була вбита.

Після закінчення війни Альберт і Паула Саломон, батьки Шарлотти, які пережили війну в данській провінції, забрали пакунок у Оттилії Мур і привезли його з собою до Амстердама. Завдяки лобіюванню батьків у 1960-х розпочалися перші виставки «Життя? Чи театр?». Куратори одразу не звернули уваги на нумерацію та порядок, у якому твір було їм передано, але обрали кілька найбільш виразних на їхню думку малюнків. 1971 року Альберт передав «Життя? Чи театр?» до Музею єврейської історії в Амстердамі. Тут уперше, працями кураторки Єви Орнштейн-ван-Слоотен та її асистента, відтворили цілісність твору та його ймовірну послідовність, яку ми знаємо зараз. Також кураторка виявила записку, в якій Шарлотта Саломон просить зберігати порядок сторінок саме в такому порядку, в якому вони були передані, оскільки не всі сторінки мають нумерацію. На жаль, оригінальна послідовність твору була назавжди втрачена у зв'язку з неграмотною організацією перших виставок.