/var/www/cdpolya9961/data/www/artslooker.com/wp-content/themes/looker
https://artslooker.com/wp-content/themes/looker

Чим живе скульптор? Від натхнення до втілення

299
Скульптор Олексій Золотарьов / Фото: Валентина Жукова

Скульптор Олексій Золотарьов / Фото: Валентина Жукова

Вже декілька місяців триває курс для майбутніх кураторів та менеджерів мистецьких проектів «Art. Management. Curation» у школі Projector.  Курс передбачає не тільки лекційну частину, а й практичні завдання, організацію творчих проектів, бесід з відомими діячами українського арт-середовища. Одною з таких зустрічей стала зустріч зі скульптором Олексієм Золотарьовим.

Свої враження студенти зафіксували в есеях і інтерв’ю. Ми відібрали найцікавіші фрагменти з текстів чотирьох студенток – Діани Гебре, Валентини Жукової, Ірини Лисенко та Анфіси Дорошенко. Сумісно вони змальовують портрет Золотарьова, інформують про етапи його творчого шляху, а також розповідають філософію мистецтва скульптора.

 

Діана Гебре:

Експериментувати з матеріалом та техніками, використовувати мову геометричних форм та об’ємів, наповнювати змісти динамікою руху в просторі – усе це про Олексія Золотарьова – найкращого молодого скульптора в Україні за версією «Kyiv Sculpture Project-2012», учасника багатьох українських та міжнародних проектів.

Валентина Жукова:

Олексій прийняв нас у своїй майстерні-резиденції «Radius», котра знаходиться в Києві на вулиці Малевича. І цей факт дуже надихає хазяїна, адже власною творчістю наш майстер продовжує та розвиває традиції, започатковані авангардистами початку ХХ століття.

Хоча відновлення закинутого приміщення далося йому непросто й недешево, тепер це по-справжньому затишний простір, готовий приймати гостей і функціонувати як резиденція для молодих скульпторів.

1

Ірина Лисенко:

Усе вело до того, щоб Олексій займався творчістю. Коли твоя мама – живописець, вітчим – скульптор, творче оточення з самого дитинства, спілкування зі стовпами сучасного мистецтва України, такими як Олег Тістол, захоплення Арсеном Савадовим, – хіба у тебе є вибір? Питання тільки в тому, чим саме тобі займатись?

Олексій обрав скульптуру та не заперечує, що основним авторитетом для нього тривалий час був вітчим, Олександр Дяченко. Але у творчому розвитку завжди є місце протесту та пошуку, незважаючи на вчителів та думку наставників.

Відсікаючи все зайве, прямуючи до простих форм, Олексій створив роботу «Рух супрематизму» у 2011 році, що і стало початком більш упевненого звучання власної мови автора. Раніше, того ж року, Золотарьов узяв участь у «VI Великому скульптурному салоні» у Мистецькому Арсеналі, де зрозумів, що його мистецтво може продаватися, тож став більш упевненим у правильності обраного шляху. Факт попиту на свої роботи має велике значення для будь-якого митця та дає змогу займатися розвитком вільніше.

2

 

Анфіса Дорошенко:

Ані академія (НАОМА), ані художня школа (ДХСШ) на думку самого Золотарьова не просунули його вміння. Страх кольору і труднощі в управлінні цим кольором на папері підштовхнули до обрання саме скульптурного, а не живописного напрямку.

13 років професійної освіти дали скульптору лише розуміння того, що таке ремесло. А чим є творчість? Це варто було з’ясовувати самому. Справжній прорив і компенсація за згаяний час були попереду.

Коли після «VI Великого скульптурного салону» прийшло розуміння того, що «те, що я роблю, комусь потрібно», тоді налаштувався внутрішній камертон Золотарьова, тож він пориває з наслідуванням Олександра Дяченка. Відтепер його фокус – переосмислення спадщини авангарду. Його кредо: жодних заданих тем і замовлень. Теми позбавляють речей свободи, тож навіть назви робіт (наче стиснуті форми тем) – часто інтерпретації рідних і друзів, а не самого автора.

«Мистецтво сьогодні рухається неправильно, (…) воно часто незріле, занадто аматорське (…)», – каже сьогодні Золотарьов. Проте саме рух (рух фізичний, рух супрематизму, рух творчий) – це його інструмент для того, щоб не ставати осторонь загального контексту. У цьому допомагають друзі, колеги, а ще – глядач, комунікація з яким часто відбувається через те, що в абстракції Золотарьова люди чують музику. Мистецтво для нього – обмін енергією, тож недивно, що нова робота часто стає епіцентром громадських обговорень. Місто невдячне (хто такий Золотарьов для міської влади? Хіба що лауреат премії Київського міського голови в 2016 році, але аж ніяк не гордість міста), але саме простір міста є майданчиком для діалогу. Геометрія дотепер є мовою, якою вільно володіє Олексій, і для нього важливим є самостійне винайдення і перевідкриття цієї мови.

Валентина Жукова:

У своїй роботі Олексій любить експериментувати з матеріалами. Використовуватися може все: дерево, вугілля, каміння, фарба, скло, бронза, пластик – залежно від задуму. Але перевага сьогодні надається металу, як найбільш оптимальному варіанту за ціною, довговічністю та можливістю створювати з нього геометричні скульптури великого розміру. До того ж, він виглядає дуже сучасно.

Але загалом матеріал Золотарьов вважає другорядним: первинним є задум, ідея, філософія і те енергетичне поле, котре буде створювати скульптура навколо себе. Окрім скульптури в недалекому майбутньому Олексій планує почати експерименти з живописом і кольором.

3

Анфіса Дорошенко:

Неодмінно варто згадати групу GAZ, створену у 2013 році (Василь Грубляк, Олексій Золотарьов та інші) із її хаотичним, але сучасним та яскравим творчим напрямом. Співтворчість для Золотарьова жодним чином не є виходом за рамки чи за особисті межі комфорту. Це норма. Так, як і має бути. Конкуренція з’являється лише там, де є сумніви у власних силах.

Завдання художника полягає в тому, щоб зайняти позицію в середовищі і не лишити жодних шансів нестачі комунікації, адже вона є найпотужнішим деструктивним фактором. Якщо середовище відсутнє або якщо воно виштовхує тебе – контекст і його розуміння не з’являться самі собою. Так стверджує Золотарьов, для якого створення музею сучасного мистецтва могло б стати початком культурного діалогу зі світом.

А поки вести цей діалог лишається однодумцям Олексія і йому самому. Його проект «Radius» – це резиденція для скульпторів. Із претензією на статус інституції, вона водночас позбавлена пафосу симпозіумів і конференцій. Насамперед, це спільнота, у якій приватні зв’язки в час постінтернету є найвищою цінністю. Це також атмосфера ідейного обміну та готовність допомагати молодим митцям. Допомагати, утім, не нав’язувати нічого.

5

Наостанок Діана Гебре напряму запитала Олексія Золотарьова щодо особливостей його мистецького процесу:

Які ваші орієнтири у творчості зараз, що є джерелом натхнення?

– Загалом я орієнтуюся на форму, абстрактну пластику, на класичні постулати з додаванням до них філософських мотивів. Натхнення неможливо контролювати. Одного разу я побачив дерев’яний паркан і вирішив, що маю щось придумати з дошок. Три роки я ходив з цією ідеєю, але, зрештою, так нічого і не зробив. Натомість з’явилась інша робота під назвою «Час бігти», у якій я використав дерево, метал, фарбу, далі нашарувалася філософська тематика (тварини в образі людей). Але все ж спершу натхненням були всього лише дві дошки. Тому натхненням слугує усе: життєва ситуація, прочитана книга, почута історія. Є щось, що цікавить у певний момент, а згодом це «щось» знаходить своє місце в скульптурі. Скульптура має викристалізуватись.

Але ж час від часу вам поступають конкретні замовлення. Як даєте раду?

– Як кожна творча людина, я не люблю працювати на задані теми, але й вони можуть обіграватись, ставати певною мірою незаданими. У мене завжди складалося так, що задані теми ставали такими, які я собі так чи інакше планував. Більше того, я ніколи не ставив задачу продавати роботи. Звісно, у мене є ті, хто цим займається, у цьому випадку мій персональний менеджер – це моя дружина. (сміється) Думаю, це вдалий тандем.

І, на завершення, яка ваша роль або місія у творенні сучасного українського мистецтва? 

– Мистецтво для мене є заповненням історичних порожнеч у розумінні пластики, композиції та технік. Вважаю, що в українському мистецтві відбувся сильний розрив між початком ХХ століття та сьогоденням, тому моя місія як митця – шукати та віднаходити нові контексти та смисли, створювати якісний та чесний діалог між творцем та споживачем.

Фотографії – Валентина Жукова

Редактура – Поліна Ліміна

Куратор курсу – Катерина Підгайна

29.04.2019

Схожі записи