Salzburg Summer Academy: нотатки з околиць глобального півдня

Коли в сьомому класі я вперше потрапила за кордон, одним із перших побачених мною міст по той бік Дунаю був Зальцбург. Відтоді я завжди мріяла повернутися туди на більш тривалий час. Є щось звабливе в цій засолодкій казковості, що хочеться розглянути уважніше. Грант в Salzburg Summer Academy (SSA) здавався найкращим варіантом через низку причин — ця літня школа має бездоганну репутацію, залучає до співпраці яскравих професіоналів, відгуки студентів про перебування там тільки найкращі.

З 1953 року SSA розташовується у фортеці Хоензальцбург, що височіє над містом. Першою її подією стала «Школа Бачення» Оскара Кокошки, де австрійський художник прагнув показати аудиторії широкі горизонти можливостей бачення і сприйняття. Після жахів першої половини ХХ століття, це місце повинно було стати домом для ідей інклюзивності та подолання упереджень, базуючись на гуманістичних ідеалах. Тут головною метою було не надання мистецької освіти, але створення неінституціоналізованого неакадемічного простору комунікації для занурення в досвід, який пропонує мистецтво через розвиток здатності дивитися й бачити. Зараз SSA приймає приблизно 300 студентів на рік, дві третини з яких є професіоналами, а одна третина — аматори. Разом із запрошеними викладачами та лекторами, студентки та студенти SSA знаходять інтелектуальний простір для переосмислення своєї власної роботи.

У серпні 2020 року я мала радість взяти участь у курсі з кураторської практики за програмою Марини Фокідіс "Everything you always wanted to know about curating and a few more questions". Фігура кураторки та публіцистки Марини Фокідіс уже давно була цікава мені у зв'язку з її роботою з темою глобального півдня, втіленої в її видавничій роботі — в журналі South as a State of Mind. У 2014 році Фокідіс була призначена главою Artistic Office documenta14 в Афінах і стала радницею куратора Адама Шимчик.

Усього в 67-му випуску Salzburg summer academy було два курси з кураторства. Другий був розроблений німецьким куратором і публіцистом Ніколасом Шафхаузеном. Два інших теоретичних курси були зосереджені на креативному письмі та арткритиці.

Зазвичай школа створює всі умови для інтенсивного обміну між студентами під час перебування в резиденції, але атмосфера курсу 2020 року було зовсім іншою — нашій групі випало перебувати у резиденції лише онлайн. Початок резиденції застав мене в Одесі, змусивши покинути дачу в пошуках більш стабільного інтернет з'єднання.

Отже, магістральною темою курсу стало переосмислення можливостей кураторства в сучасних умовах. Для того, щоби налагодити комунікацію всередині групи й задати напрямок для колективної роботи, Марина на першій зустрічі запропонувала зосередиться на принципі задавання питань, що в підсумку повинно було призвести до розроблення «кураторського декалогу», але такого декалогу, що складається не з тверджень, але з питань. Нові питання, що з'являлись щодня, група могла апробувати в розмові із запрошеними лекторами. Фінальний список цих риторичних запитань збудований у такий спосіб, щоб активувати індивідуальну рефлексію щодо принципів персональної кураторської практики та нагадати про низку обтяжливих привілеїв і унікальних можливостей професії. Так, ми говорили про неминучість знаходження всередині владної матриці, посилення ролі запитування як такої, підходах до поняття авторства в кураторської практики, не-/можливості соціального внеску, стратегіях викриття привілеїв і упереджень, переосмисленні буття разом у різних комунікаційних режимах, цунамі діджиталізації й економіці уваги, можливості кураторства ставити діагноз без одномоментного вдавання до лікування й багатьох інших важливих питаннях. Пізніше дизайн цього списку було вирішено в дусі інструкцій до медичних товарів або засобів, що застосовуються в надзвичайних ситуаціях. Ми припустили, що такий плакат може стати непоганим доповненням у створенні робочого простору й нагадуванням про необхідність постійної рефлексії в повсякденній діяльності куратора. Якщо вам захочеться завести такий і собі, зображення доступне для завантаження.

Список запрошених лекторів втілював ідею різноманітності підходів до кураторської практики та інституційних конфігурацій. Студентки змогли поспілкуватися з Анжелікою Степкен (Villa Romana, Florence), Софі Гольц (NTU CCA Singapore), Косміном Костінасом (Para Site, Hong Cong), Крістом Грюйтхейсеном (KW, Berlin) і Габі Нгкобо, а деякі зустрічі яскраво згадуються й по закінченні довгого часу.
Анжеліка Степкен — директорка Villa Romana з 2006 року. Вона розповіла непросту, але запалющу історію про реалії унікальної інституції з якою зараз працює. Річ у тому, що історія Villa Romana налічує вже 115 років, вона була заснована для преміювання німецьких художників, які перемогли в конкурсі Villa-Romana-Preis — річною резиденцією в Італії. З того часу ця інституція з непростою історією пройшла множинні етапи реформування і стала місцем для художнього виробництва й культурного діалогу між Німеччиною, Італією та усім Середземноморським регіоном, зберігши й розширивши принцип роботи резиденції.

Куратор родом із Румунії Космін Костінас, який зараз є виконавчим директором Para Site, одного з ключових некомерційних артпросторів Гонконгу, і веде інтенсивну міжнародну діяльність (Kathmandu Triennale, Ural Industrial Biennial, Documenta 12, Shanghai Biennale), розповів про деталі створення візіонерської виставки A Journal of the Plague Year. Ця мультидисциплінарна виставка, що об'єднала голоси вчених, художників, письменників і журналістів, була відкрита у 2013 році в Гонконгу, і розгорталася навколо аналізу історичних і сучасних уявлень про страх перед обличчям хвороб у суспільстві та культурі, відштовхуючись від історії спалаху атипової пневмонії у 2003 році.

Виключно відвертою стала зустріч із Габі Нгкобо, де вона багато говорила про необхідність переосмислення й перегляду минулого заради побудови більш інклюзивного майбутнього через застосування мови, що ґрунтується на етиці та стійкості. Габі щедро ілюструвала свою розповідь прикладами з роботи над 10-ою Берлінською бієнале, і що особливо цінно, багато говорила про практики художньої самоорганізації в Йоганнесбурзі з Center for Historical Reenactments.

Тішить, що робота групи не закінчилася після завершення курсу. Вісім учасниць вирішили створити групу Collective for Constant Questioning (CCQ) і продовжити спільну роботу. CCQ зародився в кіберпросторі з кількох проблем, пов'язаних із соціальним дистанціюванням і загальною потребою знайти інший спосіб бути разом, незалежно від різниці часових поясів і браку тактильності в цифровому бутті разом. Відштовхуючись від згаданих питань про кураторські та художні практики, CCQ створює платформу для діалогу, критики, досліджень, рефлексії та дій. Проєкт розвивається в процесі серії бесід із кураторами, художниками й дослідниками, а його результат буде опублікований онлайн у 2021 році. Над розробкою самої платформи зараз працює жіноче об'єднання дизайнерок із Загреба Oaza. 

Попри настільки проблемну форму онлайн-резиденції, курс залишив тільки найкращі спогади. Я здобула потужний стимул для індивідуальної роботи та познайомилася з багатьма цікавими практиками, і до того ж переконалася в тому, що навіть дистанційна спільна робота може створювати дивовижні професійні зв'язки.
 Share: