Франсуаза Оз & Богдан Перевертун / Фото: Анна Бевзенко
Фокус розуміння мистецтва протягом усієї його історії спрямований на роль та сутність цього феномену в житті кожного окремого суспільства та, ширше, – всього людства. За останні кілька десятиліть мистецтво перестало бачитись лише естетичним продуктом чи наслідком художньої тенденції. Сьогодні кожен автор отримав право на суб’єктність у глобальному художньому процесі, та саме завдяки їй арт трансформується в одну з можливих форм неофілософії. Франсуаза Оз та Богдан Перевертун – українські художники, які створивши творчий тандем, працюють на стику модерну й постмодерну, навіть попри те, що ці напрями є антиподами один до одного. Їх художній доробок – дискусійний та визначається за принципом симбіотичної комбінації. ArtsLooker поспілкувався з митцями про створення нового культурного канону, знакові роботи, образну взаємодію з глядачем та відкриття нових горизонтів для подальших експериментів.
Ви отримали класичну художню освіту в Одеському училищі ім. Грекова. Який вплив, на ваш погляд, має академічна школа на авторів нового покоління?
Франсуаза: В художньому училищі ми навчалися на спеціальності «художник-оформлювач», та, окрім академічної школи, вивчали більш сучасні візуальні практики: графічний дизайн, колаж, дизайн інтер‘єру, оформлення вітрин та книжок, графіку, фотографію. Тому все ж таки найбільше на нас вплинули саме ці дисципліни.
Богдан Перевертун «Pacific Ocean» 210 см х 165 см (полотно, акрил)
2017 р
Богдан: В училищі ми мали достатньо творчої свободи для самовираження. Викладачі заохочували до художнього експерименту, і щиро раділи, коли студенти проявляли свою індивідуальність. Класична освіта в буквальному розумінні вплинула на нас найменше з усього іншого. Мені здається, чималий внесок належить нашому спільному багаторічному дослідженню модернізму та постмодернізму.
Як розпочалась історія вашого творчого об’єднання? Яким був ваш особистий мотив для такої співпраці?
Богдан: Я побачив Франсуазу задовго до того, як вступив до училища. Тоді я відвідував підготовчі заняття, а Франсуаза вже була студенткою 1 курсу. Вона справила на мене сильне враження, можна сказати, це було кохання з першого погляду.
Франсуаза: Пізніше ми познайомились на одній із вечірок наших спільних друзів і відразу виявили, що маємо багато спільного. Згодом стали кращими друзями, до речі, ми обидва шульги (посміхається). Основним мотивом співпраці, на мою думку, стала природна потреба в обміні знаннями й досвідом з людиною, близькою за світоглядом.
Богдан: Наше мистецтво є соціальним не тільки за змістом, але й за структурою побудови. Воно народжується у спілкуванні один з одним. Навіть в індивідуальних проектах кожного з нас можна прослідкувати взаємозв’язок. Нам цікаво працювати разом. Так ідеї трансформуються, змінюються, стають більш досконалими.
Франсуаза: Може статися й так, що в процесі спілкування первинна ідея перетвориться у щось кардинально нове. Це схоже на гру, у якій ми самі створюємо правила. Своєю співпрацею ми взаємозбагачуємо один одного.
Сьогодні арт-проекти часто нагадують продукти діяльності ЗМІ: художник створює інформаційний привід і вимагає дискусії. Мистецтво, зокрема ваше, перетворюється в одне з відгалужень сучасної філософії, в тому числі, завдяки візуальним засобам художньої виразності. Чому, на ваш погляд? Чим обумовлена саме така комунікація з глядачем?
Б: Ми живемо у інформаційну еру, в якій саме інформація рухає світ. Та її необхідно аналізувати, доповнювати, зіставляти, чим і займається художник.
Ф: Ми хочемо досягти певного балансу між ідеєю та її візуалізацією.
Б: І вважаємо, що сучасне мистецтво більше схоже на міждисциплінарний діалог. Ми обрали такий тип комунікації, адже хочемо, аби творчість спонукала глядача не лише до отримання естетичної насолоди, а й до рефлексії.
Франсуаза Оз, Богдан Перевертун «Казка 21 століття» 140 см х 140 см (полотно, акрил, ланцюги) 2019 р
Ф: Якщо позбавити сучасне мистецтво філософської складової, то воно редукується до декору чи розваги. Між мистецтвом і філософією постійно відбувається діалог, часом – захоплюючий, а іноді – невимовно напружений.
Б: Можна сказати, що філософ і художник – це два супутника, які зазвичай йдуть пліч-о-пліч . Вже в 20 столітті мистецтво перестало прагнути виключно до естетичного ідеалу, перетворилось на провісника нових тенденцій, ретранслятора суспільних настроїв.
Ф: Разом з тим, мистецтво перетворилося на інструмент пізнання світу.
Філософія для мистецтва так само важлива, як мистецтво для філософії. Це такий собі симбіоз у час тенденції тотального злиття протилежностей.
Чи є концептуальна модель мислення у вашому мистецтві реакцією на надмірне споживання з його фетишизацією предмету?
Б: Гадаю, що так. Сьогодні людина заповнює свою внутрішню порожнечу матеріальним. Предмет як фетиш – ризикує стати кінцевою метою. Парадоксальним є те, що чим більше у людини з’являється предметів, тим гостріше вона відчуває свою внутрішню порожнечу.
Ф: Страшно те, що зупинитись у цьому вирі фетишизації дуже важко. Людині повсякчас хочеться більшого. Предмети стають продовженням людської природи. Є ризик, що у майбутньому це призведе до трансгуманізму: ситуації, за якої предмети стануть частиною людини й поступово витіснять її саму.
Франсуаза Оз, Богдан Перевертун «Планета ляльок» 180 см х 160 см (полотно, акрил, ланцюги) 2018 р
Чи вважаєте ви себе одночасно і критиками, і теоретиками свого мистецтва?
Б: Частково. Критичне бачення результатів своєї творчості – необхідна умова для постійного саморозвитку. Якщо ж не аналізувати і не критикувати себе, втрачається власне розуміння того, «що», а головне «навіщо», ти робиш.
Ф: Проте, якщо бути і критиком, і теоретиком в повному розумінні цих визначень, то не вистачить часу займатися мистецтвом.
Б: Самоаналіз є важливим, та мистецтво народжується не лише у його процесі. На творчість часом впливають і зовнішні фактори: вміння аналізувати навколишню дійсність, бачити те, на що люди зазвичай звикли не звертати уваги…
Ідея «залученості глядача», вперше сформульована віденським істориком й мистецтвознавцем Алоізом Ріглі, який зазначав, що картину, створену художником, не можна вважати завершеною поки вона не викличе реакції у глядача. Чи згодні ви з таким твердженням? Яка зазвичай реакція на ваші роботи?
Ф: Так, неможливо не погодитись, адже основна мета мистецтва залишається незмінною – змусити глядача рефлексувати.
Б: Цікаво, що різні глядачі на один і той же твір можуть реагувати зовсім несхожим чином, і це нам дуже подобається.
Чи можете окреслити проблематику вашої творчості на прикладі трьох знакових спільних робіт?
Б: Робота «Казка 21 століття». В ній ми досліджуємо вже згадану проблему фетишизації предмету, що безперервно надає інформацію. Гаджети сьогодні стають органічним продовженням людини, і через тотальну кібер-інтеграцію людина не здатна відрізняти фейки від реальності. Простіше кажучи, проблема, яка існує: надмірне захоплення гаджетами і спокуса користуватись неперевіреною інформацією в інтернеті як правдивим фактом.
Ф: Так само в роботі висвітлюється проблематика посилення людського нарцисизму через тенденцію постійно робити селфі, або очікувати сенсаційних новин. В свою чергу, такий ескапізм спричинений бажанням втекти від своїх повсякденних проблем.
Б: Легше повірити в кінець світу та планету Нібіру, легше повірити, що коти – це інопланетні агенти, аніж в себе й в своє життя. Сьогодні для сучасної людини важливіше життя в соціальних мережах за сіру буденність.
Ф: Зазвичай в наших роботах поєднуються різні теми, об’єднані одним візуальним образом. І всі вони переплітаються між собою.
Б: В картині “Планета ляльок” ми висвітлюємо проблему маніпуляції масовою свідомістю та прагнення до тотальної індивідуалізації.
Ф: Мова про те, що кожна людина повинна аналізувати всю інформацію, і не давати робити з себе ляльку. Ми нагадуємо і про маніпуляцію мистецтва знаками художності, що вступає в процес нескінченного самодублювання.
Б: Також маємо пам’ятати, що кожен ляльковод сам є лялькою у ляльковода з більшою владою. Тож проблема, яку потрібно вирішити – це прихід до самостійного критичного мислення для кожного з нас.
Б: Робота «Нескінченність у кожного всередині» про пошуки себе всередині себе ж і, водночас, про безглуздість цієї ідеї. Як би ти не намагався зрозуміти, хто ти є, відповідь ніколи не стане вичерпною.
Чи можна сказати, що в мистецтві вас цікавить не тільки традиційна орієнтація на пластичну форму, а радше створення системи візуально-семантичних символів?
Ф: Так, зображення в наших роботах – це знаки, за допомогою яких ми налагоджуємо комунікацію з глядачем, зрештою ці знаки можна зчитувати по-різному.
Б: В мистецтві нас цікавить співвідношення і взаємодія образотворчих форм між собою, і те, як ці форми, при різних комбінаціях, змінюють свої значення.
Ф: Тобто нам важливо відстежувати те, як різні знаки, стикаючись один з одним, змінюють своє смислове навантаження.
Б: Звичайно, кожна наша картина має декілька трактувань, і саме цим ми показуємо варіативність людського світосприйняття. Побачене на полотні сприймається індивідуально, з огляду на культурний бекграунд кожного з нас.
Франсуаза Оз «Я здуваю пил з бруду» 215 см х 160 см (полотно, акрил, ланцюги) 2014 р
За стилістикою ваші роботи наближені до поп-арту з яскраво вираженою естетикою коміксу. Яке значення в ваших роботах має текст? Чи може він розглядатися як вид дискусійної практики?
Ф: Тексти ми вводимо не в кожну роботу, але там, де вони є, тексти виступають підсилювачами візуальної складової.
Б: Текст додає картині більшої гостроти, робить ідею чітко артикульованою і підводить глядача до глибшого її розуміння.
Здається, що ваше мистецтво стверджує себе саме в текстах, а візуальний ряд є лише ілюстрацією до текстів. Чи так це?
Ф: Текст та візуальна частина радше доповнюють один одного, аніж ілюструють.
Б: Гадаю, картина й текст взаємно розширюють діапазон сприйняття один одного.
За яким принципом формуються образи в ваших роботах? Чи можна сказати, що ви оперуєте персонажами-симулякрами?
Ф: Можна сказати й так . Ми вважаємо, що, перебуваючи у соціумі, індивід завжди набуває властивостей симулякра, бо грає певну роль, яку від нього очікує суспільство.
Б: За масками цих ролей – порожнеча, яку людина мусить маскувати. Проте, не можна сказати що особистість – це сукупність факторів: роботи, хобі, зв’язків та людей, які її оточують. Вона є цілим Всесвітом.
Ф: В першу чергу у своїй творчості ми артикулюємо проблематику, яка нас турбує, і хочемо поглянути на досліджувані предмет чи явище під різним кутом.
Франсуаза Оз, Богдан Перевертун «Нескінченність у кожного всередині» 150 см х 115 см (полотно, акрил, ланцюги) 2015 р
У ваших роботах помітні стійкі риси постмодерністського дискурсу: ваше мистецтво навмисне наближається до кітчу. Як відомо, головний програмний орієнтир художнього постмодернізму – це плюралізм форм і стилів, який відкидає саму ідею культурного канону. Чи вважаєте ви свою творчість актом постмодернізму? Чи бачите в ній провокацію?
Б: Ми вважаємо себе митцями, що працюють на стику модерну й постмодерну, навіть попри те, що ці напрями є антиподами один до одного. Це як чорний і білий колір, вони є протилежними, але разом виглядають гармонійно.
Ф: Проте, ми не думаємо, що це відкидає культурний канон. Плюралізм і комбінації створюють новий канон.
Керамічна прикраса бренду «FRANCOISE OZ»
Ви спільно заснували бренд керамічних прикрас «FRANCOISE OZ». Чи могли б розповісти про нього докладніше?
Ф: Ми заснували бренд в 2014 році. Все почалося з того, що я захотіла зробити білі керамічні намиста. Пізніше Богдан подарував мені каблучку власного авторства, яка сподобалась мені настільки, що я носила її, не знімаючи. Ми вирішили виставили фото з каблучкою в Instagram і стикнулись з масовою зацікавленістю. Безліч людей воліли замовити таку саму собі. З цього моменту ми розпочали створювати прикраси не тільки для себе, а для всіх бажаючих. Так з’явився бренд «FRANCOISE OZ».
Б: Ми обрали кераміку у якості основного матеріалу прикрас, адже в ній є якась архаїчність. Більш того, вважається що кераміка – це один з перших штучних матеріалів, створений людиною.
Ф: Бренд «FRANCOISE OZ» визначає свої прикраси як маленькі витвори мистецтва, які завжди можна носити з собою. Тож ті, хто їх носять, невербально декларують свою прихильність до мистецтва і культури в цілому.
Б: Особливістю наших прикрас є те, що вони повністю виробляються вручну без використання серійних форм. Тому кожен виріб – неповторний.
Які спільні виставкові проекти готуєте наразі?
Б: Ми хочемо зробити проект, в якому будуть представлені спільні картини, оскільки до цього зазвичай працювали поодинці. Тепер ми вирішили поєднати своє мистецтво, бо помітили, що спільна робота нас збагачує і надихає, тож наше розуміння в одному творі виглядає досить гармонійно. Зараз готуємо спільну роботу на Kyiv Art Fair 2019.
І на останок, Франсуазо, чи могли б ви розповісти про специфіку створення арт-буків?
Ф: В моїх арт-буках зібрані свого роду послання, рукописні листи, які хочеться відправити в конверті тим, кого любиш. В книгах є як дуже особисте, так і соціальне, публічне, те, що мене турбує і непокоїть, те, чим я надихаюся і ким захоплююся. Спочатку я пишу тексти, потім обдумую стилістику, щоб це було співзвучно з поезією. Потім кожну готову сторінку сканую і роздруковую всі в маленькому форматі, щоб зробити компонування розворотів. Мені важливо бачити перед собою готову книгу в зменшеному варіанті, погортати її, зрозумівши, що потрібно додати, а від чого варто відмовитися.
Потім, коли я в усьому впевнена, починаю верстати книгу в електронному вигляді і передаю до друкарні. Друкую зазвичай невеликими тиражами – по декілька видань. Перший арт-бук – це книга експериментів в змішаній техніці. Там і колажі, і багато графіки, гравюри, фотографії й навіть ниткографія. Другий арт-бук, “Все золото” в золотий обкладинці, – повністю графічний, в ньому мінімум кольору і максимум малюнків й тексту. Третій арт-бук “Можна все” – в срібній обкладинці. Для нього я використовувала кольорові напівпрозорі листи. Коли два кольори комбінуються один з одним, виходить третій колір. З цих листів я й зробила колажі, тож арт-бук вийшов яскравим та соковитим. Наразі я працюю над новою, четвертою книгою, яку скоро представлю нашим поціновувачам.
Спілкувалася Роксана Рублевська
Share:
