Анатолій Криволап: «Я – художник імпульсу»

10 травня, 2017
Художник Анатолій Криволап / Фото: artslooker.com

Художник Анатолій Криволап / Фото: artslooker.com

Ім’я Анатолія Криволапа, класика українського нефігуративного живопису, вже давно асоціюється з успіхом, і це зовсім не дивно. Його роботи продаються по рекордним цінам на світових аукціонах і потрапляють до найкращих арт-просторів. Сам Криволап – оточений армією прихильників, мистецтвознавців та колекціонерів, які роками слідкують за його творчістю, збираючи «вглиб». Напередодні відкриття нової виставки в Ужгороді журналіст ArtsLooker Роксана Рублевська запитала у митця про сутність медитативного пейзажу, комерційну привабливість його робіт, експерименти початківців та нове покоління свідомих колекціонерів.

Вже за декілька днів ви представите глядачам свою персональну виставку в Ужгороді. Які роботи увійдуть до цієї експозиції?

Проект є логічним продовженням львівської та київської виставок моїх робіт, наданих із приватних колекцій. Зал, у якому буде представлена експозиція, має надто високі стелі, що поглинають будь-який живопис. Саме тому я створив і декілька нових великоформатних полотен, аби вони відповідали простору.

Довгий час ви займалися проблемою гармонізації кольору. Як вам все ж таки вдалося її вирішити?

Це результат десятилітньої лабораторної роботи в майстерні. Мушу сказати, що одного впорядкування кольорів замало. Якщо є колорит, то він вже гармонізований, але суто естетично. Мене ж цікавило, щоб колір міг передати ті глибокі відчуття, які я намагаюся зафіксувати на полотні.

За яким принципом ви поєднуєте їх? Як вигадуєте такі дивні сполучення, адже часто вони не відповідають кольоровій палітрі оточуючої дійсності?

Я так довго з ними працюю, що бачу їх як абсолютно реальні (сміється). Звісно, коли я вперше віднайшов свої кольори, то відчув, що потрапив у інший світ, але це відчуття дереалізації швидко минулося. Мені навіть здається, я одразу був запрограмований на такі фарби.

Чи не знищують такі насичені кольори сюжетну складову?

Навпаки! Колір підсилює зображення і проявляє його характер. Справа в тому, що я багато років поспіль створював етюди, працюючи задля пізнання освітлення простору. Згодом почав експериментувати в абстракції, а це взагалі «чиста музика», позбавлена будь-якого сюжету. Через творчі пошуки прийшло переосмислення пейзажу, і  з споглядального він перетворився на медитативний. Знаєте, я практично не бачив медитативних пейзажів, де б колір був основною рушійною силою. Присутність мінімальних ознак пейзажу надає йому присмак абстракції.

IMG_7137

Як проходить процес написання роботи? Чи є у ньому доля імпровізації? Чуттєве домінує над раціональним?

Раціональне сприйняття світу мені взагалі неприємне. Я вмикаю його тільки тоді, коли завершую картину. Спочатку – це сильний чуттєвий викид і тільки у фіналі його потрібно сформулювати математично. Процес створення – не надто стабільний і може відбуватися по-різному. Інколи я дивлюся на фарби і вже бачу пейзаж, проте таке трапляється досить рідко. Як правило, під час написання виникає якесь несподіване художнє рішення і його необхідно втілити. Звісно, що є художники, які замислюють роботу, роблять ескіз і методично виконують його крок за кроком. Я до них не належу,  я – художник імпульсу. Можу написати картину за годину, а найдовший пейзаж стоїть незавершений 12 років і досі не відповідає моїм вимогам та сприйняттю.

Найчастіше на ваших полотнах  українські чи закордонні пейзажі?

Українські. Я дуже мало писав закордоном, а те, що зробив – нецікаво і в першу чергу мені самому. Там щось не спрацьовує, я просто їх не відчуваю.

Останнім часом ви багато часу проводите на Закарпатті. Чи можна очікувати закарпатський мотив у нових серіях?

Потроху я створюю карпатські пейзажі, але не думаю, що вирішив ті проблеми, які планував, тому продовжую працювати над ними. Мені набагато ближче рівнина, на якій я виріс. Це закарбувалося в моєму дитячому сприйнятті. Мене запитують, чому стільки землі на твоїх роботах, а потім приїздять на мою батьківщину і розуміють, що я нічого не вигадував. Там є тільки одна лінія.

Чи цікавлять вас експерименти з новими медіа?

Мене це зачіпає тільки на рівні глядача. На мій погляд, це паралельний всесвіт, який із моїм власним не має точок перетину. Проте, якби я відчув, що можу передати свій задум через інший, навіть новітній, вид мистецтва, не роздумуючи почав би експериментувати, але знаю, що не досягну потрібної глибини.

Чи знаходили відгук у вашій творчості соціально-політичні мотиви?

Ще з юних років я зрозумів, що не хочу бути соціальним чи політичним художником. Маючи вибуховий темперамент, я усвідомлював, що торкатися цих тем  означає перестати бути митцем. Звісно, я активно співчуваю, але не дозволяю цьому просочуватися в моє мистецтво.

IMG_7068

З якого моменту почався ваш шалений успіх?

Це сталося наприкінці 90-х. Я вибрав дивне сполучення фіолетового і червоного кольорів, яке тоді ще не використовували в українському живописі. Всім стало цікаво, хто є автором картини. Після того випадку почалися запрошення на виставки і аукціони. Мушу сказати, я ніколи не звертався в жодну з галерей з проханням прийняти мою роботу. Якщо вона чогось варта, тебе знайдуть самі, а нав’язуватися для митця – принизливо.

Вже довгий час ви залишаєтеся ціновим рекордсменом. Чи зустрічалися вам підробки ваших робіт? І чи буває так, що хтось наслідує стиль, копіюючи ваші сюжети?

Так, я часто зустрічаю підробки і нахабне копіювання, але мені навіть смішно слідкувати за цим. Було б безглуздо думати, що можна досягти визнання і цим не намагатимуться скористатися інші.

В 2016 році ви заснували художню премію з метою підтримки талановитих починаючих авторів. За яким принципом визначається переможець? Чиє  слово в журі є вирішальним? І чому в якості призу ви присуджуєте саме подорож до найвідоміших музеїв Європи?

Переможець завжди під знаком запитання, адже всі члени журі мають право голосу. Кваліфікація у відбірної комісії дуже висока і я думаю, що вирішальний голос належить тому, хто є досвідченим майстром в жанрі, представленому конкурсантом. Якщо це скульптура, то про її якість має сказати скульптор. Сьогодні участь беруть близько 120 чоловік, що говорить про певний інтерес до премії в молоді. Спочатку я планував зробити виключно конкурс живопису, але зрозумів, що це не буде об’єктивно. Зараз є змога представляти свої роботи будь-якого виду мистецтва, єдине прохання – уникати постановок. Я хочу бачити творчих особистостей, які вже почали формуватися як митці. Мета премії – відправити найталановитішого автора на початку своєї кар’єри за кордон, в кращі музеї сучасного і класичного мистецтва. Це визначить напрям його руху надалі.

Нещодавно в Ужгороді пройшов 2-й Всеукраїнський студентський конкурс з живопису «Срібний мольберт», організований фундацією Brovdi Art, в якому ви були одним із членів журі. Як ви оцінюєте результати конкурсу?

Я приємно вражений: рівень організації, атмосфера і склад. У порівнянні з минулим роком, учасники другого конкурсу –  краще підготовлені та налаштовані на перемогу. Мені вдалося нарахувати близько десятка дуже пристойних робіт, що є позитивною новиною. Ініціатива Роберта Бровді, безперечно, корисна і навіть необхідна, адже талановита молодь повинна вчитися, експериментувати і оцінюватися практиками.

Зараз  в Україні простежується тенденція, коли художника оцінюють з точки зору продажів. На ваш погляд, це правильно?

Не певен, що правильно, але це є міжнародна практика. Талановитих митців на якомусь етапі можуть і не розуміти, адже існує термін «сприйняття сучасниками». Є ті автори, які зрозумілі сьогоднішньому глядачу, а є й ті, до яких суспільство ще не готове. В історії існує немало прикладів, коли мистецтво випереджало час.

IMG_7128

Чи повинен художник бути арт-менеджером для себе?

Все дуже просто: треба щось запропонувати. Є стадія навчання, яка не робить художника, а готує професіонала. Після завершення наступає надважкий час, розвиток автора і шлях, який він обере буде або правильним, або ні. Якщо твоя «подорож» стане вдалою, все складеться і дилери знайдуться самі.

Чому ви перестали займатися підготовкою починаючих авторів?

Під час викладання я спіймав себе на тому, що показував студентам, як саме потрібно малювати. Потім  повертався до майстерні і сам повторював їх помилки, відчуваючи себе початківцем. Це впливало на мене не найкращим чином. Я відкрив їм свою систему кольору і вона почала використовуватися ними суто механічно.  Згодом прийшло розуміння, що ті, хто має індивідуальність, не повинні бути викладачами, бо виходить ведмежа послуга. Згадаємо учнів Рубенса чи Рембрандта, яких було неможливо відрізнити один від одного. Молодий автор перехоплює манеру вчителя і втрачає здатність до творчості.

Кого з молодих художників ви вважаєте найбільш перспективним?

Пройшло надто мало часу, щоб лідери себе проявили. Високий рівень художника визначає те, чи зміг він втриматися через багато років на своїх позиціях. Тимчасові успіхи мають всі, проте вони стираються. Найважче – втримати взяту планку. Мені цікаво спостерігати за тими, хто складає свою життєву і творчу лінію крок за кроком, не поспішаючи. Тільки працюючи довго в одному напрямі, можна дістатися глибини.

Чи обов’язково починаючим митцям мати академічну освіту? Чи вірити ви в талант від природи, який дає плоди без виснажливої праці?

Людський потенціал може бути безмежним. Є природній дар, є академічна освіта, але все визначає комплексність і фінальний результат. Я завжди говорю, що головне – знайти той матеріал, через який можна найбільш точно і послідовно передати свою ідею.

Чи можна стверджувати, що в Україні вже з’явилося нове покоління молодих колекціонерів, які починають розумітися на сучасному мистецтві?

В роботі з колекціонерами в мене великий досвід. Навіть коли в німецькій галереї мої справи йшли добре, клієнтами були тільки іноземці. Вітчизняні колекціонери були орієнтовані на придбання соцреалізму чи антикваріату. Ситуація змінилися на 2005 рік. З’явилося нове покоління, яке побачило світ, музеї, почало цікавитися і купувати сучасне українське мистецтво. Думаю, далі кількість свідомих колекціонерів буде тільки зростати.

Автор: Роксана Рублевская

Share: