Наталія Заболотна: «Єдина моя стратегія – власний життєвий досвід»

Наталія Заболотна Фото Володимир Штефан для artslooker.com

Наталія Заболотна / Фото Володимир Штефан для artslooker.com

Ім’я Наталі Заболотної асоціюється в громадськості з розквітом Українського дому та Мистецького Арсеналу. Восени 2016 Наталя Пилипівна створила власний галерейний простір, на базі якого існують однойменні фонд та найдавніше українське видання про сучасне мистецтво. Окрім експозицій видатних вітчизняних митців, лекцій, творчих вечорів, поновлення друкованої версії журналу, Заболотна представила й соціокультурний проект «SOS-майбутнє», що має на меті показати реальні потреби нації і зберегти історичну спадщину. Постійний автор ArtsLooker Роксана Рублевська зустрілася з Наталією Заболотною, щоб розпитати про рік без Арсеналу, перші результати культурної інвентаризації та плідну діяльність Art Ukraine Gallery.

Як виникла ідея вашого нового соціокультурного проекту «SOS-майбутнє»?

Ми започаткували його в березні 2017, у зв’язку з тим, що в пріоритеті держави взагалі відсутня реформа в гуманітарній сфері. І це на тлі абсолютного знищення соціокультурної інфраструктури! Наприклад, 16 з 33 тисяч сільських клубів – фактично ліквідовані. Самі будівлі існують, проте вже давно перестали виконувати свою основну функцію. За офіційними даними тільки в 2016 році було зачинено 1 200 бібліотек, а ті, що залишилися – не відповідають духу часу. Отже, спостерігаючи за цим, ми звернулися до громадян із закликом фотографуватися з хештегом «SOS-майбутнє» на тлі об’єктів, доля яких викликає в них занепокоєння.

ShV-18-5503

Чи знайшло це відгук у громадськості? Коли стали помітні перші результати?

Ініціатива одразу ж набула широкого резонансу. З першого ж місяця на нашу сторінку в Facebook надходила рекордна кількість світлин, тому вже за 8 тижнів існування платформи ми презентували онлайн-реєстр (так звану Народну Вікіпедію), який містить в собі ту інформацію про об’єкти соціокультурної сфери, що перебувають у стані руйнації. Звісно, деякі з них, особливо історичні пам’ятки, вже не піддаються реставраційним роботам, проте потребують негайної консервації. Якщо узятися за це зараз, ми зробимо перший крок до формування нових туристичних маршрутів і, як наслідок, до збагачення окремого регіону. Отже, наша команда створює не тільки складну інтерактивну культурну мапу, а й привабливі бізнес-кейси.

Тобто ефект народної інвентаризації став відчутним одразу – вона допомогла зрозуміти реальний стан справ. Чи можна докладніше про реєстр та створення таких бізнес-кейсів?

Онлайн-реєстр – самостійний ресурс, який наповнюється самими громадянами. Він став зручним та дієвим інструментом у боротьбі з соціокультурним занепадом.  Можна в будь-який час зайти і побачити як виглядає конкретний об’єкт і чого він потребує. Звісно, ми допомагаємо редагувати ті рефлексії, які надходять від людей, шукаємо додаткову інформацію, намагаючись довести владі, що відновлення цих об’єктів обов’язково матиме потрібний ефект. Наступний наш крок – вивести економічну формулу успіху. Спілкуючись з відповідними організаціями та спеціалістами, ми запитуємо, яка загальна вартість робіт і за який період вони можуть бути виконані. Основні дивіденди від участі в проекті: оздоровлення цілого регіону, спонукання до туризму, наповнення бюджету місцевих громад, можливість створення малого бізнесу, адже туристам буде необхідна сфера послуг. За отримані кошти створюватимуться нові спортивні комплекси, культурні фестивалі, бібліотеки, виставкові простори.

ShV-18-5662

Чи знайомі ви зі світовими прикладами такого реформування?

Я вже згадувала про ісландську реформу, яку прийняв тамтешній уряд, «Молодь для Ісландії». Кожні 100 метрів вони забудували культурними центрами, спортивними залами, майданчиками, відкрили безліч гуртків, де підлітки можуть проявити власні здібності. Молоді стало просто нецікаво вештатися і гаяти час, заглядаючи в чарку, адже вони отримали надзвичайно модернізовану систему. Тепер здоровий спосіб життя – тренд цієї нації. Перші результати вже відчутні: перемоги на міжнародних спортивних змаганнях, зменшення відсотку хворих на алкоголізм та наркоманію. Чому Україна не може перейняти такий досвід? Отже, поки наша держава не зрозуміє реальні загрози для підростаючого покоління, ми будемо власноруч шукати гранти, працюючи з громадами на користь конкретних регіонів.

В липні 2017 року виповниться рік з моменту, коли ви були вимушені залишити Арсенал. Як вдалося так швидко перейти з Мистецького Арсеналу в свій власний галерейний простір?

Мистецький Арсенал закінчився для мене в липні 2016 після оголошення результатів конкурсу на посаду його нового керівника. Чесно кажучи, до останнього сподівалася, що члени конкурсної комісії винесуть соломонове рішення, проте марно. Ім’я потрібного кандидата було відомо заздалегідь, тому дива не сталося. Як для проєвропейської держави, конкурс проводився нетипово, з порушенням усіх моральних, етичних і законних чинників. Після недовгих роздумів, я почала готуватися до нового життя, яке видалося можливим без Арсеналу.

ShV-18-5555

Чому не вся команда Мистецького Арсеналу пішла за вами в Art Ukraine Gallery?

По-перше, Art Ukraine – відносно невелика і виключно приватна ініціатива, хоча й вважається однією з найбільших галерей сучасного мистецтва в Україні. Команда Мистецького Арсеналу завжди була вільною в своєму виборі і кожен зробив його самостійно. Більшість з моїх колег залишаються зі мною з часів Українського дому.

По-друге, в нашій державі майже відсутні робочі місця для працівників соціокультурної сфери. Є Арсенал, який став таким, яким ви його знаєте, за моєї каденції, є декілька сильних інституцій і приватних ініціатив. Більшість музеїв та галерей потребують негайної модернізації, особливо в комунікації з відвідувачем. Що стосується міжінституційних відносин, то все складно, адже відсутня будь-яка культурна політика. Чомусь міністерство і уряд не ставить собі чітке завдання розробити стратегію розвитку країни, хоча б на найближчих 10 років.

Чим відрізняється керування приватною установою від керування державною?

Знаєте, я не скажу, що в мене безхмарне життя. На мою долю випадали численні випробування, проте я завжди вкладала в свою справу багато власних сил, емоцій, часу, тому все виходило, незалежно від розміру об’єкту. Не можна порівнювати керування приватною і державною установою, адже і те, і інше – велике мистецтво.

ShV-18-5664

Чи претендує ваша галерея на те, щоб називатися Музеєм сучасного мистецтва, якого досі немає в Україні?

Ні, не претендує. Галерея має залишатися галереєю. Я хочу, щоб у нашій країні з’явилася окрема інституція, а саме – Музей сучасного мистецтва. Як тільки буде така можливість, я обов’язково його створю. Очолити – не завдання, треба перш за все ініціювати, втілити в життя довгоочікуваний проект. Проте, оскільки зараз ми займаємо великий галерейний простір, де представлені ключові сучасні художники, можна сказати, що Art Ukraine Gallery виконує функцію неіснуючого музею. Сподіваюся, що тимчасово.

Чи була у вас якась особлива стратегія при створенні  власної галереї?

Єдина моя стратегія – власний життєвий досвід. В минулому році я брала участь у конкурсі на посаду керівника Національного музею України,  навіть не підозрюючи, настільки жорстко поставлена задача виключити мене зі всього державного сектору. Я не знаю, як це ковтає українська культурна спільнота, чому вони замовчують правду і залишають проблему без розгляду. Мене дуже розчаровує таке ставлення до майбутнього найважливіших державних інституцій. Як результат, я є табу в пресі і тільки найсміливіші видання пишуть про мої ініціативи.

На базі фонду та галереї продовжує існувати  мистецьке видання, створене вами 10 років тому.

Так, Art Ukraine magazine – це абсолютне моє дітище. Журнал створений попри все, і ви, як один з постійних його авторів, бачите, який величезний авторитет він має серед інших видань про мистецтво. За час його існування з’являлися і зникали безліч ресурсів, проте ніхто не витримував на ринку так довго, як ми.

ShV-18-5441

Якщо  вам випаде можливість стати Міністром культури України, чи погодитеся на таку пропозицію?

Мене часто запитують, чи хочу я стати Міністром культури України, і я завжди відповідаю, що можу їм бути, адже точно знаю, що потрібно робити для відродження українського культурного ландшафту.

Чи був у вашої галереї план виставляти художників на світових арт-ярмарках?

Я не вважаю себе дилером. Я просто люблю мистецтво і завжди займаюся улюбленою справою. По своїй природі я більше меценат. Звісно, за роки роботи я об’їздила всі відомі ярмарки, саме тому мною був ініційований Art Kyiv Contemporary, з тією амбіцією, щоб згодом він став світовою подією. Мені подобається організувати масштабні мистецькі проекти, відкривати нові імена, колекціонувати і створювати різноманітні культурні акції.

Як все ж таки вдається вмовляти митців першої величини експонуватися в Art Ukraine Gallery?

Мене якось запитали, як Сухоліт довірив тобі цілу колекцію своїх творів, а я здивувалася, мовляв,  чому він повинен відмовити? Звісно, я не можу представити одночасно всіх авторів, яких люблю і ціную, проте намагатимуся. За 15 років ми з командою втілили сотні мистецьких проектів, деякі з них мали для митців доленосне значення. Їх побачили, визнали і зробили популярними, тому мої стосунки з художниками можна назвати більше, ніж просто дружніми.

Автор: Роксана Рублевская

09.06.2017

Похожие записи