Декларація свободи української душі. Виставка Івана Приходька «Добра новина»

20 грудня, 2018

658_2F6A0501

21 грудня за підтримки Міністерства аграрної політики і продовольства України відбулося відкриття виставки Івана Приходька «Добра новина». Заслужений майстер України вже понад 50 років створює унікальні зразки народного декоративного мистецтва та живопису. Його творчість поєднує в собі символіку української традиційної культури та виразність авторської колористики. До 80 річниці Івана Васильовича, яку він святкуватиме наступного року, за підтримки Держкіно України готується повнометражний документальний фільм про життя художника – «Земля Івана», режисера Андрія Лисецького. Про щирість творів Івана Приходька, українські національні традиції та мистецтво як досвід далі в ArtsLooker.

Роздуми про мистецтво мають розпочинатися та підсумовуватися водночас тезою про визначення сутності самого явища. У домодерний час воно було тісно пов’язане із релігією та виконувало сакральну функцію. З приходом секулярної доби про мистецтво почали говорити як про автономний культурний елемент з домінантою естетичної функції. Цінність мистецького твору тепер залежить від його здатності прямо апелювати до людської чуттєвості. Чим більше емоцій він викликає – тим більш геніальним визнається.

658_2F6A0400

Відмінність «класичного» мистецтва, про яке йшлось вище, від народного як феномену полягає саме у такій гіпертрофії чуттєвої складової. Від найдавніших часів до тепер останнє зберігає у собі здатність відтворювати прихований досвід людського існування у символічній художній формі. При цьому воно не прагне справити непересічне естетичне враження або викликати сильні емоції у глядача. Позаінституційна творчість виконує функцію збереження, реактуалізації та відтворення культурних особливостей, які вбирає в себе, розвиваючись протягом століть існування народу як її основного автора та носія.

Як художній напрям, традиційне або «наївне» мистецтво відокремилося наприкінці ХІХ ст., коли виникла необхідність атрибутувати народну творчість, протиставляючи її примітивізму, художній метод якого полягав у навмисному спрощенні академічних мистецьких форм. Представниками «наїву», як правило, є митці-самоучки, стилістична унікальність яких формувались під впливом історичної спадщини традиційної культури поза межами «класичного» художнього поля. Сьогодні все декоративно-прикладне мистецтво, скульптура та живопис «народного» походження, окресленого історичного періоду, визначається як «наїв».

Українське народне мистецтво є досить відомим явищем, яке привертає увагу своєю самобутньою виразністю та оригінальністю протягом багатьох десятиліть. Неодноразово твори митців стилю «наїв» експонувались у галереях та музеях світу, викликаючи інтерес не лише до художнього методу, але й до народної культури як його джерела. Народний живопис тісно пов’язаний з іменами Марії Примаченко, Олеся Семерні, Поліни Райко. До цієї плеяди належить і ім’я Івана Приходька – народного майстра та непересічного художника.

Іван Васильович народився в селі Дударків на Київщині. Професійної освіти не отримував, про що жартома зауважує: «Ніде я не навчався, а зі школи тікав…». Перші кроки у живописі здійснив ще в юності, коли був запрошений на роботу як художник агітаційних матеріалів. Попри це, ідеологічна спрямованість професійної діяльності митця ніяк не вплинула на його індивідуальну творчість. У ній Приходько звертається до тем та сюжетів, що відображають самобутність українського села, яке за всіх політичних режимів та історичних епох було колискою традиційної культури.

Село як культурний осередок визначило ритм життя та творчості Івана Приходька. Його різнобарвні полотна та яскраві скульптури демонструють консерватизм і, водночас, виразність сільської та народної культури. Життя поза містом уповільнюється, розтягується у часі так само, як химерні, проте цілком звичні людській уяві, образи, що розробляє Приходько, постають перед глядачем у лінійній, площинній величі. Знаки традиційної культури – це духовна спадщина народу. Як історико-ментальний конструкт, вони потребують, перш за все, чіткого формулювання через зображення. Саме доступність останнього визначатиме, наскільки такі культурні коди будуть збережені та відтворені протягом наступних поколінь.

658_2F6A0745

У цьому сенсі, творчість Приходька – квінтесенція простих образів та зрозумілих форм, за якими кожен впізнає розвиток народної ментальності. У роботах Івана Васильовича можна помітити те, з якою прискіпливістю відібрані орнаментика та символи, які обов’язково несуть в собі елементи традиційного світобачення, та наскільки гармонійно вони вписані у загальний ритм композицій. Його художня мова – проста  і саме тому знаходить прихильників та поціновувачів серед будь-яких культурних осередків. Вона є більш універсальною, аніж локальні культурні розбіжності та апелює до більш глибинного пласта людської ідентичності – її духовної пам’яті.

«Мистецтво Івана Васильовича – це сакральний акт матеріалізації духовних цінностей нашого народу. Окрім безперечної професійної майстерності, йому вдається у простий спосіб зображати діалоги з вічними темами української культури. В епоху комерціалізації та надмірної концептуалізації візуальних мистецтв, традиційній творчості має бути приділена особлива увага, адже саме вона є підґрунтям для подальшого розвитку нації. Виставки робіт тих, хто ревно береже традицію, сьогодні проводити просто необхідно, щоб народ не забував свого коріння», – коментує кураторка проекту, Тетяна Пилипчук.

658_2F6A0798

Символічна матриця українського народного мистецтва складається з багатьох структурних елементів, що походять з різних вимірів та етапів існування українського народу. На полотнах Івана Приходька – праслов’янські архетипи – дерево життя, мати-земля, солярний безконечник – поєднуються із фрагментами релігійної та народної міфології – вогняними конями, райськими птахами гамаюнами та одвічно вірною лебединою парою. Художник перетворює фольклорні сюжетні елементи на виразні наративи традиційного світобачення українця. Його картини – це зображення прихованого, невербалізованого досвіду існування цілого народу.

658_2F6A0811

Окремої уваги заслуговують скульптурні твори Приходька. Він виготовляє невеликі декоративні фігурки, маски, стилізовані під ритуальні, дитячі іграшки та музичні інструменти. Відтак, мистецтво Івана Васильовича, окрім важливої культурної місії збереження фрагментів народної свідомості, також слугує людям утилітарно – прикрашаючи їх оселі та розважаючи. Невеликі кольорові янголята, різнобарвні химерні істоти та орнаментальні розписи Іванового славетного бубна повною мірою уособлюють визначення «наїву».

Колористика творів Івана Приходька відзначається технічною довершеністю та простотою. Надаючи перевагу чистим тонам та контрастним композиційним поєднанням, художник повторює прийоми народних майстрів минулого. Поруч із живописними роботами, площинність та вигадливість фігур Івана Васильовича окреслює головне завдання наївного мистецтва. Поле глибинної інтерпретативності у традиційній художній творчості поступається ширині та масштабності досвіду, який вона зберігає для своїх глядачів – наступних поколінь.

658_angel1

Роль народної творчості у загальному контексті мистецтва завжди видається дещо маргінальною – вона не прагне конкурувати за нові теми та актуальні образи, вражати та епатувати глядача. Питання традиційного мистецтва як ретранслятора духовної спадщини цілого народу – назавжди закріплена за ним місія. Тетяна Пилипчук підкреслює: «Мистецтво для Івана Приходька – не бізнес, не хоббі, не робота. Це і є його багатогранне, сповнене любові до природи та людей, життя. Це вираження досвіду існування, якого так не вистачає художнім практикам, герметичним через їх відданість інституціям».

Сьогодні ця місія набуває також і політичних конотацій: у час, коли нація переживає географічні та структурні трансформації, збереження історично значущих духовних цінностей та проекція їх на майбутні епохи допоможе українцям залишитись українцями, на втративши свого культурного спадку. За словами кураторки, виставка на території Міністерства – державної структури – це важливий акт інтервенції мистецтва в життя тих, кому рідко доводиться бути його глядачем. Підтримка духовних цінностей, носієм яких є традиційна культура, з боку держави є вагомим внеском у збереження національної свідомості.  Завдяки Іванові Приходько, який декларує своєю творчістю кожен елемент народної душі через образні епітети простих і яскравих форм, цей процес перетворюється на «добру новину» для кожного українця.

За редакції Роксани Рублевської

Фотоматеріали Тетяни Рудої

Share: