Сезонна добірка #1

10 вересня, 2020

Інгрід Торвунд. Кадр з фільму Magic Blood Machine, 2012, 22 хвилини, HD

Останні три-п’ять місяців світ продовжує перебувати в стані постійного струсу то від однієї то від іншої шокуючої події, і жарти про абсурдність 2020 року вже давно перестали бути смішними. Культура не стоїть осторонь того, що відбувається, цитуючи Contrapoints “Ти можеш спостерігати за палаючим світом, тільки якщо маєш привілеї не бути в огні”¹, культурні діячі не мають цих привілеїв. Ґрунтовний текст Доріана Батицька, розташований останнім в переліку, підсумовує майже всі лиха останніх місяців та окреслює роль мистецтва в часи всесвітньої кризи. Це есе є головним аналітичним матеріалом добірки, усі інші статті освітлює цікаві явища, митців чи твори, які, на мою думку, варті уваги. 


Інтерв'ю з Інгрід Торвунд та Юносом К. Мейландом

Невелике відео-інтерв'ю з норвезькими художниками Інгрід Торвунд і Юносом К. Мейландом про процес створення трилогії короткометражних фільмів. Містичні історії розповідають про існуючих у вигаданому Всесвіті створінь. Цей напівбожевільний казковий світ складається з суміші норвезького фольклору, старомодного футуризму, язичницьких обрядів та християнської культури. Глядачеві не обов'язково розуміти сюжет і мотиви дій персонажів, можна просто насолоджуватися візуальною складовою твору — якщо не дивовижними костюмами, то норвезькими пейзажами точно. 
Кадр з фільму When I go out I bleed magic, 2015, 20 хвилин, HD
Кадр з фільму Magic Blood Machine, 2012, 22 хвилини, HD
​“Ці фільми призначені для перегляду, а не для пояснення. Я намагаюся знімати грайливі відео, відкриті для інтерпретації. У мене складається враження, що глядачі відчувають багато спогадів з дитинства та дуже сильні емоції під час їх перегляду. Деякі люди можуть сприймати мої фільми дійсно серйозно, а деякі, звичайно, не дуже. Реакція буває різною.”²
 
Кадр з фільму Magic Blood Machine, 2012, 22 хвилини, HD
​​
У відкритому доступі є тільки уривки перших двох фільмів, але навіть ці 10 хвилин захоплюють. Якщо все-таки хочеться дізнатися передісторію творів, то можна почитати чи не єдине інтерв'ю з Інгрід Торвунд англійською мовою 2015 року.



Марина Вішмідт: Speculation as a Mode of Production³  

Останні кілька років своєї діяльності Марина Вішмідт присвятила вивченню мистецтва як прикладу соціально-репродуктивної праці. Використовуючи теорію Теодора Адорно про негативну діалектику Вішмідт аналізує спекуляції/припущення про формування суб'єктивних ціннісних відносин у мистецтві через суперечливі області філософії, фінансів і мистецтва. Під “мистецтвом” Вішмідт розуміє звільнюючу діяльність, яку необхідно заохочувати в тій чи іншій мірі, тому що вона протистоїть універсалістській відчуженості.
“Коли мова заходить про культуру, спроби ввести її в більш практичний зв’язок із соціальними та політичними рухами, як і при спекуляціях, творчість має бути відірвана від капіталу та переосмислена в термінах, що вибудовують продуктивні та пропозиційні аспекти, які так часто формуються з точки зору регресу з боку своїх ворогів, чи з точки зору вразливості та меланхолії з боку тих, хто вважає себе соратниками. Отже, насправді потрібно повністю переглянути спекулятивні та творчі виміри антагонізму.”⁴
 
Однією з художніх робіт, яку спікери розглядали як ілюстрацію до своєї розмови є робота Роберта Морріса "Коробка зі звуком власного виробництва" 1961 року. Твір є дерев’яною коробкою, з якої лунає трьохгодинний запис звуків будівництва. Аудіо документує процес створення саме цієї скриньки та візуалізує дію постійної праці, яка припиняється тільки за необхідністю задоволення основних потреб. Твір виступає таким собі маніфестом, оскільки він виявляє методи власного виробництва та проголошує зміну парадигми в мистецтві, де процес, тривалість, тимчасовість та незавершеність також займають почесне місце.

Якщо цієї інформації вам замало, можна подивитися лекцію на наближену тему, де Марина Вішмідт була однією із спікерів разом з Жозефіною Вікстерм, письменницею та дослідницею мистецтва.


Перформативна лекція: Сила 10 (1968)
Кадр з фильму Powers of Ten™, 1977, 9 хвилин

Концепція фільму "Сила 10" (1977) полягає в поступовому віддаленні від певної точки вгору, множачи ділянку, що була охоплена, на 10. Наприклад, починаючи з пари на пікніку, яка є нашим першим квадратом, кожен раз площа огляду збільшується в десять разів, таким чином наступний квадрат — це парк, в якому знаходитися пара, наступний — район в якому знаходиться парк і так далі аж до Чумацького Шляху і оточуючих нас Всесвітів. Людина дуже швидко втрачається з уваги, кожен раз ми бачимо все менше і менше деталей, занурюючись в неосяжні простори всесвіту. "Ця порожнеча є нормальною, багатство нашого району є винятком"⁵ — говорить голос за кадром. 
Перформативна лекція про фільм "Сила 10" (Sketch (1968) поділена на дві частини. У першій, доктор наук Франк Снік дає історичний опис концепції, починаючи з книги данського педагога Кіса Буке "Космічний вид. Всесвіт у 40 стрибках" і аж до відомого фільму 1977 року. Друга частина — це представлення творів трьох художників Вібеке Міскіні, Оскара Сантіллан і Ани Марії Гомез Лопез, роботи яких ґрунтуються на понятті десяти або відсилаються безпосередньо до джерел концепції (фільмам, книзі).



Це найсумніший твір, який я коли-небудь бачив
Сандро Боттічеллі, "Покинута" ("Вигнанка"), 1495

Маленька стаття Джері Зальца, присвячена роботі "La Derelitta" Сандро Боттічеллі, в якій тлумачення вигнанної фігури, переноситься зі звичного біблійного персонажу на самого митця. Смута зображеної постаті може бути знайомим багатьом зараз.
“Доведена до розпачу постать, здавалося б, намальована у пророчому очікуванні всього цього, дає нам можливість на хвилинку зазирнути у внутрішні руїни, які переживав Боттічеллі. Це випалений, виснажений світ. Скорботна фігура нахилена. Не видно обличчя, лише розпущене чоловіче волосся. Він босий, як танцюючі діонісійські фігури та німфи, які Боттічеллі писав раніше, а тепер зневірився. Фігура здається розкаючимся грішником, майже марою. Майже якби Вознесіння щойно сталося: Усі зникли або піднеслися; фігура залишилась одна.”⁶
 



Коронавірус, структурний расизм і майбутнє, яке ми повинні створити

На тлі таких масштабних проблем як пандемія, насильство з боку органів охорони порядку та ескалація політичних конфліктів, культура відходить на другий план. У цей же час самі культурні інституції також не знають як реагувати на те, що відбувається, максимальна залученість полягає в онлайн подіях чи активізмі в соціальних мережах. Більш того, елітарність мистецтва, класовий поділ всередині самої "культурної" спільноти і капіталістичний устрій світу, частиною якого є мистецтво, може нівелювати пориви художників і кураторів до соціальної критики. У своїй статті Доріан Батицька, розглядає події останніх місяців і намагається визначити місце мистецтва в новому постпандемічному, політизованному світі.
“Поки ми маємо справу з чотирма катастрофами, про які нас попереджав Мартін Лютер Кінг-молодший багато років тому — мілітаризм (в Іраку, Сирії, Ємені, Афганістані тощо), бідність (на рекордному рівні на Заході), матеріалізм (нарцисичне его у мистецтві та музиці, культурі знаменитостей, славі, моді та тенденціях), расизмі (проти чорношкірих та корінних народів, азіатів, євреїв та мусульман); ми повинні продовжувати нагадувати собі, що ненасильницький революційний проєкт демократичного поділу та перерозподілу влади можливий, навіть необхідний, і що мистецтву належить вирішальна роль у його досягненні та просуванні.”⁷
 



Ода емодзі піднятого кулака

Есе присвячене емоджі піднятого кулака ✊ — міжнародному жесту солідарності та надії.

Я обрала це есе для добірки, ще коли в США проходили масові демонстрації проти расової дискримінації та насильства з боку поліції. Здавалось, що матеріал може втратити актуальність, оскільки публікація відбулась пізніше, але, на жаль, світ все ще потребує солідарності в спротиву насиллю. 

Щоб читати більше статей про українське сучасне мистецтво підтримайте наш Patreon

Share: