/var/www/cdpolya9961/data/www/artslooker.com/wp-content/themes/looker
https://artslooker.com/wp-content/themes/looker

«Колекційне українське сучасне мистецтво». Від бунту до бренду

865

IMG_8441

Виставка «Колекційне українське сучасне мистецтво», ініційована аукціонним домом «Золотое Сечение», дає можливість чи не вперше з широкою ретроспективою поглянути на твори понад 20 класиків новітнього вітчизняного мистецтва, виконані в різних жанрах й техніках зі спільним, тепер вже масно-колекційним, коренем. Докладніше про проект пише Роксана Рублевська.

Українське мистецтво останніх десятиліть 20 століття визначається найбільш яскравими художніми новаціями, поява яких була зумовлена впливом складних соціокультурних процесів — вдячного ґрунту для подальшого розуміння істинної значущості робіт й зіставлення видів мистецьких оптик, що стрімко змінювалися під тиском повільної комерціалізації, появи західних зразків та відсутності ідеологічного контролю.

Живою драматургією проекту стає актуальність нового погляду на художні експерименти, більшість з яких датовані кінцем 80-х — першою половиною 90-х. Створені на так званому поворотному пункті, вони тісно пов’язані з драматичними змінами, які переживали митці під час та після перебудови. Отже, вибудовуючи історично-художню канву, виставковий проект можна з впевненістю назвати музейним, що пов’язано з вибором нової стратегії репрезентації, яка демонструє пул основних імен, що склали фундамент українського contemporary art. Варіативність системи показу створює зрозумілу сучасному глядачу оповідальну логіку, яка і дозволяє простежити аспекти інтеграції вітчизняного мистецтва в світовий культурний контекст.

IMG_8438

Значущість теми репрезентації сучасного мистецтва доводиться хоча б тим, що воно і сьогодні залишається живим безперервним процесом, та якщо раніше його специфіка визначалася виключно самим поняттям, то тепер відмінні риси обумовлені контекстуальністю мистецтва: умовами продукування, презентації й сприйняття. Разом з тим, мистецтвознавча традиція дослідження за хронологічним принципом унеможливлює чітке визначення місця і ролі новітнього мистецтва, яке поповнюється новими незвичними творами уже «колекційних» митців.

Основна частка представлених робіт – живопис, що піднімає проблему зміни ролі картини в системі колекції, яка із доповнення інтер’єру стає емансипованою самоцінною річчю. В традиції новітнього арту більше немає мімезису (наслідування дійсності), він ставить завдання аналітичного і формотворчого експерименту з метою визначення ступеню присутності в ньому реального.

IMG_8440

В експозиції представлені найрізноманітніші за технічним й тематичним спрямуванням роботи: від глобалістичної тенденції віддзеркалення західного contemporary до глибокого дослідження локальних метафізичних і соціальних явищ зі спробою їх тотального переосмислення. Серед основних векторів – художні явища, що являють собою вихід на арт-сцену ряду молодих авторів з угрупувань «Паризької комуни», «Живописного заповідника», нових взірців трансавангардного, постмодерністського, необарокового мислення.

Театром постмодерністського маргінесу названа діяльність сквоту «Паризької комуни». З 1989 по 1994 рік нежитлові приміщення на вулиці Софіївській та Паркомуни, що чекали на капремонт, займали молоді українські художники: Дмитро Кавсан, Валерія Трубіна, Олег Голосій, Сергій Панич, Леонід Вартиванов, Олександр Клименко, Максим Мамсіков, Арсен Савадов. Усі вони наприкінці 80-х віддають перевагу експресивному, нерідко сюрреалістичному, фігуративному живопису, створюючи масштабні полотна, сповнені міфотворчої конотації й цитат з класичного живопису. Їх цікавить проблема ідентичності художника, пошук місця для себе та свого мистецтва, альтернативні форми якого на той момент ще не були осмислені критично.

IMG_8444

Художники «Паркомуни» не пов’язані один з одним жодними обов’язками, окрім єдиного на всіх екстремізму першовідкривачів. Замість цього існували недовговічні ієрархії, що будувалися в безперервному змагання ідей та амбіцій. Кожен з митців обирав собі маску, личину, запозичену зі світової культури, аби продемонструвати ідею авторського послання і бути зрозумілим. Якщо Голосій грає роль поета-бунтівника, інтуїтивно-імпульсивного співця фіктивності, то Трубіна зі своєю псевдосюжетністю стає господинею літературних салонів, Клименко і Кавсан працюють в амплуа філософа та проповідника, а Савадов стає диригентом візуального оркестру, знімаючи саван перед розтином потворного колективного.

Щодо творчого акту в рамках теорії трасавангардизму Акілле Боніто Оліви, до якого звертаються Арсен Савадов та навіть представник південноукраїнської художньої школи, один із засновників українського постмодернізму Олександр Ройтбурд, то він впроваджується виключно заради багатства візуальної мови, художніх засобів та можливості відступити від догматизму, нав’язаного радянською художньою освітою.

Якщо концептуалісти, зайняті приборкуванням філософії, та постійно переховуються за своїм доробком: персонажем, формою, то новітні українські класики не бояться демонструвати свою персональність. І хоч художники кінця 80 – початку 90-х не прагнули архівувати свою творчість, проте, на відміну від московського концептуалізму, все ж таки не продукували «швидкоплинні» твори. Їх доробок визначається не суто новиною чи мистецькою акцією, а за принципом привласнення дискурсів для відтворення їх фрагментів як оригінальних творів. Цей же метод використовують і інші художники цього періоду: Андрій Блудов, Петро Бевза, Павло Керестей, Володимир Бовкун, Олексій Аполлонов, Павло Маков. Кожен з них обрав один з дискурсів, де попри традицію лицидійства, нав’язану постмодернізмом, можливий показ і власного обличчя у інтерактивній грі.

IMG_8439

Мистецьке об’єднання «Живописний заповідник», засновником та ідеологом якого був Тіберій Сільваші, сформувався в 1991 році, поєднавши основною програмою «Неоформалізму» і митців Марка Гейка, Анатолія Криволапа, Олександра Животкова. Головним завданням художників було дослідження кольору, фактури й форми в просторі, а картина підносилася авторами не як вікно в світ ілюзії, а як унікальна площина, яку пронизують пластично-кольорові промені.

Унікальність експозиції в тому, що через багато років вдалося зібрати разом роботи 20 корифеїв українського сучасного мистецтва, надавши можливість їх іншого прочитання. Попри те, що епоха краху радянської системи та зародження новітнього українського мистецтва віддалена від нас порівняно невеликим часовим проміжком – презентовані твори вже представляють неабияку колекційну цінність. Перейнятися духом минулих проривних художніх відкриттів, а також поповнити своє зібрання музейними роботами, які й надалі будуть збільшуватися у своїй вартості, можна з 23 січня по 12 лютого в АД «Золотое Сечение».

28.01.2019

Схожі записи