Спогади Алли Борисівни Волязловської про Стаса Волязловського

Стас був діставучій, йому треба було все зрозуміти. Тяжкувато було з такою дитиною. Діти якось легше живуть, а йому все треба було пояснити. Пішли ми якось до митця у майстерню, а там череп — муляж. Щелепа у черепа була на дротику. Стас узяв його в руки, а вона відвалилася.

Вдома Стас запитує: "Що це таке?". Ну як можна дитині пояснити? Я сказала, що це є основою нашої голови. І Стас почав його малювати. Настільки неприємне враження справив на нього муляж, що через малюнок він мав переосмислити своє враження. Йому було три з половиною роки. Він малював череп майже з анатомічною точністю по пам'яті. Я тоді вважала, що це ненормально. Потім зрозуміла, що якщо на нього щось справило враження, він повинен це обов'язково перетравити, а перетравлював переважно тим, що малював. Коли Стасові виповнилося шість років, я його віддала до Піонер-Палацу, де був гурток малювання. Потім, коли він уже навчався у школі, відкрилася інша художня школа — дуже хороша, зовсім іншого, нового напрямку. Директором був Анатолій Сліпіч. Він давав дітям змогу невимушено малювати те, що вони хочуть.

Стас мав дуже гарну викладачку — мила дівчинка, ніколи на дітей не кричала, тільки хвалила, якщо у дитини виходило щось гідне. Багато розповідала їм, показувала, що як подивитися на дерева, то видно, як вітер їх хитає. Вони малювали це. Вони мали різні вільні теми: ставили пляму чорнилом, складали і розтискали папір. Називалося це кляксографією. Діти відповідали, на що пляма в результаті стала схожа. Художню школу він любив і ходив туди п'ять років. Але не доходив, почав хворіти, до того ж почалися проблеми і з навчанням у школі.

Якось Танька розповіла Стасові, що її мама по блату дістала кришталь. Вона винесла у двір велику скриньку зі штучними перлами, пластмасовими дзвіночками, підвішеними на брошках, і найбільшою коштовністю була брошка з чеського кришталю. Стас прийшов додому і почав питати, де мої коштовності. Каже: "Чому ми кришталь, як усі, не купуємо?". Я йому відповіла, що коштовностей я не маю, а люблю більше не кришталь, а кераміку. На той час у Херсоні продавали дуже багато львівської кераміки. Стасу було 8 років, він заздрив Танці, і кришталь запав йому в душу. Коли йому виповнилося 10 років, на різдво родичі дали йому гроші, він пішов і купив кришталеву попільничку та подарував її татові на день народження. У 11 років він купив кришталеву цукорницю із залізним обідком, який згодом заіржавів. Так він реалізував свою рожеву мрію.

Стас був стандартним хлопчиком. Як все. Коли підріс, відвідував перші зали відеопрокату, захоплювався «Зоряними війнами». Не можна було сказати, що хлопчик був кімнатний, інтелігентний, занадто мамин, він встигав у дворі погасати, але паралельно продовжував читати книжники. На той час одним із улюблених його письменників був Гоголь.

Коли йому було 15 з половиною років, Міськвиконком зобов'язав брати на заводи працювати на літні канікули старшокласників, щоб вони не байдикували на вулицях.

А я тоді не працювала, сильно хворіла на астму. Стас прибіг і сказав, що його беруть на роботу, тільки треба, щоб я підписала у Міськвиконкомі документи. Я пішла до районного Міськвиконкому. Так Стас потрапив на Електромашзавод.

Вони працювали з 8-ї до першої, як малолітки, заробляли 20 рублів, але їм доплачували 50 рублів.

Стас отримав перші гроші та купив касетний магнітофон. Був щасливий, навіть сфотографований із цим магнітофоном. Усі його друзі одним світом мазані. Як зараз усі ходять із планшетами, тоді — усі з магнітофонами. Це було межею мрій — мати свій касетник. Стас захоплювався KISS, Scorpions, Шуфутинським і, звичайно — Висоцьким. Записи на той час поширювалися підпільно, переписувалися один в одного. У магазинах цього ще не було і дозволено не було, могли навіть на вулиці затримати із записами KISS та пришити справу. У Києві може ні, а в Херсоні — точно. Це вважалося нелегальним – контрабандою.

Стас почав співпрацювати із Центром молодіжних ініціатив «Тотем». Олена та Макс Афанасьєви, які ним керували, взяли його в поїздку до Узбекистану. В Узбекистані Стас почав займатися графікою. Два тижні вони їздили Узбекистаном, після цього зробили виставку в «Херсонському художньому музеї імені Шовкуненка».

Він виставив тоді фото, світильники та шахи у східному стилі 1,5 х 1,5 м. Вони зараз залишились у Афанасьєвої.

Після поїздки з подачі Олени Афанасьєвої почав співпрацювати з журналом «Наш», посилав графіку, фотографії та всі навороти, які робили у «Тотемі».

Макс дуже талановитий режисер та монтажер, на перший погляд непомітний. Афанасьєва — жінка теж із гарною фантазією. Макс кілька разів сказав, що Стас дуже талановито грає у фільмах, які вони знімали.

У нас на Херсонщині є таке село Чорнянка. Там мешкала родина Бурлюків — це були сучасники та сподвижники Маяковського. Кожен жовтень Тотем їздив та проводив там перформанси, влаштовували фестивалі. Стас брав активну участь у всьому, йому це все подобалося. Це було в його стилі — не просто так малювати, а розвиватися в інших напрямках. Та й компанія підібралася хороша – творчі хлопці.

Згодом Афанасьєва подала роботи Стаса на премію Малевича, яку заснували поляки. Він мені про це нічого не сказав. Йому не те, що було байдуже, просто нічого не очікував від цієї премії. Потім вона сказала, що йому треба їхати до Києва, бо Стас потрапив до трійки на відборі. Поїхали вони до Києва, і він взяв перше місце. Я подивилася на нього, коли він вийшов на сцену — у нього був такий вигляд, начебто його покарали. Для нього це було несподівано, він вважав, що, крім нього, там були більш цікаві претенденти.

Не прагнув кудись, десь щось не пропустити. Навіть із Херсона до Києва міг переїхати, але він не їхав. Його звали у Венецію[10] мало не на постійне місце проживання, але він не хотів. Він був не те, щоб патріот батьківщини, а важкою на підйом людиною. Херсон любив по-своєму. Міг взяти фотоапарат та піти фотографувати старий Херсон.

Коли Пінчук — зять Кучми, відкрив свій центр сучасного мистецтва, куратором його тоді був Олександр Соловйов — чоловік грамотний у цій справі. Соловйов вирушив містами України шукати молодих сучасних художників. До Херсона він приїхав із Дніпропетровська і зайшов до Слави Машницького, якого добре знав. Машницький познайомив Стаса із Соловйовим.

Через рік Соловйов запропонував Стасу брати участь у виставці у Стокгольмі. Поїхали Жанна Кадирова, Ілля Чичкан та Стас. Виставка мала успіх, і так Стас увійшов офіційно в сучасне мистецтво зі своєю графікою. Він тоді вже малював простирадла та подушки.

Перші роботи були політизовані. На них з гумором було зображено Віктора Ющенка, Юлію Тимошенко. Але в країні була демократія, і Стаса через це особливо ніхто не чіпав. Юля, кажуть, образилася. Він її там зобразив у трьох іпостасях: русалкою, піратшею з перев'язаним оком і статуєю Свободи.

Тоді прийшов йому виклик до Франції, під Парижем була виставка, а приїхати було, пардон, нема за що.

На виставку молодих художників до Пінчука приїхав Володимир Овчаренко — галерейник із Москви. Подивився роботи Стаса і почав їх купувати в нього. Потім Стас став його художником.

Те, що Овчаренко Стаса помітив і зацікавився — це було дуже вдало для Стаса. Це була, можна сказати, найбільша удача в його творчому житті. Він спокійно малював, а Овчаренко протягом десяти років купував у нього всі роботи. Він прикрив його від життєвих перипетій, від руйнівних заздрощів у творчій тусовці.

Овчаренко — добрий був мужик, він його чогось, можна сказати — любив, Стас його кілька разів підводив, але він продовжував з ним працювати.

Стасу подобалося їздити до Москви, там був добрий друг Братков. Разом вони їздили до Нью-Йорка на виставку. Возив їх туди Овчаренко. Це дуже багато важило для Стаса. Він приїхав і сказав захоплено: "Мамо, уявляєш, мої роботи на виставці висіли на одній стінці з Пікассо та Шагалом!"

Текст вперше було опубліковано у книзі «Волязловський. Стереоскопічно» до виставки «Волязловський и уся его творча жізнь».
Придбати книгу можна у Єрмілов Центрі у Харкові чи у GrynyovArtCollection.

Share: