Художник, Олександр Клименко
У витоках новітнього абстрактного живопису художника Олександра Клименко – метафізична концепція інформації, згідно якої існують закони природи і таємниче знання про них, що наближає нас до Абсолюту. Отже, властивості зовнішнього світу є лише відображенням глибини пізнання та наших уявлень про нього. Одним з мотивів творчості митця є дуалізм в основі сприйняття оточуючої дійсності сучасною людиною. З одного боку вона є Творцем, якому під силу вплинути на складні життєві процеси, з іншого – цей вплив має руйнівний характер, штовхаючи людство у прірву споживання.
Постійний автор ArtsLooker Роксана Рублевська розпитала учасника найвідомішого вітчизняного сквоту «Паризька комуна», художника, куратора і теоретика сучасного мистецтва, чиї роботи неодноразово потрапляли на Phillips в Лондоні і Sotheby‘s в Нью-Йорку, про філософську наповненість його робіт і особливості солярно-спектрального живопису.
Ви отримали класичну художню освіту. В який момент наважилися почати свій шлях в Contemporary art, відійшовши від «ідеологічно-правильного» мистецтва?
Річ у тім, що я ніколи не працював у площині «ідеологічно-правильного» мистецтва. Завжди був дуже критичний до того, що бачив навкруги і тоді, і зараз. Навіть у 1982 році для своєї дипломної роботи обрав романтичний морський пейзаж с величезним небом, заходом сонця та маленькими фігурками рибалок біля човнів. Полотно створювалося під впливом творчості Каспара Давида Фрідріха, що на той час вважалося нечуваним вільнодумством. Мої інтереси, погляди і оточення взагалі не сприяли інтеграції в соціалістичну культуру. Ще під час навчання я добре потоваришував з Олександром Гнилицьким, Василем Цаголовим, Арсеном Савадовим, Олександром Сухолітом. Тоді від нас було багато галасу в інституті – своїм прагненням до андеграунду ми бентежили викладачів. Кожний обхід, що здійснювався професурою раз на півроку, міг стати останнім. Із заздрісною регулярністю нам натякали на відрахування і з роками конфлікт тільки загострювався. Згодом стало зрозуміло – про диплом годі й мріяти. Всіх бунтівників навмисно «зарізали» під час захисту, а я, передбачивши це, взяв академічну відпустку. Мені вдалося захиститися тільки через п’ять років, коли тоталітарний режим було остаточно повалено.
За яких обставин з’явилося художнє угрупування «Паризька Комуна», в якому ви брали участь?
Історія «Паризької Комуни» розпочалася на вступних іспитах в Київський художній інститут. У перервах між екзаменами я блукав майстернями, розглядаючи роботи інших абітурієнтів. Мою увагу одразу привернули картини Олександра Гнилицького і ми швидко потоваришували. Сашко став першим, кого я запросив працювати поруч, коли знайшов приміщення в будинку, який поставили на капремонт. Гнилицький був унікальною людиною: толерантною, мудрою, трішки відстороненою, проте іронічною й талановитою. Він поєднував різних «жителів» Паркому. Себе пам’ятаю активним, відкритим хлопцем, постійно шукаючим нових знайомств, рідкісних книжок, фільмів, музичних гуртів. Саме я приводив до сквоту музикантів, поетів, філософів, знайомлячи їх з митцями. То був час незбагненної свободи й розкутості, яка випадає на долю окремого покоління раз на століття. Ми намагалися наздогнати те, що західна цивілізація вже давно спробувала, проте нам здавалося це необхідним для самоствердження. Соціалізм вже не працював, колишні системи контролю й нагляду руйнувалися, а капіталістична система ще не встигла закріпитися на теренах колишнього СРСР. Ми немов потрапили у магічну прогалину між світами, де, на щастя, були полишені самі на себе.
Хто курував роботу «Паризької Комуни»? Проекти, що були нею ініційовані, об’єднувалися на концептуальному рівні?
Ні, арт-група була суцільним нагромадженням індивідуалістів-інтелектуалів, кожен з яких шукав себе, експериментуючи з різноманітними техніками й стилями. Єдине, що нас поєднувало – бунт проти академізму, соціалістичного реалізму та теплі товариські стосунки. На той час я мало малював, мене більше цікавило вивчення філософських й мистецтвознавчих праць. Приходило розуміння, що всі процеси в світі є циклічними, тому рано чи пізно і ми стикнемося з революціями та технічними інноваціями. Згодом мої припущення виявилися пророчими.
Чи могли б ви розділити свою творчість на декілька етапів, охарактеризувавши кожен із них?
За часів «Паризької комуни» я створював фігуративні роботи, які тяжіли до неоромантизму, хоча тоді всіх моїх однодумців цікавило необароко, зі властивою йому пишнотою. Я завжди мав свою, окрему від більшості, думку. Поступово мене захопив абстрактний живопис, проте його розуміння прийшло саме через переосмислення традиції романтизму. Сьогодні я вільно використовую різні засоби висловлювання, не обмежуючи себе ніякими умовними рамками. Тому в моєму арсеналі і фігуратив, і абстрактний живопис, який, на мій погляд, розмовляє з глядачем найбільш сучасною мовою за тисячоліття історії мистецтва.
Ви писали, що живопис «солярно-спектральної глоріфікації» віднайдений вами в процесі структурно-семантичних досліджень візуальних можливостей сучасної абстракції і в синтезі з ідеями авангарду…
Саме так! До солярно-спектрального живопису я прийшов шляхом довгих пошуків та експериментів. Впевнений, що зараз ми живемо не тільки за доби унікальної свободи й можливостей, а й серйозних викликів. Події останніх років, кожна з яких здатна змінити долю цілої держави, є яскравим тому підтвердженням. Вивчаючи добу авангарду та її наслідки, мені хотілося протипоставити пітьмі інфернального «чорного квадрату» власний позитивний символ, який відображає повноту буття. Так спочатку з’явилися мої різнокольорові «сонячні» кола, а згодом і радугема – знак новітнього часу.
Чи можна сказати, що ви в якомусь сенсі продовжуєте дослідження Малевича, проте пропонуючи символи, характерні для 21 століття?
Продовження обов’язково має одночасно і наслідувати, і спростувати теорію попередника, адже все змінюється. Поважаючи супрематизм, я також і полемізую з ним. Все 20 століття пройшло під знаком «супреми», світова архітектура відчула вплив супрематизму. Мода, техніка, дизайн – усе, що нас оточує навколо, стало інакшим. Зверніть увагу, навіть ця майстерні являє собою супрематичний простір! Геніальність Малевича полягала в тому, що він був медіумом, який наважився показати майбутню картину світу в уявній геометрії – еру науково-технічного прогресу та найвеличніших наукових досягнень. Більше того, візуальний конфлікт різних, відмінних одна від одної, геометричних фігур передбачив жах революцій та світових війн. Винайдена мною «радугема» – це також філософська парадигма, в основі якої епоха глобалізації, прискореної швидкості та небачених інформаційних технологій, що об’єднують всіх навкруги. В умовному поєднанні елементів двох століть є взаємне доповнення, яке можна порівняти з давньокитайськими символами «інь» і «ян».
Ви підкреслили, що експериментуєте у площині «contemporary-абстракції». В чому її суттєва відмінність від звичайного нефігуративу?
Провідні мистецтвознавці світу стверджують, що є величезна різниця між contemporary і modern-абстракцією, якою займалися до 60-х у Європі. Головні особливості модерну – наївна сьогодні віра у неповторність авторського висловлювання, нетерпимість до інших світоглядних концепцій, натомість contemporary-абстракція, яка є «пост постмодерністською», «постінформаційною», «постмедіальною», – не намагається відкрити нам світ. Вона більш швидка, використовує різні медіа, аби спростувати будь-яку тоталітарність, відтворивши уявлення про епоху невизначеності та толерантності.
В основі вашого мистецтва власні чи колективні переживання?
Як будь-який художник, що прагне істинного, а тобто чогось більшого, я працюю для всього світу, проте завжди вкладаю в проекти частину свого емоційного переживання – радості та захоплення світом. Іконописець, наприклад, щиро впевнений в тому, що його пензлем водить Святий Дух. Містично налаштовані митці, до яких я відношу й себе, завжди шукають позачасового, найважливішого. Ідеєю мого мистецтва є спроба прославляти свято буття. Наша втомлена старіюча цивілізація, забруднене середовище, ядерна зброя, винищення природних ресурсів дають нам підказку – ми стоїмо над прірвою. Як писав Бодрійяр, маємо величезні швидкості споживання і не менш величезні – забуття. Мої твори – спроба показати вічний космічний рух, красу всесвіту, величність нашої цивілізації, підбадьоривши людину. Що стосується вашого запитання, то митець, як у алхімічному тиглі, повинен переплавити свій біль і відчай у світло, аби дати надію глядачу.
На мій погляд, центральною для вас є тема свободи. Як гадаєте, чи існує неминучий цикл від свободи до нової залежності за Еріхом Фроммом?
На моє переконання, існує тільки одна свобода – свобода духу. Все інше – маніпуляція і спроба того чи іншого диктатора направити людей воювати під ті чи інші знамена. Ніякої колективної свободи, як і рівності, братерства, ніколи не було. Тим паче свободу неможливо розділити з іншими, борючись проти когось чи за щось. Ми настільки залежні, що навіть не хочемо собі в цьому зізнатися. Потрібно намагатися відчути справжню, велику свободу окремого власного «я», що вільно мандрує між світами.
Автор: Роксана Рублевская
Share:
