Мистецький Арсенал: «ФУТУРОМАРЕННЯ» — 15/10/2021-30/01/2022Voloshyn Gallery: «5 років тому» — 20/10-14/11Київська бієнале «Allied Kyiv Biennial 2021» — 16/10-14/11NAMU: «Тату, шолом тисне. Сучасне мистецтво з колекції NAMU» — 10/09-28/11PinchukArtCentre: Future Generation Art Prize 2021— 25/09/2021 – 27/02/2022

Фотопрогулянка

28 вересня, 2021
Ніколь Фоменко, Школа 13, 1-А


Влітку 2021 року я влаштувала фотопрогулянку з дітьми в Соледарі (Донецька область) — як частину програми фонду «Ізоляція». На думці було влаштувати фланерування¹ з місцевими дітьми — щоб вони провели мені екскурсію своїм містом, — і водночас разом фотографувати місця, із якими в них пов’язаний певний сентимент.  Так з’явилась ідея для проєкту «Неофіційні поштові листівки Соледара».

На «офіційних» радянських поштівках (як і на сучасних, які є туристичним товаром) здебільшого можна побачити лише загальновідомі, ошатні простори на кшталт центральної площі, яка увінчується грандіозним пам’ятником, або головну вулицю, всю в травневому цвіті. У випадку ж таких регіонів, як Донбас, старі листівки зображали й краєвиди з великими заводами — символами потужності міста, яке тим самим редукувалося тільки до своєї індустріальної функції. Наші ж «неофіційні» листівки мали змістити фокус уваги — я заохочувала учасників фотографувати те, що зазвичай не обирають для такого формату: буденне, особистісне, таке, що не можна назвати однозначно «гарним».  Для майстерні я підготувала набір плівкових фотоапаратів різних поколінь: «Зеніт» із 80-х років, японську модель із 90-х і звичайну мильницю з нульових.²  ³


Правила фотопрогулянки:
• Не знімати «очевидно» красиві об’єкти й краєвиди.
• Не знімати пам’ятники.
• Не знімати те, що зазвичай показують «гостям Соледара».



Але якщо ви таки вирішили фотографувати щось подібне, то варто це робити в незвичний спосіб: шукати ракурси, які б перетворили обраний об’єкт на «щось інше», використовувати голландські кути⁴ й чудернацькі композиції, знаходити персонажів, які різко контрастують з будівлею чи пам’ятником.  


Дмитро Кожушко, Школа 13, 1-А
 
У нас було дві прогулянки. Я дала учасникам самим обирати маршрут. Двічі він пролягав крізь місцевий парк, повз будинок культури й закінчувався входом у шахту. «О, — казали мені, — треба дійти до “АТБ” — звідти відкривається такий вид!» Але, на жаль, нам завадив дощ. І обидва рази старші учасники (здебільшого батьки) гордівливо-ностальгічно розповідали мені про сцену в парку, де у 80-х влаштовували танці й з’ясовували стосунки. Потім із таким самим захватом всі звертали мою увагу на дитячі гірки поблизу сцени («такі кособокі, що з них ніхто не спускається»). Ми сфотографували ці абсолютно не ергономічні гірки, які вже років із сорок стоять без діла, — дещо абсурдний означник парку, яким, однак, люди по-своєму пишаються. Мені це знайомо: коли друзі приїжджають до мене в гості в Бердянськ і ми купаємось у затоці Азовського моря, я обов’язково маю сказати: «Колись, у 70-ті, у цю затоку виходила каналізаційна труба». Про соледарські гірки я теж навряд чи б дізналася, якби не розповідь місцевих. 

 «Ідеального рідного краю» не існує: його ідеалізований образ часто заснований на штампах, про які розповідають на уроках, пишуть у довідниках і зображають на згаданих листівках, і здебільшого не повністю презентує реальність. Через це в дитини може виникнути певне відчуження від нав’язаного образу, у якому вона не здатна віднайти власний досвід: свою прогулянку з дому до школи, своє дозвілля, свої родинні історії — все це теж назавжди вписане в ландшафт міста чи селища, формує його символічну мапу.  



Фотопрогулянка, відповідно, дає змогу: Поговорити про історію міста. Поговорити про історію мистецтва, зокрема фотографії.  Створити свій фотопроєкт. Легітимувати власний художній погляд: якщо ви таки плануєте надрукувати листівки й використовувати їх за призначенням, молоді учасники побачать результат власної роботи, що може розповсюдитись по всій країні, а може, і за її межами.⁵ Попрацювати із темою локального (історіями, артефактами, означниками рідного міста) через особистісний досвід.
 

«Рідність» найчастіше з’являється через означення і, як наслідок, прийняття недоліків, із яких і породжуються локальні легенди, анекдоти, міфологеми — те, що «гості міста» не зможуть зчитати в просторі без допомоги місцевих. Зображення таких явищ із радянського періоду ми можемо віднайти здебільшого на плівках таких самих фотографів-аматорів.

Ілля Хархадінов, Школа 13, 11-А


У той день було хмарно, і я хвилювалася, щоб учасники змогли «вхопити» світло (я не була цілком впевнена в усіх камерах). Врешті-решт знімки вийшли холоднуватими й від того меланхолійними — і це зіграло нам на руку, бо ще більше протиставило наші листівки «офіційним», на яких весь широкий простір композиції (ту ж центральну площу) переважно залитий яскравим сонцем.

Видруковані листівки жителі Соледара могли забрати в місцевому офісі «Ізоляції»; можливо, одну з них ви знайдете й у цьому виданні. На звороті кожної картки вказаний автор зображення, школа й клас, у якій він чи вона навчається.

Дмитро Кожушко, Школа 13, 1-А


Цей текст вперше був опублікований в книзі «Лабораторія сучасного мистецтва», що продовжує серію зінів про сучасне мистецтво для дітей і підлітків, які ви можете знайти за посиланням. Книгу можна буде отримати безкоштовно у друкованому форматі. Для цього потрібно заповнити форму на сайті. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду. 
 Share: