Забувай себе як можна менше: про «див.також» fantastic little splash

Достатньо довго і зосереджено прислухаючись до власного завмерлого тіла, ви здатні почути гуркіт власної крові — десь на кінчиках пальців чи в артерії у потилиці, можливо у незручному згині кінцівки. Так само раптово ви можете розпізнати власний голос у гуготі війни, і здивуватись як неочікувано по-іншому він звучить. Імовірно, не так, як ви себе знали раніше. Так само як ви не можете чути гуркіт руху крові по вашому тілу завжди, ви не можете завжди розрізняти власний голос у гуготі війни — адже ви є одне. Саме вами рушить війна, ви і є її шлях, ваші емоції і є її інфраструктури.

Так чи інакше, з мелодії цієї телевізійної колискової та польових записів Ужгорода в якому ми тоді жили, народився 11-хвилинний саундтрек до проєкту see also над яким ми працювали восени та взимку 2022-2023. І хоча колискову в ньому уже не можливо розрізнити, вона стала відправною точкою та важливим елементом для відчуття усього проєкту загалом. Бо кібервійна, як і цей трек, накочує звідусіль одночасно, розгортається швидко, і неочікувано то стає ритмічною, то розпадається на гуркіт і шипіння знов. І ми, заколисані в ній, протидіємо тотальному забуванню щосили.

Повна назва нашого проєкту звучить як «див.також: набір стислих зображень і почуттів». Проєкт є інтерактивним архівом зображень повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Утім ми зосередились лише на знічених зображеннях: пересвічених, пікселізованих, заблурених та зкомпресованих. Саме таких зображень було найбільше в українських пабліках і Телеграм-каналах у перший рік повномасштабного вторгнення.

Коли ми говоримо про пересвічені зображення фосфорних бомбардувань, ми знову і знову знаходимо себе у цьому примусі до забування. Кожне пересвічене зображення війни — це пелехаті білі плями випалених пікселів, що розповзаються на ваших очах, і наштовхують на думки про знищених людей, тварин, рослини, інфраструктури. Такі зображення документують це знищення буквально, адже місця засвітів не містять жодних даних. Ця тотальна невідомість розширюється, і поглинає усе живе і неживе, сьогодні та ще надовго в майбутньому. «Імперіалізм, у тому числі російський, діє через стирання», — пише українська дослідниця Дарця Цимбалюк. Вона його визначає як «систематичне і навмисне руйнування життя людей, і всього і всіх, що становить це життя, включаючи міжвидові зв'язки й мови».

Вірш: Плутанина (з Сюїти дзеркал) — Федеріко Гарсіа Лорка,переклад: José Angel Araguz.Відео: "fantastic little splash", на основі реальних та змодельованих цифрових артефактів зображень війни.

Чим довше ми вдивлялись у ці зображення, тим більше розуміли що попри свою формальну неінформативність, вони чи не найкраще візуалізують проживання кібервійни, де усі можливі реєстри сприйняття —людські та нелюдські — знічені.

«Кібервійна [...] по суті є процесом машинної мобілізації, в якому люди все частіше відіграють роль реле в процесах, швидкість і складність яких є глибоко нелюдськими або принаймні нелюдськими. Таким чином, суб'єктами кібервійни є, зрештою, не стільки люди, скільки машинні мережі, до яких людина є найбільш легко скомпрометованою точкою доступу», — пишуть Нік-Даєр Візерфорд та Світлана Матвієнко у «Кібервійні та революції».

Тож хіба ми не заколисані кібервійною — її жорстокими спалахами, гучними звуками, мерехтливими спотвореннями? У проєкті «див.також», продираючись через навалу цих зображень, ми почергово звертаємося то до обробки наших власних емоцій, то до аналізу ефектів цифрових платформ та їх політик. Так ми намагаємося виявити місця, потенційно схильні до (само)автоматизації: вимушеної чи ні. Під час війни, а особливо кібервійни, забування себе здається неминучим, але у такий спосіб ми робимо зусилля відшукати методи, які дозволять робити це як можна менше.

Автор:fantastic little splash