«Усі ми жили колись» — нова виставка Олександра Чекменьова в галереї The Naked Room
30 серпня, 2021
Фічери
1 вересня галерея The Naked Room відкриє нову виставку Олександра Чекменьова «Усі ми жили колись». Це серія фотографій, створених у 1990-ті роки, переважно в Луганську, де мешкав і працював Чекменьов, але також у Києві, Одесі, Полтаві та інших містах. Усі фотографії зняті на кольорову плівку та надруковані вручну з негативів. Ця частина об'ємного архіву фотографа вперше експонуються в якості окремої серії на персональній виставці.
Світлини Чекменьова можна розглядати в двох аспектах. Один з них — зміст, сюжет, гіперреалістична документація буденності великого міста на сході України, яке переживало болісну трансформацію на зламі двох політичних епох. Другий аспект —це композиційна та колористична бездоганність знімків. Вони викривають у Чекменьові чутливість та пластичне мислення художника, а не лише уважного хронікера. Унікальність вуличної зйомки фотографа— в цьому вражаючи природньому поєднанні документалістики і позачасової краси кожного знімка.
Чекменьов не просто знімав знайоме і зрозуміле. Він фіксував світ, у якому жив, частиною якого був. На зображеннях немає і не могло бути іншування, тим паче глузування. Відсутнє також і щемке замилування непривабливим, але «таким рідним». Обидва ці підходи нерідко зустрічаються в авторів з амбіціями візуальних антропологів від фотографії. Натомість, Чекменьов демонструє спокійний, напрочуд зрілий погляд (фотографу не було й 30 років, але життєвий досвід тоді швидше визрівав та міцнів). У цих світлинах ми бачимо не просто місто, яке майже 30 років потому постає перед нами зниклою копалиною. Ми бачимо цілком інший тип публічного простору.
В часи хиткої невизначеності — й так було всюди і завжди протягом історії людства, — публічний простір не належить нікому. А отже, однаково належав усім, хто його населяв. Включно з тими, хто елементарно не мав власного приватного простору й прихистку. Неприкаяність цього спільного нічийного простору зрівнювала, а не розділяла його громадян, що вони його намагалися хоч якось обжити. Можливо, через таку гірку, але правдиву рівність герої Чекменьова дивляться в об’єктив (а відтак, і на нас, сьогоднішніх глядачів) радше приязно, ба навіть гордливо попри кричущі злидні та розруху навколо.
Разом з тим, фотографії Чекменьова не сприймаються як самі лише фотосвідчення історії або артефакти «героїчних 90-х». Їхня документальна виразність подвоюється формальною довершеністю зображення. Автентична плівка і прямий друк передають ренесансне відчуття кольору. А випадкові, проте не випадково закарбовані пози, жести, міміка людей на знімках додають монументальності історичних живописних полотен. Так писали свої картини передвижники. Радянська традиція привчила бачити в цьому мистецтві саму лише критику соціальної нерівності. Але без полум’яної плями червоної хустки задум полотна розсипається у пил.
Сила і складність Чекменьова полягає в дечому простому. В ясному розумінні базової можливості фотографії як засобу, її здатності знерухомити фрагмент видимого світу. Без доданої вартості постановок, постобробки та інших маніпуляцій. За фотографом лишається вибір місця та моменту для цього знерухомлення. Цей вибір може статися на службі «швидкої допомоги» або співробітника паспортного столу, який знімає на документи прикутих віком та хворобами до своїх вбогих осель громадян.
Уся практика Чекменьова — приклад гострого, точного та безжального, як хірургічний скальпель, фотографування. Воно ріже точно, раз і назавжди. Але без такого підходу не можливо побачити й зрозуміти світ, що нас оточує.
Олександр Чекменьов (1969 р.н., Луганськ) — один з головних представників сучасної української фотографії. Почав професійно освоювати фах фотографа в 1988 році, в місцевому фотоательє в Луганську. Після повернення з армії влаштувався фотографом в 1993 на Луганський художньо-виробничий комбінат. В 1997 переїхав до Києва, де нині мешкає та працює фотожурналістом. Його серіх публікувалися в таких міжнародних виданнях як New York Times Lens blog, Time Lightbox, New Yorker Photo Booth, MSNBC, Qwartz та інші. Значна частина його доробку — це унікальний архів життя України 1990-х років в усій жорсткості тогочасної соціально-політичної ситуації. Втім, Чекменьова цікавить не просто абстрактна «доба» — для нього важливі її герої. Учасник UPHA — об’єднання «Українська фотографічна альтернатива». Роботи зберігаються в колекціях «Мистецького Арсеналу» (Київ), Віттеньского музею та Людвіг музею (Німеччина), музеї MOKSOP (Харків, Україна). Автор фотокниг «Донбас» (2011), «Паспорт» (2017), «Лілії» (2020) та «Швидка допомога» (2021).
Share:
