Сезонна Добірка #2

Мотиваційний бот одного разу сказав мені: «Великі генії руйнуються, наче їм все одно»¹. Чи це не метафора поведінки культурних інституцій протягом останніх місяців? Найбільш яскраві заходи зараз — це виставки, які встигають пролізти у вікно між локдаунами та згадати минулі, більш щасливі, часи. Так, іноді хочеться забути про реальність та словами видатної мислительниці «здивувати своє найближче оточення поїздкою на приватний острів, де ми могли б, лише на короткий час, прикинутись, що все нормально»², сходити на перфоманс-вечірку “Hardcore Freedom” з гігантською неоновою інсталяцією Дінь-Дінь чи відвідати експозицію “Who Wants to Live Forever?” та порозмірковувати на тему життя та смерті.

Есей Діна Кіссіка "THE DOWNWARD SPIRAL: 2020" — це меланхолійний потік свідомості, який дуже влучно описує стадії переживання цього довгого року — від самоїдства до нового дивного життя через екрани наших девайсів. В тексті, автор згадує роботи Райна Трекартіна кінця 2000-х початку 2010-х, та порівнює їх з сьогоднішньою культурою стрімерів. Один з найвідоміших творів митця — “I-BE AREA”, можна розцінювати як пророцтво майбутнього, сучасні інфлюенсери буквально є дзеркальним відображенням героїв відео. «Іноді мені здається, що я — приквел до жахливої людини», — каже один з персонажів; «Коли я почну робити дерьмові картини, я, мабуть, продам тобі одну», — каже інший³. Для стрімінгових сервісів це був дуже вдалий рік, чого не можна сказати про сучасне мистецтво. Кіссік висловлює своє розчарування від нездатності мистецької індустрії адаптуватись до життя в часи пандемії: «Інституції, безсумнівно, здавались застиглими, як олені, які застигли посеред проїзної частини, протягом всього року вони лежали згорнувшись, мов панголіни, в клубочок, абсолютно не здатні піднятися назустріч пандемії, критиці, економічним труднощам, моральній кризі чи хоч чомусь з того, що відбувається»⁴. Зокрема, автор статті протиставляє мистецтву індустрію моди, яка знайшла значно цікавіші методи комунікації та співпраці зі своєю аудиторією. 

Насправді мода спромоглась знайти за цей рік багато креативних рішень, наприклад, використання маріонеток замість моделей (Moschino), персональний показ для однієї людини (Chanel), скляні (Fendi) та пшеничні лабіринти (JACQUEMUS), кінофестивалі та відеоігри. Сучасне мистецтво натомість винайшло онлайн кімнати.
Цікаво, що навіть найвідоміші та найбагатші музеї бояться виходити за рамки звичних способів взаємодій. Мало хто з музеїв зважився приєднатися до одного з найбільш популярних мобільних додатків сьогодення — TikTok, аргументуючи це тим, що ніхто не знає як довго триватиме популярність цього додатка, а розробка та затвердження контенту займає занадто багато часу. Тож, можна перечекати та подивитись, що буде далі. Виникнення окремих одиничних ініціатив лише підкреслює неповороткість більшості інституцій. Наприклад, нещодавно з’явився discord канал від instagram акаунту Freeze — пародійної сторінки, що стала платформою для спілкування та підтримки мистецького ком'юніті. На каналі можна знайти, окрім мемів про мистецтво, ще багато корисного, зокрема вакансії, можливості чи цікаві онлайн галереї, такі як Implied Gallery.

Перехід у віртуальну реальність навряд чи можна спинити. З розвитком технологій, сучасне мистецтво також потроху опановує нові можливості. Штучний інтелект (ШІ) вже давно є невід'ємною частиною нашого життя та інструментом для створення художніх творів. Наприклад, боти (одна з найперших форм ШІ) в Twitter, які генерують поля та акваріуми з емоджі кожні декілька годин — Emoji Meadow та Emoji Aquarium. Або інша популярна форма використання ШІ в мистецтві — це примус робота створити новий твір за певним алгоритмом, використовуючи існуючі дані. Так, художник Росс Гурвін попросив ШІ Benjamin написати сценарій до науково-фантастичного фільму "Sunspring". Наступним кроком в напрямку ШІ є використання технологій deepfake⁵. 

"Can You Spot a Deepfake?" — дуже легка до засвоєння стаття, розповідає про те, що з себе представляють технології deepfake та як їх використовують художники на прикладі роботи Франческа Панетта та Холзі Бургунд “In Event of Moon Disaster” (2020). Відео, на якому Річард Ніксон розповідає про нібито невдалий політ Аполлон-11 на Місяць та трагічну загибель екіпажу корабля, є однією з найреалістичніших робіт створених за допомогою цих технологій на сьогодні. Не дуже висока якість оригінального запису допомагає підробці краще вписатися у відео, проте це тільки четвертий рік існування цих технологій, чим далі, тим реалістичнішими ставатимуть відео і тим складніше буде відрізнити правду від вигадки.  

Інший текст — "Artificial Intelligence and Drag Performance" — це інтерв’ю з Джейк Елвес, де митець розповідає про свій останній проєкт “Zizi — Queering the Dataset”, в якому він намагається створити дреґ-квін за допомогою штучного інтелекту. Проєкт, зокрема, цікавий тим, що піднімає питання бінарної гендерної приналежності навчальних баз даних ШІ. «“Zizi — Queering the Dataset" був створений шляхом додавання квіру до існуючої моделі машинного навчання для створення облич, в якій набір даних реальних облич був здебільшого однорідним та мав значну прихильність до зовнішності західного світу. Моя ідея полягала в тому, щоб ввести в цею базу даних тисячу зображень дреґ-квін та дреґ-кінг як спробу кинути виклик гендеру та дослідженню іншого. Це призвело до того, що мережа почала генерувати більш квірні, більш неоднозначні та більш плавні обличчя та індивідуальності. Я зачарований тим, що відбувається, коли ці обличчя починають повністю руйнуватися, ніби це залучення дреґу зломало систему».

Також, хочу порадити епізод подкасту з Ніною Шік на тему deepfake під назвою "THE INFORMATION APOCALYPSE" — це посилання для загального розуміння теми та усвідомлення прекрасного майбутнього, яке нас очікує (назва каже сама за себе). 

Якщо вже мова зайшла про інформаційний апокаліпсис, необхідно згадати головну подію останніх місяців, яку висвітлювали абсолютно всі — навіть британське видання про музику зробило огляд на телевізійні трансляції перебігу американських виборів. Гадаю, що всі знають результати перегонів, тож я додам тільки одне посилання, про події вже після виборів. "Posted Live From the Inferno" — це невелика стаття, де американський арт-критик Джері Зальц порівнює різні історичні фотографії з фотографіями, які були зроблені під час нападу на будівлю Капітолія.  «Як мистецтвознавець, я зроблю крок назад, щоб мати змогу побачити зміст цих дивних образів глибше. На знімках того дня я бачу тотемізм, племінну війну, некомпетентність, напівбожевілля, помсту, привілеї білої раси, лють, жорстокість. Ці картинки — це те, що сталося б, якби Facebook став плоттю. Це люди, які всі відразу говорять з усіма іншими, усі стверджують, що їх факти є реальними, а всі інші — фальшивими. Це надає знімкам нового виду незрозумілості — груповий розум малює старі речі новими фарбами, одночасно використовуючи єдину нервову систему»⁶. Цей колективний портрет ультраправих груп, на жаль, є не тільки американським феноменом, та навряд чи зникне при новому президенті.

«Однак у діалектичному повороті, який не був розроблений Сартром, ніщо не гарантує, що злиття (згуртованих груп — прім. ред), викликане такими мемами, буде прогресивним»⁷, — пише Гел Фостер в есеї "SERIALITY, SOCIABILITY, SILENCE".  В тексті, де окрім чергового підтвердження цінності художніх інституцій для побудови та направлення прогресивного суспільства, автор ще згадав твердження свого знайомого про те, що мистецтво зараз також відпочиває від людей. «Однак я не можу повністю позбавитись від думки, що карантин звільнив мистецтво від нашого погляду та розмов. Наче це мовчання є тестуванням того, що Квентін Мейясу називає “доісторичним” часом, часом до нас або після нас — у будь-якому випадку без нас, поза людським існуванням»⁷. Настрій тексту Фостера зовсім не апокаліптичний, а скоріше про прийняття паузи та розмірковування над наступними кроками, які необхідно зробити для того, щоб вивести глобальне суспільство із того занепаду, в якому воно зараз перебуває.

Наостанок хочу додати метапосилання на іншу добірку статей, яку зробив арт-критик Іл'я Дейкун для Spectate — "Илья Дейкун. Арт-периодика: зима 2020" — якщо бажаєте почитати тексти більш філософського напрямку.

Побачимось у наступному сезоні, адже штучний інтелект поки не навчився писати сезонні добірки арт-статей.

Щоб читати більше статей про українське сучасне мистецтво підтримайте наш Patreon
 Share: