/var/www/cdpolya9961/data/www/artslooker.com/wp-content/themes/looker
http://artslooker.com/wp-content/themes/looker
1 views

Влада Ралко: «Складається враження, що мода розминулася з тілом»

Влада Ралко / Фото: Дар’я Тищенко-Журавель

Влада Ралко / Фото: Дар’я Тищенко-Журавель

З 11 квітня по 13 травня Voloshyn Gallery представляє серію графічних малюнків найвідомішої експресіоністки сучасної України Влади Ралко «Модний показ». Журналіст ArtsLooker Роксана Рублевська запитала у мисткині про історію створення проекту, особливості експозиції, художню мову її графіки та роль моди у формуванні культури нового постіндустріального суспільства. 

Історія створення серії «Модний показ» розпочалася в 2012 році, коли глянцеве видання про моду Vogue Ukraine запропонувало вам зробити для них обкладинку. Чому, на ваш погляд, така пропозиція надійшла взагалі, знаючи ваш іронічний авторський стиль і негласний конфлікт з усіма удаваними декораціями?

Vogue тоді запропонував зробити обкладинки одразу кільком художникам, і це була б дійсно хороша ініціатива, якби не компромісне розміщення кожного з варіантів не на обкладинках, а всередині журналів. Але хай там як, для мене в результаті все склалося вдало, бо під час праці над ескізами та, власне, над самими малюнками я натрапила на цікаві рішення, що спровокували пізніше велику серію, завуальовану під модну ілюстрацію.

IMG_7588

За яким принципом побудована експозиція? Чи є спосіб для найбільш правильного її прочитання?

Основний корпус малюнків було завершено у 2013 році. Отже, їх можна назвати «дореволюційними» або «довоєнними». Після початку Майдану я зосередилася на праці над «Київським щоденником» і «модна» тема ще довгий час видавалася мені неприпустимо легковажною. Я пам’ятаю, що під час візитів до перукаря в період Майдану та початку війни модні журнали, які у таких закладах зазвичай лежать для відвідувачів, мені здавалися якимось блюзнірським нонсенсом, паралельною реальністю. Весь цей час уся серія пролежала в майстерні, лише кілька малюнків експонувалися у спільних проектах. Спеціально для виставки у Voloshyn Gallery я додатково зробила п’ять великих робіт на папері, завдяки яким неначе наново актуалізувала для себе всю серію та отримала певне бачення побудови експозиції. Наявність великих двометрових малюнків без оформлення скерувала  експозиційне рішення до такої собі напівробочої легкості. Мені вирішення простору галереї нагадує стенди, де під час модних показів або зйомок кріплять на кнопках різні фото та ескізи. Ми розвісили роботи в рамах поряд із малюнками, що кріпляться просто на кнопках або зажимах, а між окремими аркушами без рам не лишили простору. Таким чином поверхня стін ніби продовжує поверхню білого паперу.

IMG_8024

Розкажіть про художню мову своєї графіки і її головні засоби  виразності:  лінію, штрихи, контури, плями? За рахунок чого досягається максимальна виразність малюнка?

Я люблю порівнювати малюнок із усним мовленням, яке, на відміну від письмового вивіреного слова більш живе та зберігає кожен намір і кожне виправлення. Ба більше, у малюнку особливим чином міститься пауза й мовчання, які під час роботи над ним концентруються в моментах утримання від роботи, а саме у процесі бездіяльності. Поверхня паперу виступає для мене не пустотою, а надзвичайно напруженою пусткою і звичайно ж вона є дечим набагато більшим, ніж просто тло.

Нові великі малюнки дещо відрізняються від малюнків, менших за розміром. Їхня композиція побудована на кшталт сторінок «вибору редакторів» у модному глянці, де в єдиному просторі розташовані найактуальніші речі нового сезону, щось таке, чого не було раніше. Ось і в мене на нових малюнках з’являються маркери нової реальності, до модного арсеналу прокрадаються елементи війни, поліцейської атрибутики, невизначеного зворохобленого стану суспільства взагалі.

3121_main

Чому ваша кольорова палітра часто включає чорний, сірий і відтінки рожевого. Для вас ці фабри несуть смислове навантаження?

Цього разу рожеве – це таке гламурне прочитання тілесного, бо насправді ж тіло зовсім не рожевого кольору. Мені сподобався прийом підкладання флуорисцентної фарби під більш стриманий шар рожевого, коли з’являється щось на зразок світіння. Тут мені важливо було поєднати кольори таким чином, аби створити оманливий ефект «красивої картинки», що повинна затуляти певну жорсткість висловлювання.

 В ваших роботах присутня деяка загадка, недомовленість, умовне позначення емоційних станів. Це розраховано на активну роботу уяви глядача?

Якщо йдеться про роботи з «Модного показу», то в них я використала навмисне підкреслені афектовані пози, запозичені знову ж таки зі сторінок модного глянцю, де моделі під час фотосесій імітують пристрасть, смуток або інші прояви сильних почуттів. Емоції в малюнках серії – радше застигла умовність задля створення певної картинки. Так само, як у справі з презентаціями нових колекцій в лукбуках, на передній план виставлено саме емоційну історію, а тим часом одяг перебуває у ситуації певного замовчування. Але, якщо у модній індустрії подібне приховування сприяє продажу прихованого, я в своїх роботах навпаки акцентую видиме, а саме імітовану емоцію, яка призначає об’єктом продажу тіло.

IMG_7648

Які техніки були використані в серії «Модний показ»? Я помітила акварель, туш, гуаш, чи не так?

Ви усе перелічили вірно, але у нових великих малюнках є ще олівець та маркер. Мені подобається застосовувати такі «камерні» матеріали на великих форматах – вони набувають там особливої сили і вразливості.

У центрі вашого дослідження тіло. Чи згодні ви з твердженням Ж. Бодрійяра, що тіло сучасної людини панікує і перебуває в постійній агонії, що воно перестало існувати і стало похідним від економіки, політики, культури і моди?

Мені радше згадуються розмірковування Бодрійяра про «тіло як звалище знаків». Згадані вами галузі безперечно позначають тіло певним чином, але у цьому процесі воно позбавляється важливих функцій, наприклад, таких, як зваба. Тіло ніби починає функціонувати запрограмовано, але під час докладання зусиль аби підсилити власну звабливість, воно її фатально втрачає. Починає діяти якась згубна економіка, що наче перекриває головні джерела, які це тіло живлять. Підвищення вартості сучасного модного активного та позитивного тіла потихеньку, але невідворотно виштовхують його з життя.

IMG_8013

Сьогодні вираз «формувати образ» передбачає цілеспрямоване конструювання нового, досконалого тіла. Тоді чому мода, яка допомагає цьому статися сприймається вами вороже?

Ворожість до моди? Ні в якому разі! Я вважаю, що мода здатна до надзвичайно відвертих висловлювань і точної та жорсткої критики. Але природа моди, що передбачає абсолютну вчасність, також обертається на пастку, де модне висловлювання на вістрі часу одразу втрачає потугу саме через свою «модність». Бо будь-який модний винахід приречений на масове копіювання, наслідування, яке миттєво з леза часу зісковзує та, продовжуючи бути модним, до актуального часу вже відношення не має. Імітація оновлення, оце прискорене хронологічне мерехтіння також маскуються під модні течії, але не стосуються точного та вразливого осердя моди. Парадоксальним чином навіть визначення «модний» звучить зневажливо.

Людина за допомогою моди приміряє на себе образи, що веде до кризи ідентичності. Чи вважаєте ви, що мода розділяє саму особистість з її тілом, що веде до поступового розпаду першої та патологічних станів психіки?

З одного боку мені здається, що модні тенденції, що приходять на зміну одна одній, втратили свою репресивну потугу через те, що кожен модний сезон пропонує зараз  досить широке коло образів. Але через те, що окрема актуальна тенденція наче розпадається на багато частин та пропонує вибір, сама можливість вільного вибору видається доволі химерною. Усі модні варіанти разом тепер утворюють спільний багатовимірний простір, який виявляється новим полоном, звідки важко знайти власний вихід. Позірне розмаїття модних пропозицій лише імітує свободу.

IMG_8047

Мене зовсім не цікавлять клінічні випадки і в проекті я радше зосередилася на втраті цілісного розуміння тіла. Тіло наче не встигає і губить себе по частинах у захопливому прискоренні. І якщо модне підпорядковане хронології, персональне  – завжди перебуває у своєму часі. Це не означає взаємного заперечення, але варто пильнувати кордони модного.

Чи можна сказати, що тіло і особистість постмодерну більше не є елементами чуттєво-матеріальних культур, як-то: Античність, Відродження, де фактор тілесності займав чільне місце?

Мені подобається визначення нового часу, як метамодерного, де тілесність знову заявляє про себе та ніби мститься за недостатню увагу та надмірну іронію. Тілесність новітнього часу заперечує канони краси та виборює нові права. Але паралельно із новою свободою на тілесність чатують небезпеки та репресії, що наче вийшли з минулого та виступають у якості певної формотворчої жорстокості. Виходить, що замість пасивних впливів модних тенденцій тіло зазнає активних та небезпечних зазіхань  нової політичної реальності, що вийшла зі стану рівноваги.

3126_main

Яку роль, на ваш погляд, грає мода у формуванні особливостей нової культури постіндустріального суспільства?

Складається враження, що мода розминулася з тілом. Нещодавно один грузинський дизайнер закрив обличчя моделей на показі, щоб, за його словами, не відволікати увагу від речей. Водночас мода пропонує багато прозорих вбрань, що, замість ховати тіло, долучають його поверхні та рельєфи до елементів одягу. Але чим дужча ілюзія усування тілесного, тим більш невідворотно тіло буде набувати нової ризикованої чутливості хоча би задля того, щоб лишитися живим.

Розмову вела: Роксана Рублевская

Підписуйтеся на наш Telegram-канал


22.04.2018

Схожі записи