The Naked Room: Петро Ряска «Корекція пам’яті» — 08/12—16/01Юрій Андрухович та Нікіта Кадан «Ревізіоністський синдром» — 03/12-17/12Dymchuk Gallery: Сергій Петлюк «Індекс» — 09/12-30/01Мистецький Арсенал: «ФУТУРОМАРЕННЯ» — 15/10/2021-30/01/2022PinchukArtCentre: Future Generation Art Prize 2021— 25/09/2021 – 27/02/2022

Як художни_ці досягти успіху? Результати аналізу дружності української художньої спільноти

9 листопада, 2021


Яку стратегію обрати молод_ій художни_ці аби досягти успіху якнайшвидше? Які є підводні камені у нелегкому шляху до безтурботного співіснування в українській художній спільноті? 

Чіткого гайду як це зробити не існує, кожен обирає для себе свій шлях. Але задля полегшення власного просування до успіху у нелегкій долі українсько_ї художни_ці пропонуємо ознайомитись з результатами аналізу дослідження Бюро системних рішень BUT та вирішити для себе який план подальших дій буде найефективнішим.

З повною версією аналітичного звіту проєкту “Статистичний портрет молодо_ї художни_ці” можна ознайомитись за посиланням.

Проведене дослідження є складовою довгострокового проєкту Бюро системних рішень BUT з дослідження стану і розвитку мистецького середовища в Україні у співпраці з Юлією Гнат спільно з Аналітичним центром Cedos, незалежним медіа про культуру ВОНО. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.




Відповідаючи на запитання про характеристики спільноти українських художни_ць та її солідарність, художни_ці неодноразово зазначали, що єдиної спільноти не існує. Нерідко попри наявність спільних інтересів та певний рівень ідентифікації себе з групою середовищу художни_ць бракує спільного бачення цілей групи.

Отож інформант_ки переважно притримувались думки про фрагментованість спільноти. Самі художни_ці під час інтерв’ю використовували слово «тусовки» на позначення таких розрізнених спільнот. Крім того, одна із художни_ць охарактеризувала середовище не солідарним, а радше «коаліційним». Професійне та неформальне спілкування відбувається за розрізненими «тусовками», які можуть об’єднуватися навколо спільної політичної позиції або наближених цінностей.

«Тусовки» мало спілкуються між собою, і деякі з них справляють враження досить закритих, на думку частини інформант_ок. Про фрагментованість спільноти також свідчать висловлювання деяких інформант_ок, які вважали солідарним виключно те середовище, у якому вони постійно перебувають, а не всю спільноту загалом.

Своїх [колег] — так, точно [вважаю солідарними]. З іншими не спілкуюсь.
Художник, 29 років

Солідаризуються по окремим тусам. Тусовки солідарні, і то не завжди.
Експерт


Одна з інформанток зазначила, що є приклади, коли солідарність може мати негативні прояви. Вона назвала таке явище «токсичною солідарністю» — коли підтримують і заступаються за члена об’єднання, який очевидно робить щось неетичне — просто через належність до спільноти.

Крім наявності відокремлених груп, у середовищі є «одинокі художни_ці», які не ідентифікують себе із жодною із «тусовок». Про причини, через які художни_ці віддають перевагу триматися окремо, прямо не зазначали.

На думку частини інформант_ок, більші об’єднання у спільноті відбуваються на недовгий час — наприклад, у кризові моменти, проте відчуття постійної солідарності «за замовчуванням» немає. Художни_ці та експерт_ки звертали увагу на те, що спільнота солідаризується у певних випадках: коли потрібно об’єднатися проти чогось або когось і протистояти очевидній несправедливості, впливати на порядок денний і
представляти інтереси спільноти поза нею.

Вважаю, що спільнота може солідаризуватися, але це якісь дуже короткострокові моменти. Тобто ми бачимо багато прикладів, коли спільнота солідаризується на підтримку якихось речей, але я не знаю, чи можна назвати це солідарністю. Чи я на 100% впевнена, що це солідарна спільнота? То ні.
Художниця, 48 років


Говорячи про солідарність спільноти та солідаризуючі процеси, інформант_ки наводили різні приклади, які їм запам’яталися найбільше. Усі з цих випадків стосуються кризових ситуацій, натомість спогадів про фестивалі чи інші культурні або професійні заходи не озвучували взагалі.

Одним із найбільш вдалих прикладів солідаризації у спільноті українських художни_ць назвали справу фотографа Євгена Нікіфорова. Відомого фотографа звинувачують у вчиненні ДТП, внаслідок чого людина отримала травми і загинула. Певний час судові органи не брали до уваги свідчення фотографа і його брата, які повідомляли, що
на них напали із погрозами, намагалися відібрати знімальну техніку, тому вони були змушені втікати. Нікіфорову загрожує позбавлення волі від трьох до восьми років, справа ще не закрита. Культурна спільнота активно стежила за справою і збирала підписи на підтримку фотографа. Цей випадок інформант_ки назвали таким, який солідаризував усю спільноту без винятку і привернув увагу людей поза спільнотою. 

Справу Євгена Нікіфорова та інший приклад — захист спільнотою модерністської будівлі «Квіти України» — називали такими, що солідаризували навіть раніше розколоті групи. Адже, як висловився один з експертів, є питання, навколо яких відбуваються потужні об’єднання, а є такі питання, щодо яких усі групи художни_ць не об’єднаються.

Є питання, які солідаризують групи, які розколоті між собою. Але не всі групи 100%. Тобто є художники, які не вийдуть на захист ЛГБТ-спільноти, наприклад. — Експерт


Інші приклади, які називали інформант_ки — про реакції спільноти на звільнення медіаторів PinchukArtCentre й створення ними профспілки у 2019 році, конкурс на посаду директора Мистецького арсеналу у 2021 році, цензурування роботи художника Кузнецова на виставці «Велике і Величне» у Мистецькому арсеналі у 2013 році. Проте
ці приклади згадувалися менше. Також щодо них не було однозначної думки: чи є це прикладом солідаризації, чи навпаки, проявом її відсутності.

Знов ж-таки, це опирається в якусь оцю фінансову залежність і спробу дружити з інституціями, які повели себе погано, наприклад. Може бути щось таке, що об’єднає якісь протистояння якомусь терору, злу якомусь, яке вже явне. А так, ну, як ситуація з «Великим і величним». Там теж показало відсутність солідарності серед художників.
Художник, 32 роки


Розмірковуючи про причини браку солідарності, художни_ці зазначали, що у середовищі не прийнято відкрито говорити про деякі речі (як-от про оплату праці), зокрема через страх зіпсувати стосунки, адже це може мати негативний вплив на кар’єру. Одна з інформант_ок висловила міркування, що художни_ці в Україні повністю
«самознецінені» і не готові вступатися за свої права, відтак не можуть підтримувати інших і солідаризуватися. Відповідно, коли трапляються випадки порушень трудових прав або порушень домовленостей з боку замовника, це замовчується і призводить до нормалізації таких ситуацій.

На противагу цим ситуаціям інформант_ка розповідала про солідарну поведінку людей, зайнятих у мистецьких проєктах за кордоном.

Наприклад, коли я працюю за кордоном, ми якось солідаризуємось і робимо так, що нам оплачують роботу. І якщо комусь пропонують неоплачувану роботу, людина буде відмовлятись, щоб не створювати норму.
Експертка


Декілька інформант_ок пояснювали брак солідарності індивідуалізмом художни_ць. Говорили, з одного боку, про особливості професійної діяльності, які зумовлюють цей індивідуалізм, коли і навчання, і робота відбуваються у окремих майстернях, що передбачає самостійне створення проєктів. З іншого боку, зазначали про індивідуалістичну «природу», тобто певні риси характеру, які притаманні художни_цям.

Вони не солідарні, ні. Справжній художник не солідарний. Це є склад характеру, відношення завжди, коли ти дуже бережеш своє творіння, ти нікому нічого ніколи не розкажеш, ти будеш його показувати тільки окремо. А взагалі і плани, і проєкти, і поділитися своїм досвідом — це нереально. Якщо я щось придумала, це моє і ніхто не буде знати, тільки я.
Художниця, 47 років


Декілька інформант_ок говорили про те, що спільнота художни_ць не є солідарною через об’єктивну різницю у походженні, соціальному і економічному становищі, класі. Хоча цю думку інформант_ки не дуже розвинули під час глибинних інтерв’ю, припускаємо, що йдеться і про ширший контекст відсутності солідарності у всьому українському суспільстві.



Художни_ці розрізнені за географічним принципом. Неодноразово інформант_ки з міст у регіонах, як-от Львів та Одеса, порівнювали місцеві спільноти художни_ць з київськими спільнотами. Інформант_ка зі Львова висловила думку, що спільнота в Києві є більш відкритою, а інформант_ка з Одеси підкреслила, що середовище художни_ць у Києві є більш фрагментованим порівняно з Одесою.

Художни_ці з регіонів можуть не почуватися включеними до спільноти; втім, солідаризації можуть перешкоджати інші причини, пов’язані з цим. За словами художниці з іншого міста, більшість усього, що відбувається у мистецькому середовищі України, відбувається в Києві, є про Київ або за участі київських художни_ць. Отож художни_ці з регіонів нерідко вимушені переїжджати до Києва, щоб здобути визнання в столиці і задля того, щоб мати доступ до всіх можливостей і «тусовок». Натомість київських художни_ць інформант_ка критикувала за незалучення до проєктів регіональних мист_кинь, нерозуміння локальних контекстів та зацікавленість ними «просто від екзотики».

Я пригадую той же Кмитів [йдеться про співпрацю ініціативи ДЕ НЕ ДЕ з Кмитівським музеєм образотворчого мистецтва ім. Й. Д. Буханчука]. Який був класним проєктом, але він нічого по суті... вихлопу ніякого для розвитку спільноти не приніс. Бо приїхала київська тусовка, потусувалися, помилувалися екзотичністю глуші української, і поїхали. І по собі нічого не залишили.
Художниця, 27 років


Деякі художни_ці з Києва були схильні визнавати певну привілейованість свого становища, з одного боку. Але, з іншого боку, зазначали про позитивний вплив більшої мобільності, діджиталізації та децентралізації в Україні, яка нібито вирівнює регіональні відмінності. Тож києвоцентричність мистецького середовища скоріше залишається
непоміченою художни_цями з Києва.

Я звісно розумію, що як би бути і жити у столиці чи у великому місті, яке має певну інфраструктуру і систему, зручніше, легше, привілейованіше і дає більше можливостей. В принципі, зараз мені здається, що якісь цікаві новини взагалі, останнім часом які я чув, про якісь події, вони взагалі знаходили... тобто це були не київські події. Це були якісь новини з Дніпропетровська, чи з Івано-Франківська, чи зі Львова.
Художник, 36 років




Одна з інформант_ок висловила думку, що спільноті художни_ць бракує солідарності через відсутність постійних платформ для спілкування і обміну досвідом. Такі платформи, на думку художни_ці, є у спільноти організаторів та відвідувачів нічних клубів, музичних концертів, адже вони регулярно збираються разом, часто бачать одне одного. Тому коли під час чергового рейду правоохоронні органи затримали і побили художника і музиканта Дмитра Бугайчука, спільнота, до якої він належить, швидко організувала акцію протесту «Зупинимо сафарі міліції на Подолі».

Наприклад, був рейв біля поліції з приводу того, що художника-музиканта побили, обшукали, незаконно тримали. Туди і художники теж потрапляють, але, мені здається рейв-спільнота набагато солідарніша між собою, бо у них є якесь єдине місце, де вони усі зустрічаються, вони один одного знають, більше спілкуються один з одним. А у художників часто немає такого єдиного якогось осередку. Усі роблять різне. 
Художниця, 34 роки


Деякі інформант_ки, навпаки, порівнювали свою спільноту художни_ць з іншими спільнотами в Україні, і їхня спільнота виявлялася «більш лояльною» і приймаючою у порівнянні з іншими — наприклад, академічною гуманітарною спільнотою.

Думку про те, що солідарність у спільноті скоріше існує, підтримувало менше наших інформант_ок. Декілька з інформант_ок висловлювало задоволеність тим, наскільки приємним є середовище художни_ць. Інші говорили більше про потребу художни_ць у підтримці спільноти та зацікавленість усіх у тому, щоби така спільнота існувала.



Характеризуючи спільноту, частина інформант_ок згадували про зверхність у ставленні коле_жанок та поширеність неконструктивної критики. На думку деяких інформант_ок, середовище токсичне, і це проявляється у низці типових ситуацій. Художни_ці стикаються з великою кількістю пліток, заздрощів і підозрілості від інших. Деякі з художни_ць зазначали про ситуації булінгу (цькування) і використання мови ворожнечі (hate speech) їхніми коле_жанками. Такі характеристики переважно надавалися дуже узагальнено, без називання конкретних ситуацій та імен.

Я стикаюсь з таким, що є художники, які, наприклад, у «Пінчук» не подаються, бо там є велика конкуренція за місце в цій виставці. Але вони чомусь хейтять цих, хто туди пройшов і називають їх якимось «грантоєдами». Такий негатив є.
Художник, 32 роки


Інформант_ки під час інтерв’ю нерідко підкреслювали: є здорова, а є нездорова конкуренція, конструктивна і неконструктивна критика. Проводячи такі розрізнення, художни_ці означували, які ситуації для них можуть бути прийнятними, а які ні.

Є деяка не те щоб заздрість. Конкуренція, я б сказала. Здорова — зрозуміло. Вона проявляється в тому, що я хочу бути кращою, ніж він, вона або вони. А нездорова — ось я класний, а вони всі некласні. Тобто спроби втопити інших в очах суспільства.
Художниця, 45 років


Наші інформант_ки погоджувалися з думкою, що конкуренція в середовищі художни_ць трапляється і проявляється по-різному. Деякі зазначали про конкуренцію сенсами. Така конкуренція може мати як «здорові», так і «нездорові» прояви. У деяких випадках художни_ці, наприклад, можуть вважати напрям або стиль, у якому вони працюють, єдиноправильним і затребуваним, а все інше — не розуміти, неконструктивно критикувати і зневажати.

Мене сильно дратує снобізм, спроба іншої людини якось обмежити мою свободу вираження чи свободу іншої. Так, спроба іншої людини критикувати чиєсь бачення мене, звичайно, дратує. Це моя особиста справа, так? 
Художниця, 36 років


Найбільше розповідали про те, як у мистецькому середовищі конкурують за представленість, видимість і вплив. Переважно йдеться про відкриті конкурси (open call) на участь у великих виставках та премії. 

Оскільки відбувається постійна конкуренція за можливості професійного розвитку, багато художни_ць як старшого, так і молодшого віку висловлювали жаль і незадоволеність з приводу того, що їхні коле_жанки мало діляться інформацією. Йдеться не лише про практику не ділитися певною інформацію — приховування інформації розцінюється як один з проявів конкуренції:

Вони жмуться на інформацію. Якщо ви хочете розвивати українське мистецтво так, щоб бути частиною українського мистецтва, частиною цього ринку, потрібно якось гуртуватись і домовлятись.
Художник, 49 років


Серед причин конкуренції найбільше говорили про такі: обмеженість можливостей і ресурсів, брак інституцій, які можуть прийняти і виставити різні тематики, різні форми мистецтва, високі амбіції художни_ць.

На питання про про поширеність корупції відповідали лише експерт_ки. Відповідями переважно були, що у класичному розумінні корупція у мистецькому середовищі не трапляється. Частина експерт_ок говорили про непрозорі рішення та непотизм як явища, які потенційно можуть бути корупційними. Втім, інформант_кам було складно говорити про конкретні приклади і ситуації — з корупцією на власних проєктах вони не стикалися.

Деякі з інформант_ок зазначали про непрозорі та сумнівні рішення, які можуть ухвалювати органи влади, культурні установи. Але через тиск громадськості та активізм такі явища, на думку експертки, стали траплятися рідше.



Розмірковуючи якою є чи може бути корупція в середовищі, інформант_ки припускали, що трапляються ситуації непотизму — підтримки і просування рідних, друзів або просто тих, хто симпатичний особисто, надання їм певних преференцій. Водночас, це може бути зумовлено тим, що у спільноті худож_ниць «все побудовано на рукостисканні», як висловився один з інформантів. Відтак, запрошувати коле_жанок можуть через наявність знайомства, попереднього успішного досвіду співпраці й через те, що з ними легко працювати.

Можна дивитись на деякі практики як на корупційні, хоча може такими вони і не є. Наприклад, якісь музеї невеликі, вони не хочуть мати якісь проблемні виставки. І вони беруть тих художників, з якими їм приємно працювати. І тому, ті ж самі художники можуть робити виставки постійно, а інші ніколи і не потрапляють.
Експертка




Щодо того, наскільки гендерно чутливою є спільнота та чи стикалися з проявами гендерної дискримінації і насильства, інформант_ки відповідали по-різному. Частина говорила, що спільнота художни_ць є більш відкритою й продукує менше стереотипів та упереджень, зокрема гендерних. Частина інформант_ок зазначала про поширеність стереотипів про роль жінок у спільноті художни_ць, мистецтво жінок-художниць та прояви побутового сексизму.

Декілька художни_ць стикалися із стереотипами про мистецтво, яке створюють жінки і дівчата як щось несерйозне, поверхове і неглибоке в концептуальному сенсі. Один із художників висловився про шкідливість окремих виставок робіт жінок-художниць. За його словами, кураторами таких виставок як правило виступають чоловіки, тому це є чоловічим поглядом на «жіноче мистецтво».

Попри поширеність думки про відкритість мистецького середовища, воно не позбавлене певної гендерної сегрегації, на думку одного з художників-чоловіків. Він зазначив про більшу кількість чоловіків серед визнаних художни_ць і навпаки — більшу кількість жінок серед куратор_ок. За його словами, це може свідчити про стереотипну
ситуацію «Жінки обслуговують чоловіків-геніїв».

Схожу думку на прикладі власних знайомих висловив і його колега. Роботу жінок у мистецькому середовищі можуть знецінювати, послуговуючись не професійною лексикою у спілкуванні з ними або говорячи про них:

З моїми колегами ми говорили про якісь випадки, коли це трапляється. І вони говорили про те, що є якась певна традиція у певних людей, переважно чоловіків, називати їх «дівчатами». Тобто не називати їх кураторками, не називати їх по іменам. А казати, от типу дівчата там роблять, дівчата приїдуть. 
Художник, 36 років


Художниці та художники говорили, що під час навчання чи у професійному середовищі особисто не стикалися з проявами гендерної дискримінації.



Середовище художни_ць досить «горизонтальне» і через це багато кому з інформант_ок було складно відповідати на запитання про прірву між поколіннями художни_ць. Частина інфомант_ок зазначали про штучність і надуманість такого вислову як «прірва між поколіннями». Деякі з інформант_ок підтримують думку, що питання загалом не у віці, залежить від самої людини і її світосприйняття. Якщо випадки зверхнього ставлення і трапляються — вони не критичні, а переважно старші художни_ці демонструють дружнє ставлення та готові передавати свій досвід.

Мені здається, що питання взагалі не у віці. Це якийсь момент — хамовита людина чи ні.
Художник, 29 років


Деякі з інфомант_ок дотримувалася думки, що розрізнення відбувається скоріше не за поколіннями, а за напрямом (протиставляється сучасне мистецтво і класичне, традиційне), у якому працюють і ще за ідеологічними причинами.

Мені здається, що тут в кожному поколінні є свої роз’єднання. Є ті, кому зараз 50. Серед них є сучасні художники, а є спілка художників. І мені здається, що тут поділ не за віковою категорію, а за поділом — сучасний художник і файн-арт художник. Тому мені здається, що ось це є дві основні категорії в Україні, а не по віку.
Художниця, 36 років


Втім, старше покоління частіше може демонструвати нерозуміння сучасного мистецтва, відторгнення і неприязнь, на переконання кількох інформант_ок. І чим старш_ою стає художн_иця, тим більше у неї стає упереджень щодо роботи молодих художни_ць.
Це частково підтверджують слова кількох інших інформат_ок з молодшого покоління, які розповідали про власний досвід співпраці зі старшими художни_цями. На думку цих інформант_ок, представни_ці старшого покоління нерідко не готові змінювати свої переконання, підходи до роботи та взаємин з колегами. Одна художни_ця проілюструвала цю думку історією про те, як вона протягом кількох років організовувала експериментальні виставки художни_ць, що перебували на різних етапах своєї кар’єри. Жодного разу визнані художни_ці не відвідали її захід.

Їм було страшно йти до якоїсь незнайомої для них художниці, яка теж зі своїм статусом молодої, ще тоді, особисто з якою вони не знайомі. Їм здавалося, я думаю, якимось дуже ризикованим і страх втратити свій статус, бути невизнаним. Ця боязнь старшого покоління, бути незрозумілими молодим — це саме їх [страх], вони керувалися своїм страхом і ніколи не приходили.
Художниця, 28 років


Кілька інформант_ок самі відзначали наявність у себе деяких упереджень стосовно роботи молодих художни_ць. Деякі зі «старшого покоління» пояснювали складні стосунки з молодими художни_цями браком самодостатності у них та ставленням до старших коле_жанок як до конкурент_ок. Хоча причиною цього може бути також упереджене ставлення до сучасного мистецтва.

Я дивлюсь по молодим даруванням. Деколи їм немає що сказати. І так вони вважають, що вони відрізняються від інших. А таких же тисячі молодих дарувань є. От вони дивляться на тебе, як на конкурента, коли дядя мислить масштабніше, ніж вони, їх починає «ковбасити» дуже сильно. Вони погано продаються, я для них конкурент. І знову їх починає «ковбасити». Це з того, що вони не самодостатні.
Художник, 49 років


Частина інформант_ок прямо говорили про існування прірви між старшим і молодшим поколінням. Причому художни_ці мали на увазі певний ментальний розрив, відсутність тяглості у мистецтві, відсутність зв’язку між різними поколіннями. Таку ситуацію пояснювали браком інституцій. У деяких випадках, можливо, малось на увазі брак інститутів критики, у інших — брак якісної мистецької освіти.

Наявність упереджень та неприязні щодо молодих художни_ць деякі інформант_ки називають не продуктивним і таким, що може негативно впливати на розвиток спільноти.



Через брак добре налагоджених зв’язків і високий рівень конкуренції деякі з художни_ць не відчувають бажаної підтримки у професійному розвитку з боку спільноти. Як зазначили декілька художни_ць, які взяли участь у дослідженні, професійне оточення особливо важливе для молодих художни_ць на початку кар’єрного розвитку. Для молодих художни_ць це в першу чергу — розширення кола спілкування через нові зв’язки і знайомства. Іноді ці нові знайомства виливаються у запрошення на якийсь захід або проєкт, що є хорошою можливістю для навчання. 

Водночас про знайомства згадували і в дещо іншому контексті. Нерідко відвідування виставок і фестивалів дозволяє особисто познайомитися з організатор_ками: куратор_ками, власни_цями галерей, керівни_цями установ і організацій. Таких людей можна назвати «gatekeepers» спільноти: вони знайомі з великою кількістю мист_кинь на різних етапах кар’єри та водночас мають власну аудиторію. Ці люди здебільшого приймають рішення щодо того, які роботи будуть представлені публіці, а які — ні. Відтак, саме «gatekeepers» можуть допомогти або перешкодити молодій художни_ці в розвитку її кар’єри. Зрозуміло, що такі знайомства можуть значно полегшити доступ до виставкових майданчиків, тому художниці їх дуже цінують.

Знайомлячись, художни_ця намагається це робити через уже наявний контакт:

Приналежність до спільноти дає переваги: коли я через когось заходжу в середовище, це набагато простіше. Самостійно, наприклад, на якісь виставці спробувати познайомитися, то я б сказала, що не те щоб вороже, але непривітно.
Художниця, 36 років


Крім того, професійна спільнота, зокрема «gatekeepers», володіють інформацією про особливості роботи в сфері (наприклад, як відбувається організація виставки, як виглядає співпраця з галереями), можливості професійного розвитку тощо. Як уже йшлося в попередньому підрозділі, деякі інформант_ки вважають, що цю інформацію іноді надмірно оберігають. Втім, розповідаючи про вплив оточення, художни_ці також згадували і про підтримку спільноти, яка в основному  відбувається у формі обміну інформацією. Наприклад, це може бути інформація про відкриті конкурси, майданчики для продажу картин, різні заходи:

Ми один одного підтримуємо, надсилаємо нові якісь опенколи або якісь посилання на заходи, де можна взяти участь. Це велика підтримка. 
Художниця, 41


Інформант_ки дещо менше зазначали про обмін досвідом на пізніших етапах кар’єри. Декілька художни_ць заявили, що вони намагаються не перебувати під чиїмось впливом, адже це може спровокувати недовіру до власного «я». Натомість один із інформант_ів поділився тим, що постійне спілкування з іншими художни_цями, обмін думками і перегляд робіт коле_жанок дозволяє йому працювати над виробленням власного стилю.

Це завжди якісь діалоги, розмови, якісь порівняння. Звісно, це вплив один на одного. Так чи інакше, під час розмов чи переглядання робіт один одного ти помічаєш якісь схожості або відмінності і таким чином розумієш, куди тобі рухатися далі. Тобто це такий пінг-понг.
Художник, 29 років

 Share: